4 км води... Мало це чи багато? Ніхто не знає. Це просто 4 км води, просто 4 км життєвого простору... 4 км щастя від близькості , 4 тисячі метрів радості...
Радості... якої радості? Дитячої) такої, від якої на душі стає легше, від якої поневолі починаєш усміхатися... Вона така тепла, рідна, приємна... Це так просто! Так звично...
Йдеш по вулиці.. Що це за вулиця? Петра Сагайдачного... за спиною Могила, попереду Поштова... ще вода, знов вода... Чому її так багато? Хоча... всього 80%... Ось поворот, іще один... і стіна. Сіра, кам”яна, оповита вологою прохолодою... По ній в”ється плющ... Зелені паростки наче гадюки лізуть вгору.
Біля стіни бачиш постать.. Хто це? Людина. Але ж звідки вона там? Людина робить крок назустріч тобі і зупиняється на кордоні світла і пітьми... Її обличчя не видно... видно лише, як блищать очі... То нездоровий блиск...
Аж раптом на дев”ятому поверсі хтось відчиняє вікно, і пучок сонячного світла прослизає по обличчю тієї постаті... Друг. То твій друг.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design