Рецензія на книжку Джозефа Райя “Вінчання”, "Свічадо" 2009 р.
Невеличка книжка Джозефа Райя “Вінчання” - адресована передовсім подружжям, але й кожному, хто прагне любові. Відтак, усім людям. Архієпископ Акки, Хайфи, Назарета та всієї Галілеї, - власне такий титул носить автор, розповідає у цій повній інтиму книзі про Богослов’я сексу, про чесноту сексу, переконаєтесь, що у християнстві є усе й, у першу чергу, справді, найдовершеніше мистецтво кохання. Як могло би бути інакше? Адже Бог є любов! Зрештою, познайомитесь з окресленням Бога, про яке й не чули, як, наприклад,: “Бог подібний на великий танець” - і це за твердженням архієпископа Джозефа є найкращим описом того, кому властиве щонайвище життя. ...“коли ми напружуємо розум і сприймаємо Бога, як неймовірне буяння та потік життя та любові, то можемо ясно уявити собі Великий танець: Божі Особи - Отець, Син і Святий Дух - які рухаються і живуть одна в одній, пізнаючи і люблячи одна одну. Вони є безконечно різні як Особи, а, проте єдині у своїй сутності й божественній природі: це єдність руху, єдина й неповторна краса екстазу в русі.
Хіба ж можна відокремлювати танцюриста від танцю?
Певна частина нашого розуму приймає це й погоджується, бо коли дивитися на божественні відносини під одним кутом, то танцюрист, і є танцем: немає танцюриста, немає й танцю. Проте в той же час інша частина нашого розуму знає, що танцюрист існує, і поза танцем, і що сам танець є чимось більшим, ніж танцюрист.
Бог - це неймовірне буяння життя й любові, особа, характерною рисою якої є невимовна плідність. За своєю суттю Він є відносинами, суспільним життям і сім’єю.
Ця не буденна книга є гімном на честь краси й величі людини, що перебуває у відносинах з іншою людиною, у подружжі чи приязні. Але цілком не просто долучитись до слави християнського шлюбу! Райя вважає, що для цього “потрібно бути мистцем і коханцем, треба бути відданим справі як балерина, витривалим як атлет, і цілеспрямованим як аскет”.
“У злуці християнського подружжя ми стаємо мистцями, виявляючи винахідливість і уважність у вираженні своєї любові. Із плином часу це мистецтво може вдосконалюватися, аж доки присутність коханої людини не перетвориться для нас в осяйний схід сонця чи прохолодний дощ, сповнюючи наші серця радістю.
Ми стаємо у своїх відносинах коханцями, коли наші серця палають щедрістю, і бажанням вдовольнити потреби іншого. Коханцями, ми є й тоді, коли прагнення робити партнерові добро переважає будь-які інші бажання. Тоді, пізнаючи й люблячи із глибокою повагою, благоговінням, ми починаємо переживати радість, яку не можливо передати на словах, радість бути водночас і коханцем, і коханим”.
Людина є не "втіленою душею", як стверджував Платон, а тілом, яке обдароване душею. Душа не відбуває покарання у в’язниці під назвою “тіло”, воно радше “скидається на наречену, яка живе в тілі, надає йому форми, і дарує життя. Людина у славі долучається до гідності й божественної цінності Бога в остаточному блаженстві”.
У християнській релігії образи й формули використано не задля інтелектуального вчення, а для того, щоб наголосити на важливості Особи. Певні філософські системи вживаються з метою сприяти кращому розумінню величі людини й глибшому поклонінню Особі Бога. Бог - це не поняття, а відносини життя й любові, що панують між Отцем, Сином і Святим Духом. Християнська релігія проголошує: позаяк Бог у своєму внутрішньому житті є по-суті відносинами, Він поширюється на зовнішні сфери сотворіння й спокути, воскресіння і вознесіння.
Створення постало в Божому серці не з певної потреби, а як вільне діяння любові. Йому призначено повернутися до свого Творця у Христі в наслідок досконалого вияву все тієї ж любові. Григорій із Нізіянсу пише, що “Бог є одкровенням, яке триває вічно, повсякчас вражаючи людську свідомість і, виявляючи темряву, що в ній панує”. Бог, отже, є основоположними відносинами життя й любові.
