Степан Семенюк
УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ
статті
*
ДО ПИТАННЯ СТВОРЕННЯ УПА
популярне введення до теми
В 1942 році всі українські зкмлі були захоплені німцями, яким вдалось те, чого
не зогли осягнути москалі... Але і тоді, під німецькою окупацією Україна була
поділена на різні стрефи: Холмщина, Підляшшя і Галичина були втілені до так
зв. Ґенерального Ґубернаторства (ҐҐ); Частина Півдня України з Одесою була
передана під румунську адміністрацію, а Закарпаття під мадярську. Північно-
Звхідні Землі з Берестейщиною та Центральні творили т.зв. “Райскомісаріат
Україна” зі “столицею” в Рівному; Був ще “Юґ Россіі”. Решта наших земель
станлвила властиво прифпрнтову полосу де правили різні ґубернатори. У кожній з
цих зон чи стреф була інша політика окупантів по відношенню до українського
населення і ураїнства взагалі, але скрізь однаково жорстока і антиукраїнська. Німці
і їх союзники-сателіти як і москалі підтримували антиукраїнські еоменти -
російські, румунські, мадярські, польські (хоч в самій Польщі вели жорстоку
атипольльську політику). Це відноситься також і до церковного питання.
Московський совєтський і німецький режими спричинились до того, що всі
політичні партії та культурно освітні українські товариства перестали існувати
Вони буди звборонені окупантами або саморозв”язвлись і припинили свою
діяльність, чи пішли на колоборацію з окупантами. Серед останніх не мало було
таких, які використовуючи своє положення в окупаційній адміністрації, сприяли
збереженню культурної спадщини і спомагали визвольнлму рухові.. Треба однак з
цілою силою наголосити, що одинлкою політичною силою, яка залишилась і діяла,
ба розростала! була ОУН. Вона була приготована до підпідльної діяльності; вона
діяла під польльською, руиунською, мадярською, московською окупаціями і тепер
під німецькою; ми тут були завжди, ми нізвідки не приходили; ми добре знали,
що німці, як і москалі, прийшли в Ураїну щоб реаіувати свої політично-економічні
цілі, тільки свої. Хоч ОУН діяла в підпіллі то люди працю її добачали,
доцінювали і спомагали. Не випадково, що в так грізний час московської
совєтської окупації 1940 року зголосили до нас свій акцес Волинські чези і
росіяни на Дошбасі. А треба пам”ятати, що в міжвоєннлму часі серед чехів
було не мало членів і симпатиків КПЗУ. На жаль, ці факти досі не досліджені
нашими істориками.
Як відомо ОУН завжди вважала, що в ході боротьби за Українську державу
належить брати до уваги конечність збройної боротьби. Тому питання підготовки
військових кадрів було однтм із важливіших. Воно сталося ще бцльш актуальним
в роки війни, коли тркба було заяаити світові волю українського народу до
самостійного життя у власенй державі і боронити народ перед грабіжом і
фізичним знищенням. Вибору властиво не було. Таким чином створення власної
військової сили - Української Повстанчої Армії (УПА) і задучення до боротьби
якнайширших верств населення, було тоді політичною конечністю. Нам треба було
виступити на політичну арену як самостійна політична сила. Співпраця з одним
з окупантів чи їхніми сателітами, означало б резигнацію з сампї ідеї боротьби за
2
Незалежність України, бо жоден з них не визнавав за нашим наролом права на
самостійне державне життя. Треба з цілою силою зауважити, що недобре сталося,
що до активної визвольної боротьби ставала початково тільки одна політична
сила = ОУН, хоч вона мала моральну і дієву піддержку народу, що дало нам
можливість в короткому часі залучити всі патріотичні сили народу до активної
боротьби і розбудувати власне військо - УПА.
Підготовку до створення власних військових відділів ОУН проводила і раніше в
підпольському і в підмосковському підпіллі; проводились військові вишколи
членства, з”єднувалось військовиків з різних армій, в яких служили українці. Ще
на переломі 1942/43 років, коли вже перші військові відділи вели тяжкі бої з
окупаетами, велась в наших середовищах дискусія, як назвати наші загони. Добре
стался, що принято назву УПА. Наші збройні відділи мусили бути українським
військом, а не партизанкою. Ми мусили стати до лав народів, які в цілій Європі
вже збройно боролиь за свою державність, як самостійна політично-військова
сила.
