Мирон Гусар та Павло Мочарник у велику приязнь зайшли, навіть десь покумалися. І так, куме вправо, куме вліво, жили собі в мирі та злагоді.
Та біда не ходить по дубах, а по людях, кажуть старі. Знайшлася і поміж ними ворожнеча, та все через те кляте кіронство.
Правда, єврей Грімфер хотів Павла Мочарника на кірона ставити, але Павло вперся: «Мій батько кіроном не був, мій дід кіроном не був, чого ж мені в кірони пертися?». Відмовився. Та коли почув, що кіроном став ніхто інший, як його кум Гусар, то мало не впав.
– Куме, таж бо ви неписьменний, як то ви в кірони...
– До біса мені те письмо! – перебив його Мирон. – Хіба ви не знаєте, що як запишеш пером, то не витягнеш ні волом? І навіщо мені письма? Кіроном бути – значить вміти тримати людей в руці, вести верх над ними.
– Воно так, куме, але як люди дізнаються, що ви неписьменний, то не будуть поважати вас.
– Люди не знають, що я неписьменний, а ви, куме, не проговоріться перед ними. Побачите, я буду мати гадку, щоб вам було добре, – пообіцяв йому Мирон.
Та через кілька днів Павлові на долонях мозолями виходило те добро. Не дай Боже свині роги! Мирон робив ними, як волами. Не встигнуть люди на пігень сісти, як він вже горланить:
– Довгі ціґаретлики у вас – курите та курите, ану до роботи!
І так цілий божий день гайтує ними.
Не витримав Павло своєї обіцянки. З ненависті до Мирона виказав людям, що той неписьменний. Та одним не вірилось, щоб кірон не вмів писати та читати.
– Як то може бути, аби він такий нерепаний? Я цьому не повірю, поки сам не переконаюсь, – сказав старий Попович.
– Я вам покажу наочно! – посміхнувся Павло.
Наступного тижня прийшов наказ, щоб всі рівні колоди ставили окремо і писали на них крейдою «для експорту». Павло взяв крейду і написав на одній кривій, гнилій колоді «Мирон дурень».
– Хто це написав! – крикнув роздратований Мирон, коли побачив колоду.
Всі лісоруби остовпіли. Навіть Павло трохи перелякався. – «А якщо цей між часом навчився письма?» – тьохнуло в ньому.
– Хто це написав, кому говорю?!
– Я! – відповів Павло.
– Ти здурів писати на цьому гниляку «для експорту»? Ану зітри скоро!
Лісоруби реготали, аж за животи трималися, а старий Попович пішов вечором до Грімфера і доповів йому, що люди не будуть працювати під кіронством такого лайна, як Мирон, що ні письма не пізнає.
Грімфер назначив Павла на кірона.
– Мій батько кіроном не був, мій дід кіроном не був, а я буду! – погодився Павло.