То ж найсуттєвішою характеристикою кожної людини також є відносини. Людина походить зі спільноти любові, і прямує до іншої такої ж спільноти. “Бути” для людини означає “бути з іншою людиною”.
Коли одна людина зустрічається з іншою, - то виходить за межі себе самої; це присутність задля іншого й, отже, відкриття гідності й цінності. Тільки у відносинах ми направду стаємо образом Бога в Його тринітарному вимірі, й Христа в Його людський природі, як Бога, що став чоловіком.
Любов і розмови про неї владарюють у нашому житті тому, що любов - це перша, найбільша й найглибша тайна буття; Бог є любов, і людська любов це ніщо інше, як осіяння Його любові. Любов є також найвеличнішою з усіх мотивацій нашої поведінки, її не можливо визначити чи описати людськими словами. Тільки ті, що пізнали її осяйність - святі, мистці, поети та коханці - можуть свідчити її славу й розкривати дива її екстазу. На підставі слів цих свідків і їхнього досвіду та завдяки натхненню, почерпнутому з Євангелії, християни виводять п’ять складових частин досконалої любові: присутність, сопричастя, заручення, відмова від себе на користь іншого та гармонія.
Присутність, - це не обмін речами, а обмін власною сутністю. Це перший акорд дивовижної симфонії, що розкривається перед нами, пружина в гармонії й до гармонії ведуча; присутність - це світанок і схід сонця над раєм, вхід до Божого царства.
Сопричастя, - передбачає саморозкриття, самовіддачу, вихід за межі своєї сутності назустріч іншому. Наслідком раз прийнятого дару є збагачення, очищення й піднесення над собою Божого образу.
Заручення, - називається перша стадія подружжя й приписується Богові Отцеві, як Його особливе діяння.
Друга стадія - це “вінчання”. Перебуваючи в любові, чоловік і жінка розкриваються один перед одним як особи. Це одкровення є даром самого себе й взаємною самовіддачею. Звінчані чоловік і дружина більше не є чимось від світу цього, а образом самого Бога. (Св. Йоан Золотоустий).
Третьою стадією є мандрівка дорогою життя...
Відмова від себе, - віддаючись іншому, ми більше не розважаємо над тим, чи заслуговує на це наш партнер. Між нами немає розбіжностей. Ми починаємо приймати, і віддавати саме життя і дихання одне одного; ми танемо одне в одному із щедрістю, гідністю і витонченістю. У вмінні віддатись тому, кого любимо більше поезії та художньої творчості, ніж у будь-якому іншому виді мистецтва: ми з радістю стаємо іграшкою в руках свого партнера, приймаємо кожне його слово й кожен його вчинок, змагаючи до повноти і вдосконалення. Це та радість, що її Господь і Бог Ісус Христос пообіцяв своїм послідовникам на Тайній Вечері, промовивши такі слова: “Я казав вам так для того, щоб була у вас моя радість, і щоб ваша радість була повна”. (Йо. 15,11).
Гармонія, - святість є палаючим прагненням до злуки з “іншим”. Бог зливається в одне ціле з тим, хто ступає в орбіту Його слави, і коли ми підносимо себе іншим, то занурюємось в цю славу. Збагнувши, що нас люблять, ми усвідомлюємо: небо зійшло на землю.
Книжка, гадаю, примусить задуматись тим жінкам, які надовго покидають родини, і їдуть на заробітки в далекі країни. Джозеф Райя застерігає: “Найбільше складнощів у сучасному шлюбі породжується емансипацією та ізоляцією, гріхом відсутності, під час якого серцю бракує цнотливості”.
Верховенство Христа у Церкві є верховенством любові й служіння в досконалій любові, а не владною силою. Правити - значить любити. Христос є главою Церкви, каже Св. Павло, бо “полюбив її і поклав своє життя за неї”.
У наші часи, коли світ заполонений еротикою й порнографією, яка дихає мало не кожним фільмом та рекламою, коли повністю знівельоване поняття любові, книга Дзозефа Райя буде ковтком свіжого чистого повітря для кожної української родини.