Завданням УПА було, як вже згадувалось, оборона населення і захист нашої
підпільної Української держави, яку ми створили ще в підмосковському підпіллі.
Питання досі нашими істориками не досліджене, хоч кожному, хто у ті часи
бував в Україні, було видно і зрозуміло, що така політична інституція існувала і
була добре зорганізована.
Багатьох публіцистів гризе питання, якими мотивами керувались люди вступаючи
до лав УПА. Часто можна прочитати, що головним мотиаом напливу людей дл
УПА була втеча перед вивозом на роботи до Німеччини або оборона власного
хутора.. Не можна заперечити, що і таке могло бути як індивідуальний окремий
вибір. Але... можна було піти до московських партизанських загонів чи до
польських або зголоситись до німецьких служб, яких не бракувало. Отже вибір
був. А люди йшли до УПА, бо перед нами стояло питання: за кого воювати і
вмерати, власне вмерати, бо скрізь чигала смерть!: в арміях окупантів за їхні чужі
нам інтереси? В фабриках завойовників скріпляючи їхші сили, які були
спрямовані на поневолення нас? Треба пам”ятати, що на протязі відносно
короткого часу наш народ пережив двох а то й трьох чужих окупацій і тому
зробив правидьний вибір: жити і боротись, і як буде треба вмерати за за себе, за
свій Край. Іншого розумного вибору не могло бути. Тут індивідуальний і
груповий (національний!) вибір покривалися, були тотожними. Був ще один
момент - після 30 червня 1941 року народ почув смак власної державності, хай
коротко, але він сам творив свою державу, вона була його державою, він був її
господаром. Був це дуже важливий політично-психологічний мотив діяння наших
людей тоді.
Наші першi військові відділи майже в цілості були сформовані з членів ОУН і
симпатків. (бандерівців). Початково і регуламен у відділах був “організвційний”,
нпр., не можна було курити, а згодом тютюн треба було ввести до раціону
повстанця. Не випадково також перші наші військові відділи створились на
Волинскому Поліссі, про що буде ще мова. Перший боєвий відділ очолив Сергій
Качинський – “Остап” з с. Піддубці, що на Луччині, син бідного селянина, член
ОУН, з кінцем 1939 року мусив перейти на нелегальне положення уникючи
арешту нквд.. Загинув весною 1943 року підчас ліквідації постерунку німецької
жадамерії Клеванщині. Одночасно рушив до бою відділ “Коробки”. Був десь з
Галичини.
Першим Головним Командтром УПА був Дмитро Клячківський-“Клим Савур”,
він-же був Провідником ОУН Північно-Західніх Ураїнськиї Земель (ПЗУЗ) -
3
“Білаш”, “Охрім”. До Екзуативи ОУН ПЗУЗ тоді належали ще: Яків Бусел-
“Галина”, Ростислав Волошин-“Горбенко.
Початково керівні кадри, старшинські і підстршинські, складалися в основному
із бувших вояків різних армій, в яких служили українці - польської, російської,
австрійської і української УНР і УГА, а такох ЧА. За ними зберігались їзні
війсьові ступені. Командири відділів, які не мали військових звань були
функційними: ройовими, чотовими, сотенними .... Але вже під кінець 1943 року
почали прибувати випускники військових шкіл УПА
Крім військових шкіл і вишколів були в УПА медичні школи-курси для
молодшого медичного персоналу, які організував і провадив Український Червоеий
Хрест (УЧХ), що відродився на основі жіночої мережі ОУН. В той час УЧХ
очолювала Олена Мостович-“Верба”, родом з с. Малин, що на Острожеччині
(тепер Млинівський р-н Рівненської обл.). УЧХ оргакізував і провадив стаціонарні
і польові лікарні для війська і населення. Серед мединого персоналу чимало було
лікарів з ЧА і совєтської медслужби, які не відійшли разом з відстпаючо ЧА в
червні 1941 р. Зустрічались і чужинці - мадяри,. жиди та інші (властиво жидів
не можна називати чужинцями, бо вони були тутейшими).
