Сумно-пресумно склалася письменницька доля Сильвестра Яричевського, чиє ім’я до недавнього часу було відоме хіба що літературознавцям чи історикам. Щедро друкуючись за життя, творчість С. Яричевського, його літературна спадщина, яка свого часу, на початку ХХ століття, користувалась широкою популярністю, – поезія, проза, драматичні твори, – раптом відходять у затінок історії української літератури. Його творчість замовчувана, а письменницьке ім’я ледь-ледь де згадується. Хіба що в шеститомних антологіях поезії та прози. У чому причина – важко з’ясувати. Та напрошуються хоч би дві: серед когорти творців літератури Франкового періоду творчість Сильвестра Яричевського як своєю тематичністю, а насамперед жанровою і художньою розробкою відчутно виходять із традиційного літературного русла того часу. Навчаючись у Відні, будучи сучасником глибоких зрушень у психології сприйняття людини як окремого індивідуума, концепції особистості у складних соціальних умовах, Сильвестр Яричевський надихується ідеями сецесіонізму, представники якого сповідували насамперед закони краси у високому прояві буття. Без багатої конкретики, фактології, мімезису, а насамперед глибокого осмислення буття особистості у розшарпаному середовищі початку ХХ століття. У такому розумінні життєдійсності Сильвестр Яричевський явно тяжіє до модерних мистецьких віянь європейського модернізму митців, що «відходили убік». Тож серед творчої, української інтелігенції Сильвестр Яричевський у певній мірі виокремлюється ідейною спрямованістю своїх творів, хоч в питанні національному поділяє погляд Франкового покоління, але певний наліт філоавстрійства йому не чужий.
Народився Сильвестр Яричевський 16 січня 1871 року в містечку Рогатині, зараз Івано-Франківської області в родині кравця. Навчався в Рогатинській початковій школі, а далі – у Львівській та Бережанській гімназіях.
Вищу освіту опанував на філософському факультеті Львівського та Віденського університетів. Тут же зблизився із австрійськими митцями модерністами. Після закінчення студій, з 1901 року, Сильвестр Яричевський працює учителем у гімназіях Перемишля, Коломиї, Кіцманя, співробітничаючи з редакціями різних періодичних видань, активно оприлюднюючи свої твори в журналах «Зоря», «Буковина», «Світ». Із 1909 р. жив у місті Сереті, де й обірвалось його життя у березні 1918 року, письменник виконуючи адміністративну посаду бургомістра та директора гімназії.
Початок літературної діяльності С. Яричевського припадає на 1891 рік, коли в журналі «Зеркало» було надруковано кілька його поезій, прийнятих співчуттям до обездоленої людини. Адже у щоденнику того ж 1891 року в січні майбутній письменник нотує: «Була у мене одна ціль, як душа одна! Було у мене бажання, як сонце гаряче, була ідея, як небо ясне. Був мій народ ціллю мого життя, і він зістав метою моєї праці, для нього боєм іти ціле життя бажав. Для нього на жертвенник слави життя положити бажав я. Для нього я служити буду і його єдино любити з усього на світі хочу і буду...»
Перу Сильвестра Яричевського належать: збірка поезій у прозі «Серце мовить» (1903), поетична збірка «Пестрі звуки» (1904), добірка оповідань «Між терням і цвітом» (1905), драми « Горемир» (1906) та «Січ іде» (1907), поетична книга «Ангел-убійник» (1908), драми «Княгиня Любов» (1912), «Початок кінця» (1913).
* * *
Нарешті – «більше світла!..» У Чернівцях у видавництві «Букрек» минулого року побачив світ ошатний том вибраних творів Сильвестра Яричевського. Відрадно те, що в ній подаються і віднайдені факсіміле. Зі своєрідним вступним словом збірник представляють Оксана Івасюк та Валентина Бузинська. Про життєвий шлях Сильвестра Яричевського – дисертація на здобуття ступеня кандидата філологічних наук Михайла Івасюка. Добре продукоментовна література про письменника. А перед цим?
Перед цим було те, що в Бухаресті 1977 року зусиллям проф. Магдалини Ласло-Куцюк появився двотомник творів Сильвестра Яричевського, честь якого редагувати випала мені. Ось як відгукнулась на це видання Христина Манта.
«Бухарестське видавництво “Критеріон”, автор, до речі, численних корисних ініцятив у плані пропагування української літератури, кілька десятиліть тому, а саме у 1977 році, запропонувало читачам української літератури в Румунії цікаву та якусь несподівану зустріч з літературною спадщиною Сильвестра Яричевського. “Спадщина“ - незважаючи на претензійне звучання цього слова, бо редактор й упорядник двотомника, який охоплює лірику, поеми і балади, байки, переклади, поеми в прозі, новели, драматургію, статті та листування, др. Магдалена Ласло-Куцюк внесла сюди все найкраще з творчості Яричевського.
Треба сказати, що в літературознавчих працях інформації про нього занадто скупі. Дві радянські антології 50-тих років публікують чотири його вірші та два оповідання. Кілька принагідних нотаток у газетах та журналах. І стільки…. Тому у своїй солідній, обґрунтованій вступній статті Магдалена Ласло-Куцюк зобов’язана, щоб не сказати примушена, все відбудовувати. І робить це в досить несприятливих умовах. При браку необхідних допоміжних даних, логічно і дуже вдало вона переплітає існуючі інформації з припущеннями. Відбудовує біографію письменника і біографію творчості, його життєвий та творчий шляхи, відбудовує роки його ідеологічного, естетичного та художнього формування і культурно-суспільну атмосферу, в якій жив і творив Яричевський. Таким чином постать письменника поступово й переконливо “складається”, ”збирається” з біографічних довідок та вражень сучасників, з рідкісних відгуків критики і особистих зауважень та суджень авторки».
Накінець годилось би порушити питання про вшанування пам’яті С. Яричевського. Себто запропонувати місцевій владі про можливість встановлення б’юсту письменника і бургомістра м. Серет.
