« Трабли через Курта»
В мене собі була дивна мрія. Нормальні діти писали в анкетах, що хочуть стати космонавтами та Аллами Пугачовими, а я хтіла жити над магазином «Берізка». Нє, я тоді ще не доганяла, що «Бєрозка» - то крутий ларьок з елітними товарами і ніяким боком не планувала длубати діру у підлозі з метою пограбування. Просто вікна виходили в центр і лупати на людей можна було цілодобово, а ще так змістовно високі стелі, так шо не так просто подушкою розбити люстру( наприклад, коли жбурляєш в в комара першим, що попало до рук). Ну я вже мовчу про те, що тоді б я мала собі свою окрему кімнату, бо їх у тотій квартирі аж три і тут родичі не найшли жодного контрафакту на мій пакт морального права співмешканки. Я собі перед сном не фігньою страждала, а про діло думала: де ліжко буде стояти, куди затирити кактус,щоб не колов мені писок на підвіконні підчас споглядання, де я собі завішу телехвонний апаратус, де ялинку на новий рік втикнути і фото власної мармизи вліпити на підходящу стіну. Ото було запар. Всю справу мені псувало дрантя, яке татко називав не інакше як «ковьйор», скрипуча сусідка Люська поправляла його, колі він їй помагав тарабанити з ви тріпачки тоту шмату:
- Ромашка, родной. Отучись ти от етіх сельськіх прівичєк. Кавьор нада гаваріть.
- Ну так я ж і кажу кавьйор. Все правильно, моя он ростислава взагалі палас каже.
Ну смєшная женщіна, в паласє каралі живут турецкіє…хехех.
Я сумирно пропускала ту процесію на прольоті сходів, діставала від тата на розвороті по носі уінчиком ковьйора і думала: « ото льотка гонить біса, турецькі королі, то шось типу карпатські пінгвіни мали бути!»
Отож, повертаючись до теми килима хочу б щебетом розказати свою дитячу дилему. Там, де мала бути моя кімната на двох стінах вікна вставили, на третій мали бути фотоабої, бо то круто і є кожного нормального гастербайтера, який хоч раз з китайським торбами у шотландку валив на Польщу. Ну і ковьйор – то точно буде татова забаганка і один із пунктиків вищезгаданого пакту. Отож місця для фотознімків мене чудової не було, так часо в прольоті залишались плакати «Нірвани», «Бітлс» та «Депеш Мод». Ну від останнього могла б відмовитись. Тащитись від музики – це одне, а кожен раз друзям пояснювати, чого той дядько такий «странний» - то троха напрягуче. Я потратила місяць безсонних ночей, поки згадала, шо є рамці настільні і фотки можна поставити на тумбу. Під питанням лишались легенди рок-ен-ролу, а то вже спарва честі меломана. Та от одного дня татко почепив на двері в туалету плакат Софії ротару і я мало не луснула від радості( добре, що таки завчасно не луснула, бо справи ще були у там тому віходку нагальні). Три дні я батерфляйчиком літала до школи і чекала, коли ж батьки куплять ту хату, аж раптом мене втрамбувала в підлогу важка нога істини – на якій стіні ті двері будуть, коли в мене вже все заброньовано? А двері мати треба, бо два вікна – це фігня, а не віх, коли ти живеш на другому поверсі. Тоді я вперше подумала, шо Курт не такий вже й крутий чувак. Коли взнала, шо його пришила власна жіночка, то вже геть перехотіла милуватись його мо.., ой личком.