УПА була військом, українським військо зорганізованим на засадах регулярної
апмії з всіма її атрибутами і службами, очевидно на які нас у той воєнний час
було стати: штабами, вишкільною, розвідки, виховною, медичною, господарчою,
яка завідувала власними господарчими закладами: гарбарнями, пекарнями,
масарнями, що були розміщенні в містечках і селах та лісах на теренах
визволених від окупантів або законспіровані, як друкарні, військові майстерні
тощо. Всі вони служили і цивільному населенню.
Влітку 1943 року УПА визволила від окупантів територію України більшу від
не одної європейсьої дерхави. = Волинську і Рівненську обл., частину Пінщини і
Поділля ... Містечка Дюбешів, Камінь-Каширський, Колки, Острожкць і іншц були
вільними аж до приоду московських військ.. І скрізь на цій визволеній від
окупантів . землі, що її обороняла УПА, йшло нормальне, якщо можна говорити
про нормадьність вчас війни, життя - люди родилися, женилися, вчилися,
працювали, господарювали і... воювали з ворогами, яких тоді на нашій землі не
бракувало.. Бо навіть хліб зберали під охороною УПА, така була дійсність.
Подідьську Групу УПА (УПА - Південь) в 1943 р. очолив полк. Омеліан
Грабець-”Батько” (до того був провідником проводу ОУН Волинської обл. –
“ВОВК”). Внедовзі самооборонні відділм в Галичині (УНС) переформувались
також в УПА. Там в Карпатах були наші військові школи. Додучилаь Буковина і
Закерзоння, Підляшшя. Під різними назвами наші віділи діяли На Київщині,
Чернігівщині, Донбасі... Така була географія діяльності УПА, що не могло не
тривожити наших вогогів-окупантів - німців і москалів та їхніх сателітів. У ті
роки УПА не була “підпільною”, бо це було просто неможливим..Сам кількісний
стан не давав можливости перебувати в підпіллі, та і нашим заміром було
виступити явно і легально перед усім світом і заявити йому волю українського
народу до власного державного життя. Зрозуміла річ, що УПА не була визнана
окупантами формально воюючою стороною, але де-факто за таку її уважали..
(Якщо якась держава не визнає іншої держави де юре, то це зовсім не ознвсає,
що тієї держави нема. Візьмім, нпр., питання визнання Китаю чи інших). Отже,
УПА була нормальним українським військом створеним до боротьби за
здобуття Української держави і оборони її перед агресорами. Чисельний стан
УПА у різні період був різним.. На жаль, точних даних не збереглося з різних
прмчин: розсіяність відділів по великому просторі, знищення окупантами
4
документації а часто і брак документції. Німці оцінювли в 1943 року УПА на
120-180 тисяч, НКВД до 200 тисяч. Хай ці лічби подавані окупантами, хай і
перебільшені у певній мірі, говорять самі за себе. А треба додати ще запілля,
яке було також не малим. Словом, був це Великий Зрив народу за волю і
дердаву. Якою політичною, моральнлю і військоаую силою ми тоді були, хай
свідчить факт, що навіть маршал ЧА Жуков згадав нас в своїх спогадах, а
маршал Васілєвський присвятив нам цідий абзац у своїх спогадах “Дєло всєй
жізні”, в яких стверджує про нашу присутність, як тільки ЧА вступила на
Українську земл в 1943 р. А наші історики і мемуаристики досі обходять цей
період нашої історії боротьби за державність мовчки або дивляться на неї через
віконце свого хутора..
З самого початку творення УПА зголошувались б. солдати ЧА, які залишились
на місцях і яким вдалось оминути німецьку неволю. Були вони різних
національнотей, звань і спеціальностей, очевидно найбільше українців.
Зголощувались теж солдати армій німецьких сателітів - югославянці, серед яких
були русини-українці з Бачки, а навіть іспанці з “голубої дивізії”, які не хотіли
воювати за програну справу. Багатьом ми допомогли дістатись до їхнього краю.
