ЗОЛОТИЙ ПІСОК
ЗМІСТ
1.МІЛІ, САНО ТА МЕТРО ВИРУШАЮТЬ У МІЖГАЛАКТИЧНУ ПОДОРОЖ,
2. ПЛАНЕТА МЕХАНІКА І НОРУА
3.ЗУСТРІЧ З ПРИНЦЕСОЮ КВАБОЮ НА ПЛАНЕТІ ДОД
4.ВИГАДКИ НА ПЛАНЕТІ КОЛЬОРОВОГОЛОВИХ
5.ТАЄМНИЦЯ ПЛАНЕТА ПОХМУРИХ СНІВ
6.ПОВЕРНЕННЯ НА ПЛАНЕТУ РЕТРО.
1. МІЛІ, САНО ТА МЕТРО ВИРУШАЮТЬ У МІЖГАЛАКТИЧНУ ПОДОРОЖ,
В Галактиці Коно - найбільшій галактиці космосу, всі планети були рівноправними. Але одного разу порушилась гармонія, коли на одну планету Перспектива прийшов до влади могутній імператор Макро. Він розпочав війну з планетою Ретро, яка тривала упродовж трьох тисяч років . Та врешті решт планета Перспектива почала перемагати, завдяки допомозі могутнього чаклуна Зели.
Захопивши планету Ретро, Макро спочатку наказав завезти метал для будівництва металевих міст. Імператору планети Перспективи не подобались будиночки ретриків, бо вони були дерев’яними або кам’яними. Він наказав винищити всі квіти, дерева, виловити всіх птахів і тварин. Замість них поставити металеві палки, які за формою нагадували квіти та дерева. Вони були усі одного розміру і кольору. Замість птахів на металеві дерева прикріплювали металевих птахів, які співали, запрограмовані в них всередині, пісні. Ці металеві птахи, квіти та дерева були під’єднанні до кнопок, які знаходились на головній вежі Макро - Везві. Макро вибирав колір рослин та дерев, які він хотів бачити і натискав для цього відповідні кнопки, за допомогою кнопок вибирав мелодії, які він хотів слухати і, натискаючи відповідні кнопки, Макро примушував металевих птахів співати те, що він хотів слухати.
Але, незважаючи на поневолення, ретрики були такими непокірними, якими звикли бути впродовж трьох тисяч років. Вони знищували металеві вежі виривали металеві квіти. Тому грандіозні плани Макро здійснювались не повністю. Одного разу, стоячи біля вікна на найвищій металевій вежі, Макро розмірковував над тим, як йому повністю підкорити мешканців цієї планети.
- Приведіть мудреця Зела. - Наказав він своїм солдатам-перспам
- Ви бажаєте мене бачити, Ваше Макровительство.- привітався Зела, заходячи до вежі, розмахуючи своїми кажаноподібними руками. Зела був низький на зріст. Він мав приземкувату статуру, носив широкий плащ і шапку у формі ковпака. Коли він розмахував руками, тоді ставав подібним на кажана. Зела був найстарішим, наймудрішим і найхитрішим мудрецем на планеті Перспектива.
- Так. Не тільки бачити, а й чути. Як бачиш мені вдалось ввійти на планету Ретро, Але я не в змозі підкорити її мешкканців. Я хочу, щоб вони полюбили метал. Я не можу їх винищити, бо верховний Суд Галактики знищить мене, а примусити їх полюбити метал також не можливо. Ти багато знаєш, ти найстаріший мудрець на нашій планеті, тому я звернувся до тебе за порадою.
- Підкорити мешканців планети Ретро на така легка справа. Я Вас розу-
мію. Я знаю лише те, що колись давно один мудрець заклав усю мудрість і силу ретриків в особливий пісок - Золотий пісок і заховав його. Я не знаю, де знаходиться цей пісок, Але знаю, що коли його помістити в будь-яку Клепсидру, тоді ретрики втратять пам’ять і стануть покірними.
- Тоді ними стане легко керувати. – Закінчив Макро, - Але, де є цей пісок?
- Я можу вам зробити невеличку, але оплачувану підказку. –запропонував свою допомогу Зела.
- Що ти сказав, ти не хочеш мені допомогти, мені, імператору, - розлютився Макро, схопивши Зела за шию.
- Подумайте добре, Ваше Макровительство, якщо Ви знищите мене, то Ви знищите таємницю… - злякався Зела
- Ну, гаразд. Чого ти бажаєш? – запитав Макро.
- Зовсім небагато. Я хочу невеличку частинку планети Ретро. –відповів Зела
- Я дам тобі три акри цієї планети. –погодився Макро, - а зараз допоможи мені.
- Я точно знаю те, що мудрецям планети Ретро відомо, де знаходиться золотий пісок . – відповів Зела –А, зараз з Вашого дозволу , я назавжди зникну з ваших Макровительсько – величних очей.
- Ні, я тебе відпущу тоді, коли ти приведеш мені всіх мудреців планети Ретро. – наказав Макро.
Макро покликав всіх солдат-перспів і наказав допомогти Зелі привести всіх мудреців планети Ретро.
-Зела піде з вами. Він допоможе їх знайти.- сказав Макро
Тим часом , коли імператор Макро думав як здобути цей пісок, старий мудрець планети Ретро Клаус зібрав трьох найкращих своїх учнів Мілі, Метро і Сано для того, щоб розповісти, як їм врятувати планету від тотального зметаління.
-Я знаю де знаходиться Золотий пісок, але не можу зібрати його, бо дуже старий для цього , тому вся надія на вас. Візьміть цей сувій, в ньому я заховав свою пам’ять, стрілка –промінь буде вам дороговказом і золоту чашу. Вона є найважливішою, тому що коли золотий пісок покласти в чашу, тоді ретрики назавжди стануть невразливими. Ці предмети допоможуть вам знайти пісок і врятувати планету від загибелі. Поспішайте. А я тим часом затримаю час на планеті Ретро на 3 світлових роки. В двері постукали солдати –перспи. Вони вимагали, щоб старий Клаус здався добровільно. Клаус наче розчинився у повітрі. Він зник в потаємних дверях своєї хатини, потягнувши за собою Мілі,
Сано,Метро. –Як бачите, нам краще розійтися. Зела та солдати-перспи все рознесуть аби виконати наказ Макро. Ми не зможемо зустрітись перед вашим від’їздом, тому поспішайте, до завтрашнього вечора ви повинні покинути нашу планету, щоб пересікти наш часовий пояс. А зараз нам треба непомітно розійтись. Це були останні слова, які вимовим старий мудрець і ,перетворившись в космелик, зник.
