В той день так припікало сонце, що аж листя корчилося на деревах, а на небі – ні хмаринки!
– Велика спека! – зітхнув Петро Мотиль, втираючи піт з чола.
– Коби хоть вітрець подув, а то не вистачає повітря дихати, – додав Іван Чубулю, зиркаючи на холодок крислатого дуба, як кіт на сало.
Як добре Петровій кобилі, стоїть собі під дубом і хвостом від мух обмахується. Ех, полежати б і їм трохи в холодку, та хіба Петро погодиться? Цілий день бух та бух довбнею по колодах, аж мозок труситься в голові, а далі насмілився:
– В холодку б нам десь тепер посидіти і холодного пивця...
– Теля спить – молоко снить! – перебив його Петро.
– Хіба ти б за комір висипав пиво?! – роздратувався Іван.
– В нас кицка мамалиги та три цибулини, і до вечора, як до Єрусалиму, а він собі на холодок та на пивце думає... Давай, коли дрова, бо вечором кірон* знову почне: «Гроші заробляєте, як у шахті, а працюєте, як у апрозари!**».
Іван хотів щось відповісти, але з лісу, наче вовк, вибіг панок у солом’янці і прямо до них:
– Здорові були, хлопці! Сам Бог мене направив до вас!
Іван з Петром, зацікавившись, чому Святий Господь направив до них панка, тільки очі вітріщили на нього.
– Я тут недалеко знайшов гарного дубка, такого дубка, що аж!..
«В цього не всі кози дома», – подумав Іван.
– Три дні ходив, поки знайшов його...
«Цей втік з дурдому – стис міцно сокиру Петро. – Хто зна, який вітер віє у його гарбузі?»
– Бачу, у вас коник, не привезли б ви мені дубка додому? Даю вам по тисячі леїв!
«Господи Святий, цілий форшуш!***» – ледь не скрикнув Іван.
– Повеземо, чому б ні! – погодився Петро.
Панок дав їм гроші наперед, повів їх до дубка, пояснив, як добратися до його хати і пішов собі, підстрибуючи з радощів.
Ще сонце було високо на небі, коли Петро з Іваном дійшли до вказаного їм подвір’я.
– Чесний панок Іва’, чи як думаєш, га?
– Таких рідко знайдеш, – відповів Іван.
– По тисячи нам!..
– Добрий заробок!
– А, може, попилили б його на ковбанчики і покололи, га?...
– Чому б ні, за такі гроші...
Коли Петро з Іваном докінчили справу, придибав і панок.
– Готово, хлопці, привезли? – запитав весело панок.
– Готово, пане! Вже й попилили, покололи і в січку склали! – гордо випалив Іван.
– Що?! Христе Небесний! – заревів не своїм голосом панок.
Лісорубам, аж мороз спиною побіг.
– Я дубка для Розп’яття біксадської церкви підібрав, а вони... Я три дні блудив лісами, поки його знайшов, а вони... Господи Святий! – ревів панок ламаючи руки. – Я вас...
Але кого? Бо за Петровим возом тільки курява піднялась.