Інші залишились в лавах УПА і воювали і гинули разом з нами за нашу і свою
волю. Веснлю 1943 року виникла потреба творити окремі відділи за
національним складом чи, як тоді говорили, відділи нацменів. Так повстали
відділи азерів, армян, узбеків, казахів, росіян. Нам вдалось захопити кілька
військовх відділів створених німцями з нацменів до боротьби якраз з нами. Інші
здавались нам в аолон в часі боїв.. І з цього всього треба було створити військо
здатне до боротьби з їхніми вчорашніми хозяїнами. Не легка було це справа.
Відділи нацменів жиди своїм життям, своїми жвичаями, якже іншими від наших,
мали своїх командирів, муштра велась на їхеій мові. Для середньоазійців
видавався спеціальний листок “ОРТА АСІА ХОЛКЛАРИ”, його редатором був
кап. ЧА Мір Олієв-“Ташкент” . Чи в цьому був ризик? А де його не буває при
творенні таких заходів? Але сам факт, о ці люди не були по стороні окупантів і
не вовали проти нас, оправдував наше діяння. Мало це і політичне значення (і
пропагандивне!) нашого клича: Воля народам! Воля людині!.
УПА, про яку йде тут мова, була одна і єдина. Не було ані “другої” ані
“третьої” УПА, як хотять сьогодні переконувати деякі горе-історики. Як в
кожній армії, так і в УПА, на керівних постах були різні люди з своїми
додатніми і від”ємними прикметами, з своїми відчуттями дознаних кривд від
окупантів, з своїми знаннями військової справи і характером, що безумовно мало
вплив на їх діяльність і поведінку. Але цтого уникнути неможна було. “Поліська
Січ” (ПС) Боровця-“Тараса Бульби” не була УПА, про яку тут ведеться мова, хоч
в їхній літературі значиться також назва “УПА-Поліська Січ”. ПС, до речі, була
радше партизанкою місцевого значення, хоч може у мріях самого Боровця
були планм широкі, про які він пише в своїх спогадах. Весною 1943 року, хіба
у березні, Боровець формально підпорядкувався К.Савурові, але залишили йому
організаційну військову окремішність, що було нашою помилкою. Коли відліл
“січовиків” пропустив “за домовленністю” загони Ковпака на Південь в Галичину,
що припесло стільки страждань нашому населенню, треба було положити край
отаманщині, що і сталося. Очевдно, Боровець по своєму був патріотом, хотів
робити добро і треба йому віддати належне., як і всім, хто в той чи інший
спосів змагався за нашу незалежність. Та, . Боровець був передовсім отаманом,
яких Бог нам не жалів. За його дії ті славні і менш славні УПА не може бути
ідповідальна.
5
Творили окремі військові відділи і інші політичні угруповання, як нпр,
мельниківці на Крем”янеччині чи Володимирщині., за які УПА таож не оже
відповідати. Відділи ці не вели боєаих дій проти окупантів (за винятком нападу
на в”язницю у Дубні) і швидко саморозпустились, або влились в УПА чи
відійшли разом з німцями, як т.зв. Волинський батальйон самооборони, що
створився на базі куреня “Хріна”. До речі, в УПА бо багато більше мельниківців
ніж в мельниківських загонах. Адже всі ми були паціоналістами-самостійниками.
--------------
Як вже згадувалось, ще в підмосковському підпіллі ми створили мережу
української державної адміністрації на значній території України, що допомогло
нам після відходу совєтької влади в червпі 1941 року швидко перебрати владу
ще перел прихлдом німців та створити адміністративні служби: освітню,
культурну, медичну, господарчу, дорожню, видавничу і військову. Хай тривало це
коротко, але було і діяло справно. А що найвжніше, люди почулися господарями
на своїй землі, самі творили своє життя, свою держвау. Мало це велике
соціологічно-психологічне і політичне значення для зростання визвоьних змагань.
Тепер, коли УПА стала реальною військоаою і політичною силою на немалій
території, виникла необхідність реактивувати діяльність української державної
адміністрації, української державної влади. Діяла вона залежно від ситуації на
даному терені, легально відкрито або з підпіддя, вле діяла досить ефективно.