Мілі Сано та Метро опинились на космопорті. –-Я нікуди не поїду, - зарепетала Мілі, - скільки мешканців нашої планети не поверталось з галактичної подорожі. Наші тіла не пристосовані до таких подорожей. Від нас залишиться лише пам’ять як від інших, тобто нічого такого. Мілі походила з роду мілілітів- найменших людей на планеті Ретро. Клаус вибрав її тому, що вона могла бути непомітною і спритною. Мілі подобалось допомогати людям, так як і всім міліллітам. Вона носила коротку синю сукню. На голові спадали дві косички. –Не все так погано як ти думаєш. - заспокоював Мілі Сано. –Я знаю одного чаклуна, який може нам допомогти. Він варить зілля, яке зміцнює наші тіла в галактичному просторі. Я зараз до нього сходжу.
- А ми з Мілі тим часом підшукаємо корабель і вирішимо куди нам летіти. - запропонував Метро.
Сано пішов до Білої гори. Старий Доді жив і працював в своїй лабораторії, яку зменшував до розмірів сірникової коробки, щоб ніхто йому не заважав. Сано, прийшовши до гори, не побачив лабораторії. На цьому місці лежав сухий листок. Сано нахилився, щоб підняти його, як листок вмить перекинувся в змію із стрілкою на голові. Змія поповзла до Білої гори. Сано пішов за нею. Змія зникла біля входу в гору. Чиясь рука потягнула Сано всередину. Це був Доді.
- Чого ти до мене завітав? Розповідай швидше, бо в мене немає часу. - запитав він Сано. Доді завжди був заклопотаний. Він був знаменитим винахідником на планеті Ретро. Він ввесь час експериментував, досліджував і винаходив різні цікаві прилади, які розважали і полегшували життя ретриків. Наприклад, з наростанням металевих веж Доді придумав кислоту, краплина якої за секунду знищує десять кілограмів металу. Макро, дізнавшись про винахід Доді наказав солдатам заарештувати його. Тому Доді змушений переховуватись у Білій горі.
Він поклав сухий листок на місці його коробкової лабораторії.
На листку встановив чутливі елементи, які реагують на відвідувачів Доді. Якщо це знайомий друг чи колега-маг, то листок вмить перетворюється на змію, яка веде до дверей Білої гори, якщо ж до листка підходить чужинець, то він вмить зникає.
- Мені потрібне зілля, яке зміцнює тіло в галактичному просторі. - сказав Сано
- Далеко збираєшся летіти?
- Мабуть, далеко. Нас їде троє Мілі, Метро і я. Ми повинні спасти нашу планету.
- Гаразд, я дам тобі зілля, але пам’ятай, що його треба пити кожних сім годин.
Мілі і Метро вирішували на якому кораблі їм треба летіти. Вони обійшли весь космопорт і не вибрали корабля.
- Так ми можемо цілу вічність ходити і шукати космокорабель. Мені не подобається усе це. Всі кораблі зайняті . Вони то катають людей по галактиці, то розважають дітей, то перевозять різні там вантажі. Набридло вже ходити туди –сюди. І Клаус нічого не порадив.- не вгавала Мілі.
Тоді Метро згадав, що стрілка-промінь повинна допомогати при правильному виборі. Він витяг її з мішечка. Стрілка кинула свій промінь на старий корабель-сувенір Коксі. Він стояв на центральній космопортовій площі при в’їзді в планету. Хоча він і був старовинний, ретрики з пошаною його доглядали. Він був для них наче еталон часів, в які жили їхні прамешканці. Це була єдина пам’ятка про ті часи. Коксі ані трохи не змінився зовні. Він був найвищим і найдовшим кораблем на планеті Ретро упродовж уже двох тисяч років. Палуба була зроблена з найміцнішого дерева планети Ретро –буда. По бокам звисали великі масивні крила. Парусів на кораблі не було. З них ретрики зшили саркофаг. Він захищав подорожуючих від космоопадів і допомагав швидше рухатись кораблеві. Турботливі ретрики перефарбовували його кожних три роки. Палубу натирали до блиску кожен день.
-Як ми на ньому полетимо, як він уже тисячу років нікуди не вилітав? -запитала Мілі.
-Якщо стрілка вказує на нього, то ми повинні летіти саме на ньому. - пояснював Ретро.
- А, що подумають ретрики, коли побачать, що їхньої пам’ятки немає. - запитала Мілі.
- Поспішаймо! За мною гналось троє солдатів –перспів, коли я вийшов від Доді.- задихаючись прибіг Сано.
- Застрибуй на Коксі. - поквапив Метро Сано.
- На Коксі?- здивувався Сано
- Стрілка вибрала Коксі. Тому застрибуй швидше, бо я вже бачу як солдати перспи перетинають паралельну вулицю.
Вони вийшли на корабель.
- Тут все таке старовинне. Нам не вистичить часу, щоб на ньому добратись до Золотого піска. Доді сказав, що це дуже далека дорога.- подумав Сано.
- Негайно зійдіть з корабля .- крикнув Зела
- Це він, це той чаклун, що переслідував мене з солдатами перспами. – крикнув Сано, помітивши Зелу зі солдатами-перспами.
- Як ним управляти? Тут немає ні кнопок, ні ричага. – думав Метро
- Звісно, що немає це ж корабель-сувенір. З нього давно зняли всі кнопки. - відповіла Мілі
- Треба відлітати. Солдати наближаються до космопорту. Ради спасіння нашої планети відлітай.. -сказавши, ці слова Метро здивувався. Коксі зрушив з місця.
- Стійте. Ви не маєте права літати на цьому кораблі. –рознісся голос Вартового.
- Зупиніть їх. Макро заборонив вилітати в Галактику. – погрожував Зела
Коксі відірвався від поверхні планети Ретро.
-Негайно знайдіть корабель. Треба догнати цих порушників. Ми не повинні нікому дозволити відправлятись з планети Ретро. – наказав солдатам Зела.
Перекинувшись на звичайних робітників Зела та солдати сіли на корабель і полетіли слідом за Коксі.
- Чаклун із солдатами відчепились від нас. – зрадів Сано.
- Аж не віриться , що нам вдалось вирватись з цієї планети. –сказав Метро.
- А зараз нам треба випити зілля, бо ми наближаємось до нашого часового пояса. –запропонував Сано.