Відбувалися культурні імпрези, концерти, і академії з нагоди національних
річниць, діяли школи, що окупант заборонив, відбувались вчительські конференції
на які вчителі приїхджали з атомвтами на плечах. І все це люди робили не
отримуючи жодної нормальної зарплати. Десь в половині 1943 року вдалось нам
видати посібник для початкоаих шкіл “Українознавство”, який вчителі оцінювали
дуже схвально. (Посібник видала наша друкарня в Колках).
В той гріний час було започатковано рільничу реформу, передачу поміщицької
землі селянам. Цього не могла зробити жодна чужа вдада, це могла зробити
тільки українська влада. Були видані “АКТИ НАДАННЯ ЗЕМЛІ” І УПА
охороняла цю землю від різних чужих зайд. Таким чином УПА була
уосоюленням Українськї держави. Цю правду пригадую всім другям і недругам.
Ця наша держава мала всі атрибути суверенності на своїй території, яку
захищала УПА. Таким чином ми продовжували діяльність Української держави
відновленої Актом 30 червня 1941 року. Форму державного устрою того часу
можна порівняти до устрою Гетьманщини. Воєнні Округи (ВО) УПА можна в
певній мірі прирівняти до козацьких полків в адмініструванні тереном. Адже був
воєнний час.
Важливим осягом було зорганізовання в 1943 році Конференції поневолениїх
Москвою. Народів, яка відбулася на Волині. З ініцівтивою скликання такої
Конференції виступила київська підпідьна газета “Українські Вісті” = орган ОУН
. Провідним гаслом заклику було: “Нас 100 мільйонів! Ми творимо дійсну
силу!”. Попередні наради представників поневолених народів відбувалися в
кохній області (ВО), на яких вони виберали своїх прелставників на
Всеукраїнську Конференцію. Досягненням було також порохуміння з
командуванням союзних пімецьких військ = мадярськими, словацькими,
італійськими і різними парамілітарними організаціями про невтралітет і ненапад..
Від них ми купували також зброю, що мало для нас не аби яке знвчіння. Без
успіху, на жаль, закінчувались наші спроби переговорів з поляками, точніше - з
представництвом еміграційного уряду РП в особах АК. На перешкоді стояла
дубом їхня політична концепція Польщі Ягеллонської, або щонайменше границь х
6
1939 року. Чого нам тоді тлді бракувало, дуже бракувало!. то активної заграничної
дипломатії. Не була ця справа проста, несприяла цьому тодішня ситуація і уклад
політичних сил у світі, хоч не можна цим всього оправдати. Основним ворогом
і перешкодою для нашої міжнародної дипломатичної діяльності була Москва–
СССР. У цьому не малу поміч Москві дала Німеччина, заарештовуючи і
розстрілюючи чільних людей вже в 1941 році, яких у нас і так не було забагато.
Отже не вдалось нам спожиткувати в достатній мірі на міжнародній арені того,
що ми виборювали в кровавих змаганнях з німецьким та московським наїзниками
і їхніми сателітами. в Краю. Світ мало знав про нашу боротьбу з нацистами, а
ми ж вносили не малий вклад у той змаг народів проти тоталітаризму. А Москва
через свою агеитуру розповсюджувала свою брехню...
Що нас вело до боротьби в лавах УПА і казало “Здобудеш Ураїнську державу
або згинеш в бороьбі за неї”?. Передовсім те, що МИ від давна вперше йшли
воювати за СЕБЕ, не за царя, не за короля чи цісаря чужого, а за свій народ,
за свою волю і державу. Ті, які організували боротьбу були з нас, були нами,
вони нізвідки не приходили, були тут з нами завжди. МИ від давна вперше
ставали народом на рівні з іншими народами, МИ привертали собі людську і
націогальну гідність, якої нам віками відмовляли. МИ йшди
За потоптану честь України,
За поганьблену землю свою
МИ йдемо, щоб піднести з руїни
Українську державу нову!.
Це мабуть накраща відповідь мотивів змагань наших в лавах УПА і ОУН.
Наша військова ситуація ускладнювалась тим, що проти нас іноді виступали
посполу рвзом сили собі ворожі: німці разом з московськими і польськими
партизанськимик або парамілітарними відділами. До того польські партизанські
загони були двох різних політичних ор”єнтацій - відділи АК і промосковські.
Але вороги в боротьбі за Україну були об”єктивно союзниками в боротьбі з
Україною.. Це проявлялось у двох площинах: провакаційній і боєаій. Бувало, коди
УПА вела бій з німцями то на її тили нападали червоні або польські, чи
навпаки. Страшним наслідком провакацій сталася трагедія с. Кортеліси на
Волинському Пліссі в 1942 році. Промомковські партизани, які щойно почали там
появлятися, напали на німецьку подіційну станицю. У відплвту німці спалили
село і розстрілялм майже дві тисячі людей,
У липні 1943 р. червони партизани від Мєдвєдєва з Цуманських лісів пограбували
борошно з млина в чесько-уераїнському селі Малині (тепер Млинівський р-н
Рівненської обл.), що дало німцям провід до спалення села і живцем біля 800
жителів - чехів, українцв і однієї єврейської сім”ї дра Ґросса.. У цій злочинній
акції брав участь польський парамілітарний батальйон з Луцька (дехто називає
останніх плльськими фольсдойчвми, що не змінює суті справи). В обороні
Малина загинула районова боївка ОУН з провідником “Лисим”. Характерне, що
для своїх проавкаційнихх здочинів вороги виберали місцевості де в той якраз
час не було відділів УПА. Справжня причина наїзду на Малин була та, що
малинські чехи і др Ґросс співпрацювали з українським визвольним рухом.
Московські провакації мали ще і поличний вимір, через німецькі відплатні
репресії викликати в населення ненависть до німців.
Ось у такій тоді ситуації приходилось нам жити і воювати.
І всеж таки вже в 1943 році на території, яку охороняла УПА, були нами
зліквідовані всі німецькі тюрми і лагері.
7
До боротьби з нами в 1943 році німці кинули 30-ти тисячну армію ген. Фон-
де Баха, ката Варшави, з авіацією і танками і не поконали нас.
Як відомо ми шукали порозуміння з польською стороною як на найвищому
рівні, так і місцевому, де іноді осягали позитивні наслідки, починаючи з вересня
1940 року. Розмови велись аж до 1945 року. Але, як вже згадувалось, загального
успіху не було. АК мала за завдання за всяку ціну захистити “креси всходнє” в
границях 1939 року і для того мала реалізувати т.зв. план “БУЖА”, який був
задуманий виключно для земель українсько-білорусько-лиьовських. Реалізація цього
плану мала відбуватися так: перед приходом ЧА АК мала захопити визначені
міста і місцевості, ліквідувати всі інші сили, впершу чергу українські (УПА) і
перед командованням ЧА представитись як господарі терену від уряду РП і
заявити, ці землі є частиною РП та скласти декларацію готовності спільної з ЧА
боротьби з німцями як союзники. Акція, річ зрозуміла не повелась, бо в тій
ситуації не могла повестись, Однак такі спроби АК зробила в Ковелі та Львові..
Москва вже мала свою польську армію.- дивізю ім. Т. Косцюшки і свій
польський уряд ..
Нами Москва дуже цікавилась від почртку створення УПА. Хотіли силами своєї
патризанки просто знищити наші відділи, що їм невдалося. Тоді старим звичаєм,
за посередництвом польдьської сторони, запропонували нам переговори. Така
зустріч відбулася в м.Луцьку, очевидно до нічого не договорились. Грізнішою
московською зброєю були заходи розбити нас із середини, засилаючи до УПА і
ОУН своїх агентів. Були це “втікачі” з німецьких таборів полонених, “втікачі” з
транспортів, що везли людей на примусові роботи до Рейху, і т.п. Тяжко було з
ними боротися, бо хто відмовив би помочі людині, яка втікала від смерті? І як
ми ма провірити таких людей? Миж не будували таборів і в”язниць, не мали
картотек наслення цілого СССР.. У нас була потреба праці і боротьби. Це
питання також ще чекає дослідника.
Москва зараз після переходу фронту рішила остаточна розправитись з нами, щоб
світ не знав, що українці боряться за свою державність. Проти нас було знято з
фронту три дивізії війська і віддано під команду НКВД. Цілий тиждень тривали
тяжкі бої на Рівеньщині 1944 року..