Випивши зілля, Мілі, Сано і Метро змінились. Спочатку вони зменшились до розмірів ґудзика. Потім раптово виросли. Вони стали мужнішими і їхні тіла, ніби прикувало до палуби корабля. Пролітаючи скрізь часовий пояс вони декілька разів перевернулись, як магніти, чіпляючись то за палубу ногами, то за саркофаг руками. Після цього здійнялась піщана буря. Вона погойдала корабель з боку вбік, як колиску. Далі наступила темрява. За нею відкрився дивовижний світ галактики.
- Дивно. Наша планета стоїть, як камінь. А ось ще один корабель пролетів крізь часовий пояс. –зауважила Мілі, озирнувшись назад. Планета Ретро знаходилася далеко. Її огорнула скляна оболонка.
- Це Доді зупинив час. Так вона простоїть три світлових роки. - пояснив Метро.
- Отже, ми вийшли на галактичний простір. І нам треба вирішити куди летіти далі. –роздумував Сано. – Мені давно кортіло побачити далекі планети, подивитись на їхніх жителів. А давайте глянемо на сувій Клауса. Може там є щось цікаве. Сано витягнув сувій з мішечка і розгорнув його. З сувою почали виповзати різні паразити – павуки, жуки та багато інших. Вони сформували незвичної форми овал.
- Що це таке? – злякалась Мілі. – Нічого подібного в житті я не бачила. Метро, глянь сюди!
- Мені це щось нагадує. Постривайте, я згадав, де я міг бачити цей знак. На галактичній мапі. Зараз перевірю. – Метро дістав мапу і глянув. - Так , цей знак позначає місцезнаходження планети Дод. Гадаю нам слід туди направитись.
- Це далека дорога. –раптом рознісся голос.
- Хто це говорить? – здивувались всі троє.
- Це я говорю. Коксі. В галактичному просторі я можу говорити. Колись давно всі космокораблі вміли розмовляти в галактичному просторі. Я знаю дорогу до планети Дод. Ця планета знаходиться на крайній межі нашої галактики. Це дуже далеко. Тому раджу спочатку відправитись на планету Механіка. Мене треба трохи відлагодити , щоб я витримав таку далеку подорож. і надати можливість бути невидимим. Корабель, що пролетів часовий пояс –це корабель Зела, нам треба від нього втікати, інакше він заверне нас назад.- сказавши це, Коксі розправив свої могутні крила і вміло оминаючи комети та астероїди направився до планети Механіка.
- А чому ми не можемо з ними справитись зараз же? – запитала Мілі, - я не хочу, щоб мене перетворили на жабу чи ще на якусь там бридоту.
- Ми можемо його обманути тоді, коли будемо перетинати другий часовий пояс. - відповів Коксі.
2.ПЛАНЕТА МЕХАНІКА І НОРУА.
Через тринадцять світлових годин, пливучи по рожевій доріжці троє друзів наближались до планети Механіка.
- Тримайтесь за мої шнури – крикнув Коксі і кинув три каната. –Зараз ми будемо пролітати ланцюговий лабіринт.
Минувши лабіринт, вони побачили дивної будови механізм.
Планета Механіка нагадувала новорічну іграшку. Вона була прикріплена до комети великим довгим ланцюгом. Сама ж планета була подібна на великий механізм, наповнений різного розміру коліщатками та всякими різними деталями. Кожне коліщатко було пов’язане з іншими. Механізм працював увесь час. Хоча за зовнішним виглядом планета не була привабливою. Але, якщо на неї придивитись ближче, то можна було побачити різні цікаві фігурки, квіточки, зірки та багато інших унікальних речей. Вони виникали і тут же зникали завдяки рухові коліщаток. Усі рухи коліщаток були взаємопов’язані.
Космокорабель Коксі прилетів біля одного входу в цей механізм. Біля брами сидів старий пес-механізм Норуа. Він був схожий на звичайного пса. Він був зроблений з жовтувато–коричневого металу . Його вуха і хвіст були прикріплені цвяхами до голови, до задньої правої ноги був причеплений довгий масивний ланцюг. Норуа був дуже радий, що до його брами прибули чужопланетяни. З допомогою лінгвоприймача він відразу визначив, що цей корабель прибув з планети Ретро. Пес-механізм запустив мову планети Ретро, щоб розуміти і спілкуватись з чужопланетянами.
Як тільки Мілі, Сано та Метро вийшли на міст, Норуа розпочав свою промову:
- Добрий день, шановні відвідувачі Нашої планети. Запрошую Вас на дуже цікаву екскурсію.
- Ми сюди приїхали не на екскурсію, а для того, щоб полагодити наш космокорабель.- зупинив Норуа Метро.
- Так. Я знаю, що ви приїхали не на екскурсію. Сюди взагалі ніхто не приїжджає на екскурсію, але дозвольте мені так думати. До моєї брами вже давно ніхто не приїжджав. Всім більше подобаються брами Маке, Віло і Пачі. Моя ж нікому. Я вже тут стою три тисячі років і до мене ніхто не приїжджає.
- Але ж ми приїхали саме до Вашої брами. – заспокоїв Сано
-До брами Норуа. –додав Норуа.
- Так до брами Норуа. –повторив Метро
- Це вас так звати?- запитала Мілі.
- Мене так звати від того моменту, як мене сюди поставили.
- А хто вас сюди поставив?- поцікавився Метро
- Я стою тут вже три тисячі років після того, як вийшов термін моєї експлатації всередині планети. Я вже не міг справлятись з темпами руху в планеті тому Вищі механізми відправили мене на вхід в планету. На нашій планеті так роблять зі всіма застарілими механізмами. Єдною втіхою тут на варті є те, що я можу спостерігати за зорями, кометами та іншими космотілами. Я знаю напам’ять назви всіх зірок та планет. І так мрію побувати на одній з них.
- Але чому ти не можеш подорожувати?
- Наші механізми не можуть подорожувати. Ми потрібні нашій планеті для того, щоб підтримувати вічний рух. Я постою на вахті трохи і далі з мене зроблять сплав для виготовлення різних деталей.
- Як сумно, - пожаліла Норуа Мілі,- а давайте візьмемо його зі собою в дорогу.
- Ви подорожуєте? Як це ,мабуть, цікаво дізнаватись про щось нове, знайомитись з мешканцями нашої галактики. –позаздрив Норуа
- Так цікаво, але ми не зовсім подорожуємо...- розпочала Мілі
- Ми подорожуємо не дуже давно - перебив Метро, - це мала на увазі Мілі
Сано, Метро та Мілі відійшли порадитись.
- Ми не можемо його взяти з собою.- розпочав Сано
- Він знає всі мови галактики, добре орієнтується в просторі. Я гадаю, що він нам підійде. –заперечив Метро.
- Норуа, а ти готовий хоч зараз поїхати з нами – запитав Сано
- Я б з радістю, але я прикований до ланцюга, який має довжину нашої планети. –пояснив Норуа.
- Тут стільки усіляких механізмів, невже ти не можеш ними роз’єднати цей ланцюг. –запитав Сано
- Мене не відпустять з планети, я повинен виконувати свою роботу, а потім з мене зроблять ще якийсь механізм.
- Гаразд, ми дуже поспішаємо, тому допоможи нам відлагодити наш космокорабель Коксі.
Норуа підійшов до корабля і торкнувся своєю лапою.
- Ходімо до майстра Нокі. Він мій найкращий друг і найкращий майстер-механізм на всю нашу планету. –сказав Норуа.
- Як він відремонтує наш корабель, як він його навіть не бачить? –поцікавилась Мілі.
- Він побачить його через відбиток на моїй долоні і відразу відремонтує. - відповів Норуа.
Вони вирушили в дорогу. Спочатку піднялись на ліфті до третього рівня планети Механіка, який називався Майстерня. Він складався з безлічі інших відділів, які спеціалізувались на ремонтах різних механізмів. Кожен відділ мав декілька кабінок, в яких сиділи майстри. Троє друзів і Норуа зайшли у відділ по ремонту космокораблів в кабінку Нокі.
- Добрий день друже, - привітався Норуа до Нокі.
- Добрий, - відповів Нокі, не відриваючи очей від роботи
- В мене для тебе є термінова робота. –сказав Норуа
- А, це ти – глянув на нього Нокі. – Показуй свою роботу.
- Ось, глянь. – Норуа показав йому свою долоню
- Застарілий метод ремонту на відбитку, сьогодні ми використовуємо метод ремонту на погляді. Але тобі пощастило, що я ще маю навики роботи з старим методом. – відповів Нокі.
Раптом пролунав гудок. Планета почала швидше рухатись. Всі майстри почали швидше виконувати роботу.
- Що це за сигнал? – запитала Мілі
- Це перший гудок. Він вказує на те, що всі механізми на планеті Механіка перестануть працювати через півдоби. - відповів Норуа
- Навіщо відключати всі механізми? – запитав Метро
- Для того, щоб поміняти масло в головному баці. - пояснив Норуа
- Ви встигнете відремонтувати наш корабель – запитав у Нокі Метро.
- Якщо візьмусь негайно, то встигну. Поклади свою долоню Норуа. Я бачу,що ви подорожуєте на кораблі старої марки. Давно я їх не бачив. Хоча цей корабель здається мені знайомим. – Нокі витягнув усі свої інструменти на стіл і взявся за роботу. Через деякий час знову пролунав подібний гудок.
- Це нагадувальний другий гудок. Він нагадує, що залишилось ще четвертина доби до того моменту, коли всі механізми перестануть працювати. – пояснив Норуа.
- Ви встигнете? – запитав Метро Нокі.
- Я вже майже все поремонтував, лише двигун залишився. – відповів Нокі.- Ви далеко їдете?
- Так ми подорожуємо на край галактики, тому нам потрібен міцний і швидкісний двигун. – відповів Сано.
- Цей корабель має старий двигун. Він повільний. Я можу поставити новий швидкісніший, але, оскільки я ремонтую корабель старими методами мені потрібен час, для того, щоб підібрати нові інструменти.
- Скільки на це піде часу? –запитав Метро
- Приблизно півдоби. –відповів Нокі і взявся за роботу.
- Гляньте, на цих космоморяків. – показав на солдатів–перспів Сано – цікаво з якої планети вони прибули.
- Зараз я визначу, - Норуа витяг свій лінгвоприймач і навів на цих дивних моряків. Приймач засвітився і ледве не згорів.
- Що трапилось з твоїм приладом? - запитав Метро
- Нічого не розумію, спочатку він показав, що ці дивні створіння з вашої планети, а потім з ним щось трапилось і він не може точно визначити звідки вони. Можливо він перевтомився за сьогоднішній день. – відповів Норуа
- Можливо втомився, а можливо ці істоти і справді з нашої планети. –сказала Мілі.
- Вони так важко ходять, ніби на них сто кілограм металу .- помітив Сано
- Метал... – подумав Метро, - Як я зразу не здогадався?
- Про що? –запитала Мілі.
- Хто на нашій панеті носить метал? –запитав Метро
- Солдати–перспи. – відповів Сано. – Невже, ти думаєш, що це солдати- перспи
Вони анітрохи на них не подібні. Вигляд у них доброзичливих істот.
- Такими їх міг зробити той чаклун, що доганяв нас. –сказав Метро. –Тому нам треба швидко звідси втікати. Я думаю, що цей чаклун десь поряд.
- Вони йдуть сюди. – сказала Мілі
- Нам треба заховатись. –сказав Сано.
Вони попросили Норуа, щоб він їм допоміг заховатись. Найнебезпечнішим місцем виявилась кабінка Нокі. Мілі була найменшою на зріст, тому вона заховалась в одній з шухляд. Сано переховувався в шафі. А Метро замаскувався під механізм, який допомагає майстрові Нокі. За три хвилини до кабінки підійшли космоморяки.
- Ви бачили цих істот. – запитали вони в Нокі, показуючи зображення Мілі, Сано і Метро.
- Ні. – відповів Нокі, - перший раз бачу
- Це небезпечні істоти, вони можуть зруйнувати нашу галактику, якщо побачите, то негайно передайте сигнал на наш космокорабель. –залишивши параметри свого корабля, солдати пішли далі.
- Які бридкі істоти. - пробурмотів Нокі.
- Вони припаркувались біля брами Пачі. - глянувши на параметри корабля , замітив Норуа.
- Я завершив ремонт вашого корабля і раджу вам поспішити, бо через три чверті години пролунає фінальний дзвінок і всі брами позакриваються. -сказав Норуа.
- Ми повинні обійти весь третій рівень, щоб не зустрітись з солдатами перспами. Кожен буде іти по своєму напрямку. Зустрінемось біля брами. - запропонував Норуа і, забравши свою лапу зі стола, вийшов на центральну смугу. Біля ліфта стояли механізми - охоронці і перевіряли всіх, хто виходив, заглядаючи у погляд. Вони дивились, які кораблі були на ремонті. Норуа повезло, бо охоронці були новими механізмами і не знали, що колись ремонтували за допомогою відбитку на долоні. Тому він швидко пройшов в ліфт і спустився на перший рівень. Там його вже чекали Мілі, Сано та Метро. Великий годинник показував, що до фінального гудка залишилась одна чверть години. Норуа і Ретрики швидко прибули до корабля. Брама почала закриватись.