Пробував НКВД розв”язати питання “дипломатичничним” шляхом. Звернулись до
мтр. А.Шептицького з пропозицією, щоб він виступив до проводу ОУН і УПА,
щоб ми склали зброю на “почесних” умовах. Очеаидно митр. відмовився В 1945
році знов запропонували нам розмлви про складення зброї. Навіть відбулася
зустріч представників обої сторін. За це “гарантували” нам, що нашу долю
вирішить їхній суд. Всі ці провакації і пропозиції однак не вдалися їм. Тоді
Москва створила свої відділи ”упа” і своє “підпілля” ОУН. енкаведівська “упа”
робила напади на установи і на окремих службових людей, після чого тіж
“упівці”= еенкаведисти робили відплатні ації - арешти, розстріли, депортація
людей в Сибір; палили села. Ці енкаведівські віддліли “упа” очолював свого часу
ген. Федорчук, пізніший шеф КҐБ СССР. Так підло Москва розправлялася з
Україною тільки за те, що ми хотіли жити вільно на своїй землі. Якою силою
ми були свідчить факт, що Москва мусила заключити міжнародний військовий
пакт боротьби з нами - СССР-ПОЛЬЩА- ЧСР. Мвйхе 10 років змагались ми з
війсьво-поліційними силами “союзних” держав на чолі з СССР. Десять років
боронили ми свою Українську державу, хай підпільну, але свою державу.
Щоб краще зрозуміти наші дії в той гріхний час належить усвідомити
тодішню суспільно-політичну ситуацію в Європі і Україні.
8
На схід з Нмеччиною йшла властиво вся Звропа, в тому, парадокс, і Росія.
Військова участь по боці Німеччини була різна - від цілих армій союзних держав
до “дбровольчих” дивізій (нпр., французька 33 дивізія ґренадіерів, чи “Голуба
дмвізія” іспанців), ще інші виконували помічну службу в тилу Але Гітлерові не
вдалось створити якогось покірного собі українського “уряду” чи війська. Спроби
з “українським визвольним військом” не повелись. Вдалось натомість німцям
створити “Русскую Освободітєльную Армію” (РОВ) і Кемітєт Освобождєнія
Народов Россії на чолі з ген. А.Власовим і Русскую Народно-Освободітєльную
Армію (РНОА), дивізію полк.М.Камінського, які воювали і на фронті в тилу. А
були вони чисельни, - біля сімсот тисяч (по А.Солженіцину). Треба ще додати
участь росіян в помічній службі і розвідці Вермахту і Ґештапо. А наші недруги
і “вороги” нацизму якось цього не помітили, наче очи їм на моб повилазили.
А яка була психологічно-соціологічна і політична ситуація нашого народу? Йшла
страшна війна, окупанти хотіли знищити наш Край і народ Все горіли
українські села і гинули люди на Холмщині. В людській пам”яті жевріли
незагоєні рани пацифікації тридцятих століть на ЗУЗ; люди щойно повиходили з
польських в”язниць і Картузької Берези; а в 1941 році після розстрілів нквд в
тюрмах покалічені на душі і тілі; горіла пімстою пам!ять за терор і голод 30-х
років і депортацію мільйонів в Сибір; люди пам”ятали імена губернаторів-
секретрів організаторів і виконавців тих страшних злочинів тридцятих рокі ХХ
ст. - генсека КПбУ Станіслава Кассіора і Павла Постишева; відкриття поховань
тисяч розстрідяних у Вінниці, і тут нові злочини нового німецького окупанта:
грабіж населення, депортації людей до Німеччини на примусові роботи, розстріли
без суду. Додати ще треба, що в німецькій адміністрації служило багато різних
спеціалістів і перекладачів не українців, які часто використовували своє
положення для провакацій супроти нашого народу, = то якої можна було
сподіватись реакції окремих людей чи груп людей? Ще сьогодні, коли
переглядаєш документи по кількох десятках років, душа кличе о пімсту до неба,
А тоді все це було свіжою пам”ятю і дійсністю! А мимо всього треба з цілою
відповідальністю підкреслити, громадська дисципліна в цілому і суспідьний
порядок були дуже високими.