- Я не встигну доторкнутись до корабля. - сказав Норуа. - Мені треба зайти за браму.
- Заходь на корабель. -крикнув Сано. - Брама зачиниться і ти назавжди залишишся на своїй планеті, так і не відвідавши нові планети. Всі твої мрії будуть марними.
- Вирішуй швидше, що тобі важливіше постійно бути сировиною для своєї планети чи здійснити заповітні мрії свого механічного життя. - сказав Метро - Я вибираю мрію, хоча не знаю, що зі мною трапиться, коли зачинеться брама.
Норуа вскочив на Коксі. Брама зачинилась, відірвавши ланцюг, до якого був прикутий Норуа.
- Я вільний, я вільний .- весело кричав Норуа. - Мені не віриться, що я можу робити те, що захочу. Я вільний доти доки не відновився рух на моїй планеті.
Коли відновиться рух, мене затягнуть ланцюгами з лабіринту. На цьому і закінчаться мої заповітні мрії.
- Якщо поспішиш прикласти свою долоню на мою палубу, то ми встигнемо минути цей заплутаний лабіринт. -сказав Коксі.
- Цей голос мені здається знайомим. - помітив Норуа.
- Звісно, що знайомий, ти ремонтував мене три рази на один світловий рік після усіляких галактичних війн. - відповів Коксі
- Я пригадую, на цьому кораблі прилітали всі відомі солдати- ретрики, це був відомий корабель на всю галактику. - пригадав Норуа.
- Ось чому cтрілка-промінь вказала саме на цей корабель. -сказав Метро.
- Розкажи нам про славетних солдатів ретриків, як вони виглядали - попросила Мілі Норуа.
Норуа розпочав свою оповідь про всіх солдат -ретриків, які прибували на планету Механіка на цьому кораблі. Коксі швидко і обережно пройшов лабіринт.
Планета Механіка завмерла. Всі коліщатка, які своїми рухами створювали неповторні шедеври, зникли. Замість них повискакували грибоподібні копки.
Вся планета була вкрита ними, як висипкою.
Ось, що трапилось з красою планети Механіка, коли на ній припинився рух. Всі механізми поховали свої кращі боки, щоб їх не пошкодили космлоопади, під час повного застою.
Троє друзів і Норуа вийшли у галактичний простір.
Через тринадцять світлових годин вони наблизились до другого часового поясу.
- Ми повинні обігнати корабель того чаклуна, інакше він не дозволить нам продовжувати нашу подорож. - сказав Коксі
- Як нам зробити це. - думав Метро.
- Дуже просто. Ми повинні підлетіти до великої космічної ями. І заманити їх всередину. Тоді їхній корабель потрапить у нескінченний вирій. . - запропонував Норуа
- Цей чаклун володіє неабиякою силою. Він зможе викрутитись з цього вирію за декілька космогодин. - зауважив Метро
- Він зможе вибратись з-під вирію лише через три години, коли всі магнітні поля виструнчаться в один ряд, а ми тим часом покинемо другий часовий пояс нашої галактики. Покинувши пояс, ми станемо невидимими. - пояснив Норуа.
Коксі підлетів до страшнючої діри. Від неї йшов холод і розносився жахаючий звук. Коксі обійшов дірку, опинившись на тоненькій космостежині, яка відме - жовувала дірку і другий часовий пояс. Коксі опустив свій саркофаг і причаївся біля другого часового пояса. Раптом з пояса злетів маленький чоловічок, навіть не чоловічок, а маленький метелик, який був схожий на маленького чоловічка з крильми метелика. Метро, Мілі і Сано його не помітили. Він був настільки маленький, що його можна закрити одним пальчиком. Норуа дивився на безмежність галактики і вивчав кожну зірку, яка з’являлась у галактичному безмежжі. Маленький метелик сів йому на носа. Норуа спочатку подумав, що це пролетів промінчик і не приділив цьому уваги. Маленький космічний метелик насправді був добрим чародієм з часового пояса і він хотів дізнатись, чому корабель Коксі не проходить пояс. Норуа довго дивився на маленький набридливий промінчик і намагався від нього закритися. Він лапою закривав свої очі. Повертався на всі боки, аби скинути з себе набридливе сяйво. Накінець він довертівся до того, що впав. І маленький чародій випадково опинився під лупою, яка випала з торбинки. Норуа глянув на нього і, налаштувавши лінгвоприймач розпочав з ним говорити.
- Звідки Ви прилетіли?- запитав Норуа у доброго чародія.
- Я прилетів з другого часового пояса. Я сьогодні стою на вахті. Побачивши, що ваш корабель довго не пролітав наш пояс, я прилетів вияснити у чому справа.
- Мене звати Добрий чародій. - представився маленький метелик
- Ми не пролітаємо тому, що чекаємо на один корабель. Ми повинні заманити його в цю страшнючу діру, щоб він не заважав нам далі подорожувати. - відповів Норуа.
- Хто летить на цьому кораблі. - запитав добрий чародій.
- Злий чаклун. - відповів Норуа.
- Я допоможу вам позбутись цього негідника. - відповів Добрий чародій і зник.
Норуа спостерігав за галактикою ще вісім світлових годин.
- Гляньте, до нас наближається той чаклун. - Норуа показав на корабель, який мчався з надзвичайною швидкістю.
- Він нас розіб’є вщент. Він мчить з такою швидкістю прямо на нас. - злякалась Мілі.
- З такою швидкістю він мине діру.- сказав Коксі.
- Заспокойтесь, усе буде гаразд. - сказав Норуа.
Як тільки корабель Зела наблизився до діри його засліпило сяйво другого часового пояса. І він впав у вирій.
- Швидше, швидше пролітайте наш пояс. - кричав добрий чарівник, сидячи на носі Норуа, - я ввімкнув все сяйво за три світлових роки, щоб засліпити того злого чаклуна. Тепер він не буде вам заважати.
Коксі розправив свій саркофаг і , зробивши декілька махів крильми пройшов другий часовий пояс.
3.ПЛАНЕТА ДОД .
Троє мандрівників і Норуа висадились на крайній планеті галактики Дод.
На цій планеті весь час відбувались різні дод- процеси. Доди, так називали мешканців цієї планети, сто раз на день змінювали свій стан. Так, електрод міг за один день побувати катодом, анодом, діодом та іншими додами. Це було необхідно для підтримання Дод-балансу на планеті. Вулиці планети були подібні одна на одну. Здавалось, що це була одна й та сама вулиця, яка багато разів повторювалась. Вся планети кишіла різними додами вони постійно кудись прямували в різні боки.
- Як нам поспілкуватись з ними, вони постійно рухаються. - запитала Мілі
- В кожного своя мова.- сказав Норуа, налаштовуючи свій лінгвоприймач.
Сано намагався зупинити одного електрода, але він його вжалив струмом.
- Нам нічого тут робити .- сказав Сано
- Ой, мене щось вкололо. - сказала Мілі, витягнувши зі своєї сумочки маленького їжакоподібного дода.
- Що це таке, космічний їжак, чи якась інша космічна потвора. - запитав Сано
Норуа підійшов і глянув на маленьке космозвірятко
- Це маленький corbus або Кіль, - сказав Норуа, глянувши на монітор свого лінгвоприймача. - Підніміть його вище до мого лінгвоприймача, здається, що він щось намагається нам сказати. Норуа знайшов мову, якою говорило звірятко.
-Він говорить, що може нам допомогти, але спочатку ми повинні звідси піти, бо тут є багато зайвих вух.
-Цікаво, як маленьке звіря може нам допомогти? -запитала Мілі.
Звірятко вказало на ворота біля парку, в якому були представлені незвичайні тварини.
- Які чудеса, скільки різних космоістот я не бачив, вони схожі на ті, що приїжджають до нас на планету щороку, але тут їх набагато більше і вони цікавіші.
- Звірятко показує на двері, які вміщені посередині парку. -сказав Норуа, - гадаю нам слід туди зайти з ним. -сказав Норуа.
- Ви собі як хочете, а я прогуляюсь цим дивним парком. - сказав Сано.
Звірятко наїжачилось і вже приготувалось кусати Сано, як Норуа переконав його, що їм усім краще зайти в ці двері. Зайшовши в двері, друзі опинились в цілковитій темряві.
- Я боюсь, а що як з нами щось може трапитись не передбачуване. - злякалась Мілі.
- Сидіть тихо, я не можу розібрати, що він говорить, - наказав Норуа. Налаштувавши свій лінгвоприймач, він почав перекладати звіряткові слова.
- Він говорить, що якщо ми хочемо знайти карту граматику Дод, то нам краще почекати до повного потемніння на планеті Дод, коли всі діод-процеси завмирають і на планети наступає тиша. Нам доведеться довіряти йому, інакше на нас чекає небезпека на кожному кроці. На цій планеті не люблять чужопланетян.
- Звірятко має рацію, я пригадую, як до наc приїжджали ремонтувати свої механізми з їхньої планети, то добротою і щирість ці космоістоти не славились.
Тому нам краще прислухатись до нашого маленького помічника і дочекатись темряви, тим більше, що вона наступить через якихось-там пів світлових години. - пояснив Норуа. Мілі, Сано та Метро послухали Норуа і чекали до темряви. Коли наступила темрява, дод-рух на планеті припинився. Кіль вийшов в парк і покликав їх за собою.
- Він каже, що знає де знаходиться граматика Дод. Щоб до неї дістатися треба пройти до мису Останньої Надії, де править стара принцеса Кваба. Перехід до мису відкривається о півночі, коли всі доди міцно сплять - переклав Норуа. - Нам треба вирішити, хто піде на той мис, тому що туди ходять тільки монахи. Він пропонує комусь із нас піти з ним, перекинувшись на монаха. - закінчив Норуа.
- Треба, щоб пішов один з нас, щоб не виникло підозри, - запропонував Метро.
- Добре, я піду. - сказав Сано.
- А як ти зрозумієш звірятко? - запитала Мілі.
- Не хвилюйтесь, воно покаже, що треба робити рухами. - відповів Норуа, перекладаючи те, що сказало звірятко.
- Залишається дочекатись півночі, коли з’являється радуга, яка поєднує планету Дод і мис останньої надії. - сказав Метро.
- Довго не доведеться чекати, на планеті Дод час минає швидко. - зазначив Норуа.
І дійсно, не встигли вони і оглянутись, як на планеті запанувала цілковита тиша. Планету вкрила густа темрява. Троє друзів і Норуа підійшли до місця, де з’являється радуга. Через годину вони побачили, що до того місця наближалася якась дивна процесія, це були монахи з єдиної церкви на цій дивовижній планеті. На відміну від діод - жителів вони не змінювали свого зовнішнього вигляду. Вони приходили сюди, щоб перейти на мис останньої надії, а звідти до Граматики Дод. Сано одягнув плащ, такий як був у монахів і приєднався до церемонії, тримаючи Кіля у правому рукаві. Через півгодини появилась райдуга. Вона світилась сліпучим сяйвом. Кіль показав знак, щоб Сано натягнув на очі капюшон і не дивився на райдугу. Ступивши на райдугу, Сано відчув, що він піднімається вверх, як на метро. Коли метро зупинилось монахи вийшли на міст, який з’єднував райдугу і якісь двері, які не мали будинку. Це були двері в просторі, які відкривали палац принцеси Кваби. монахи ввійшли в ці двері і зупинились. Вони чекали на принцесу або на її економа. Нарешті прийшла принцеса Кваба. Вона була вся в пухирях і бородавках, але любила, щоб її називали принцесою, хоча, таке чудовисько важко назвати принцесою. Вона роздала кожному монахові якісь номерки. Кіль зробив знак Метро, щоб той взяв номерок і поцілував руку Кваби, як робили всі монахи. Потім кожен монах зайшов у двері, які з’являлись, як тільки вони простягали свій номерок по вертикалі. Метро простягнув свій номерок і з’явились двері під номером 4. Кіль зробив знак, щоб Метро зайшов в ці двері. Він відчинив із дверей роздався плач. Кіль швидко виліз із рукава і підійшов ближче до великого Квабиного брата Со. Він ревів на весь голос. І Кіль почав його розважати, показуючи різні гримаси і муркаючи смішні пісеньки. Со спочатку не помітив Кіля, та коли той виліз йому на плечі і наспівав на вушко найсмішнішу мелодію, яку співали на планеті Дод, Со почав голосно сміятись. Двері відразу відчинились і Метро ввійшов у палац, де сиділа принцеса Кваба, розмахуючи своїм великим віялом. Вона вказала йому на стілець, який стояв навпроти трону.
- Ти так швидко впорався зі своїм завданням, я не пам’ятаю, щоб хтось міг так швидко розсмішити братів, а тим паче сумного Со. - сказала Кваба і запитала - Куди ти хочеш пройти?