Отже злічім наші “мирні” жертви складені на вівтарі Москви в часі “мирного
комуністичного будівництва”, коли мовчки вмерали з голоду мов нелюди; а
“мирні” жертви складені від поколінь в болотах Півночі для окріплення імперії,
яка душила і душить нас досі; а військові нвші жертви “не за Україну а за її
ката” по всіх усюдах фронтів імперії, - хто злічить? І ставало перед нами
питання: як довго ще будемо вмерати “митрно” і в боях не за себе, не за
свій народ, не за свою державу? Кали б були одностайно стали в час визвольних
змвгвнь 1917-21 р.р хоч частиною отих “митних” жертв тридцятих років і
захистили свою державу, УНР - якже іншою була б наша доля сьогодні і,
найважніше!, не було б тих жертв - голоду і депортацій. Тому то і було
створено УПА, українстке військо для боротьби за Українську державу. УПА
врятувала честь України і усвідомила всіх, що так довго будемо вмерати за
окупантів, з глоду чи Чорнобиля - бо Чорнобиль є лише різновидністю хлочину
Москви супроти України!, поки не здобудемо і створимо власної Незалежної
Української держави. Всі поневолені народи у всі часи у всьому світі йшли до
своєї незалежності різними шляхами, але найчастіше шляхом збройної боротьби.
Робімо все, щоб Україна мирно перейшла від колоніального положення до
Незалежності і суверенності, але не забуваймо досвіду 1917-21 р.р.
9
Йшли роки, збройна боротьба витихала, тисячі учасників УПА було репресовано
і запроторено до тюрм і лагерів; змінювалися форми боротьби, за нами прийши
шестидесятники-вісьмидесятники. Москва терором, розстрілами і лагерами хотіла
зламати ОПІР України. І сталося, в той, здавалося, німий час, чого не було в
історії російської імперії: по довшій підготовчій праці в 1950 роках по всій
імперії ҐУЛАҐу прокотилася хвиля страйків і непокори в лагерах, в яких
перебували політичні в”язні Від Караганди по Норільск, від Воркути по Колиму
політичні в”язні повстали до боротьби за волю і честь людськую і захитали всю
систему ҐУЛАҐу СССР. Організаторами і рушійною силою того Великого Опору
ЗЛОВІ були знов українські повстанці, воякі УПА. То вони разом з в”язнями
інших народів, в тому і росіянами, знов постали до боротьби за волю УСІХ. То
була боротьба за ВОЛЮ НАРОДІВ і ВОЛЮ ЛЮДИНИ, і боротьба за ВОЛЮ
УКРАЇНИ. І цю боротьбу МИ виграли!, хоч окупили її життям багатьох. То доді
почався повільний демонтаж ҐУЛАҐу, що триває досі. І ніхто вже цього процесу
не задержить. І хоч у цій одчайдушній боротьбі ми були, в силу географічних і
режимних обставин, осамітнені, однак МИ піднялись, не задумуючись, чи
колись хтось згадає нас чи ні. Чи на наших могилах потомиі поставлять
пам”ятник чи тільки буде сторчати у вічній мерзлоті лагепний кілок з “лічним
номєгом”. Бо ми були українськими повстанцями. Піднялись як тоді в 1942
році на рідній землі, за людську гідність і волю, бо це був наш поклик!
І кінцеве питання: яку альтернативну программу боротьби і діяльності взагалі
висували наші недруги і політичні противники в той воєнний грізний час 1940
років? Відповіді не знаходимо, на жаль. Ми тут зупинились коротко на питанні
смтуації політичної, яка тоді була в Україні, щоб помогти зрозміти чому
створена було УПА, і як її організовано та які стояли перед нею завдання. Може
ці думки допоможуть комусь.
А чому власне УПА творилася на Волинському Поліссі? Тому, що там були
найспривітлавійші природні умови: рідке заселення, ліси і болота малодоступні,
що створювало можливості маскування військових вишколів і відділів, а також
мінімалізувало людські страти серед мирного намелення. Підчас боєаих дій. І
окупаційний режим в “Райскомісаріаті Україна” був тящий ніж, нпр., в Галичині.
ЛУЦЬК
1989 р.