- Я хочу переглянути Граматику Дод. - відповів Метро.
- Дивне побажання. - зауважила Кваба. - на нашій планеті зберіглась ще писемність і книга, в тому числі і граматика Дод, але вони нікого вже давно не цікавлять. Та кого можуть зацікавити якісь там старовинні знаки, нічого нуднішого немає, як читання цих книжок. Я знаю, до кого тобі треба звернутись. Старий мудрець Коні днює і ночує в такому закладі, де містяться книги, здається “бібліотекою Дод” називається цей будинок. Я хотіла його знести, але потім пожаліла старого і залишила йому його житло. Ти добре виконав свою роботу, тому я дозволю тобі зайти до мису Останньої Надії. І вона відкрила високі ворота, які з’явились за троном принцеси Кваби. І сліпуче світло проклало дорогу до мису Останньої Надії. Метро і Кіль наблизились до цих воріт.
- Зачекайте, я дам вам мотузку, яка проведе вас по діамантовій доріжці до книгарні Коні. Сяйво таке сліпуче, що ви нічого не зможете побачити. І кинула їм довгу мотузку.
Метро взяв її в руки і вона зразу випрямилась, я палиця. Він зайшов у ворота і сліпуче сяйво засліпило його. Кіль, вийшовши з рукава натягнув на обличчя Метро капюшон. Метро зрозумів, що краще іти за мотузкою, інакше вони можуть заблудитись в цьому сліпучому сяйві і вирушив у дорогу. Дорога була вкрита діамантами. Вони так блистіли, що не можна було на них глянути. Метро заплющив очі, від їхнього сяйва. Мотузка з часом ставала тоншою і тоншою. Накінець вона закінчилась. Метро зупинився і глянув вперед. Перед ним постав маленький дерев’яний будиночок. На ньому замість даху була розгорнута книга. Стіни нагадували акуратно складені томи творів, в однаковій обкладинці. Двері були без ручки і відкривались так як книга. Метро постукав у двері. Ніхто не відчинив. Він ще раз постукав, знову ніхто не відчинив. Тоді він сам відкрив їх і зайшов всередину. Навколо було багато поличок з книгами на них. Місця в хатці було мало. Метро крикнув і ніхто не відповів. Він почав розглядати кімнату. І побачив, що в кінці першої полички щось поворушилось. Він підійшов ближче, щоб розглядіти хто там. Старий мудрець переставляв книжки на першій поличці і нікого не помічав. Метро підійшов ближче і привітався.
- Добрий день. - сказав Метро. Але мудрець робив свою справу не звертаючи ніякої уваги на Метро. Тоді Кіль притягнув Метро трубку на довгому шнурку і показав, щоб він в неї крикнув. Ця трубка була підведена до вух старого мудреця.
- Добрий день . - крикнув у трубку Метро.
- Я не глухий, хто тут кричить. - сказав Коні оглядаючись навколо. І побачивши Метро він надів окуляри, щоб краще його розгледіти.
- Що ви тут робите. - здивовано запитав мудрець,- що настав кінець світу і ви прийшли сюди, щоб заховатись. Я давненько вже не бачив щоб людей цікавили книги.
- Можна сказати, що кінець світу може настати, якщо ви мені не допоможете розшифрувати оцей сувій. - відповів Метро і показав сувій, що їм дав Клаус.
- Як я можу розшифрувавши цей сувій, врятувати вас. - здивувався Коні. Метро розповів йому про те, що сталось з їхньою планетою і, що може бути ще гірше, якщо Макро захопить Золотий пісок.
- Так, я розумію чому ваш мудрець зашифрував свою пам’ять шифром, який можна розгадати лише, прочитавши граматику Дод, а граматика Дод єдина граматика на всю галактику, яка знаходиться на нашій планеті і про неї знають лише декілька мудреців, які колись проходили тут мудрецевий вишкіл. Я добре пам’ятаю ті часи. Я показував, як можна шифрувати свої таємниці, щоб ніхто на світі не здогадався про їхнє існування. І одним із способів був такий, що кожну букву зашифровували у кодові назви. І старий мудрець почав згадувати всі свої способи зашифровування таємниць. Метро перебив його, показавши сувій.
- Ви знаєте, я так давно ні з ким не говорив, що і забув про вашу просьбу. Сувій містить два слова. Старий Коні виліз на саму верхню полицю в своїй книгарні і, промовивши якісь заклинання, витяг граматику Дод. Спустився вниз і, взявши сувій, співставив його знаки зі знакими граматики Дод.
- Я бачу, що тут написано планета Кольоровоголових, так все вказує на неї і місце на галактичній мапі, і прапор цієї планети. Але до чого тут та планета, я не розумію, а ти? - запитав Коні в Метро.
- Я здається зрозумів, що ми повинні відвідати цю планету, вона далеко звідси?
- Вона якраз посередині нашої галактики. - відповів Коні.
- Як мені повернутися назад до моїх друзів на планету Дод. - запитав Метро.
- Візьми цю палицю і скажи їй куди ти хочеш потрапити і вона віднесе тебе за лічені секунди в те місце. Взявшись за палицю, Метро миттю перенісся до своїх друзів, які чекали його біля моста.
- Нам треба негайно відвідати планету Кольоровоголових, я думаю, що там зберігається Золотий пісок. - розповів їм Метро.
- Що тобі сказав старий мудрець? - запитав Сано.
- Він сказав, що в сувої зашифрована назва планети Кольоровоголових. - відповів Метро.
- Нам треба поспішити час на нашій планеті не чекає. - сказала Мілі.
Всі подались до космокорабля Коксі. Він стояв, розправивши свій саркофаг і чекав на своїх мандрівників. Вони швидко заскочили в нього і Метро скерував:
- До планети Колльоровоголових. Коксі набрав повітря в саркофаг і на всій швидкості вирушив в дорогу.
4. Скарби планети кольоровоголових.
До планети Кольоровоголових вони припливли швидко. Вона була розташована по прямій лінії до планети Дод. Коксі, ніби тримаючись за якусь чарівну нитку минав усі опади і без побоїв дістався до планети. Планета була вкрита різнокольоровими коврами, які пахли по-різному. Але найдивнішим було те, що сходи в будиночках були розміщені так, що спочатку потрібно було піднятись вверх, а потім спуститись вниз, для того, щоб зайти до хати. Мешканці планети були цікавими і не передбачуваними вони кожен день щось вигадували нестандартне і цікаве. Хто найбільше вигадає нестандартних речей, той мав право бути президентом наступного дня на планеті Кольоровоголових. Того дня на планеті президентом був Хукс. Він вигадав багато слів, нестандартних правил і ігор. Президентова палата була розташована на самому широкому коврі. Її можна було впізнати по вежах, які шпилями були прикріплені вниз. Такий будинок відразу впадав в очі.
- Я гадаю, що нам треба зайти в цей будиночок. - сказав Норуа. - Ми нікого тут не знайдемо, бо тут усі заклопотані своїми вигадками.
Всі погодились з Норуа і вирушили до президентової палати. Біля дверей стояли дивні істоти, з кольоровими головами. Норуа налаштував свій лінгвоприймач і запитав як пройти до президента.
Істоти сказали, що тут черга до нього всі показують свої винаходи. До нього можна прийти, ставши в чергу.
- Який ми йому покажемо винахід. - запитала Мілі.
- Треба щось вигадати . - запропонував Сано.
- Нам треба дізнатись де заховано Золотий пісок. - роздумував Метро.
Тим часом кольоровоголові істоти кудись зникли. І до них підійшла істота маленького зросту і показала, що їхня черга настала.
- Я піду з Норуа,- запропонував Метро. - Щось придумаємо.
І вони зайшли в маленький коридорчик, який раптом закінчився і вони потрапили в трубу, через яку вискочили на коврик, який їх поніс на стовп.
Навколо стовпа була якась рідина. Раптом розсунулась одна з стін через яку вийшов президент. Він сів в трон і махнув рукою вниз, що означало, що вони можуть починати.
- Ми хотіли запитати...- розпочав Метро.
- Це оригінальний початок, але в мене нічого не можна питати. - сказав Президент.
- Ми придумали як заховати Золотий пісок. - почав розказувати Норуа.
Президент голосно засміявся.
- Ви, що з іншої планети, ви що не знаєте, що Золотого піску вже немає.
- Тоді, ми хотіли сказати, ми придумали як знайти Золотий пісок.
- Як ви його збираєтесь знайти у відьми Креси. Розповідайте, щось оригінальне, а якщо ні, то бачите ось цю рідину навколо стовпа, вона вас з”їсть якщо ви нічого не вигадаєте упродовж дня. - пояснив Президент і натиснувши кнопку на своєму троні, спустив їх на перший поверх біля входу.
- Щось дізнались. - запитала Мілі, яка їх чекала біля входу.
- Золотий пісок знаходиться на планеті Похмурих снів, де живе відьма Креса. - відповів Метро.
- Ця планета знаходиться посередині всієї галактики. - сказав Норуа, переглянувши карту космосу.
- Нам треба поспішити, бо залишилось не так багато часу. - зауважила Мілі. І вони вирушили в центр всієї галактики.
5.ПЛАНЕТА ПОХМУРИХ СНІВ.
Планета Похмурих снів була вкрита темними хмаринами. Ці хмаринки - це залишки від всіх похмурих снів всієї галактики. Вони окутували маленьку планету похмурих снів. На планеті було декілька хатинок і один величезний палац. Хатинки були розташовані в ряд, який завершувався входом в палац. Коксі приплив до початку цього ряду. Мілі, Метро і Норуа вирушили до палацу. Сано залишився на кораблі.
- Ти взяла золоту чашу,- запитав Метро Мілі.
- Так, - відповіла Мілі, витягнувши чашу з сумочки.
- Стрілка- промінь нам може ще пригодиться. - подумав Норуа і взяв її з собою.
- Дуже дивно, тут так тихо, ніколи б не подумала, що в центрі самої галактики може бути так тихо. - зауважила Мілі.
- Всі хатинки обернені від нас, дивне розташування. - подумав Метро.
Так вони прямували до палацу, який завершував цей похмурий ряд.
При вході в палац не було ніяких воріт і охорони.
- Дивний палац - сказала Мілі - немає ніякої охорони , може просто собі зайти.
- Все це насторожує, нам треба бути обережними, щоб не потрапити в якусь пастку. - відповів Метро.
- Йдемо один біля одного. - запропонував Норуа.
В палаці було темно і холодно. Вони йшли обережно, намацуючи кожну плитку. І так вони зайшли в кімнату, яка була розташована прямо. Кімната була висока і простора, на вікнах висіли темні штори. В кінці кімнати стояло ліжко, на якому спала Креса. Ліжко було високим.
Норуа і Метро підійшли ближче, щоб подивитись чи немає ключів біля ліжка. І побачили, що в’язка ключів лежала на ліжку біля відьми.
- Нам треба дістати ці ключі - сказав Норуа.
- Це може зробити Мілі, бо вона маленька і зможе непомітно підкрастись. - сказав Метро.
Вони піднесли Мілі до ліжка і вона обережно підкрадалась по ліжку до рук відьми. Відьма лежала непорушно. Вона постаріла за одна ніч. І для того, щоб помолодіти лягла спати. Коли Мілі доторкнулась до ключів, відьма прокинулась і почала оглядати кімнату.
- Виходьте, хто тут є, інакше буде гірше. - погрожувала Креса, роздивляючись кімнату. Як тут зачепила рукою Мілі.
- А ти що тут робиш, маленьке створіння. - сказала відьма взявши Мілі .- Я зараз тебе підсмажу на вогні.
- Не чіпай її Кресо. - втрутився Метро. - Ми прийшли сюди для того, щоб спасти свою планету.
- Планету, яку ще планету ви можете спасти в моєму палаці. - запитала Креса.
- Розумієте все залежить від Золотого піску. - почав Метро
- Від Золотого піску залежить моя вічна молодість, ось що від нього залежить і я його не віддам.
- Ви взяли золотий пісок, бо почали старіти. - запитав Норуа.
- Я його взяла, бо постаріла через одну добу. - відповіла Креса.
- Рівно одну добу тому планету Ретро захопив Макро - володар планети Перспектива. - розповідав Метро. - і звідси почався дисбаланс по всій галактиці.
- Не знаю, що за дисбаланс там почався, але я хочу бути вічно молодою. - відповіла відьма. І тільки вона це сказала, як посередині кімнати з’явився великий магічний шар. І з нього пролунав голос.
- Кресо віддай Золотий пісок, інакше все добро загине у всій галактиці. - наказав магічний шар. І розсипався на дрібні кусочки, посередині яких виблискувала торбинка, в якій знаходився Золотий пісок.
- Візьміть його і нехай все буде добре. - сказала Креса.
Метро швидко підбіг до торбинки і висипав пісок в чашу. І в кімнаті все засяяло, як сонячний день. Креса помолодішала.
- Моя планета знову сіяє і я молода і я її знову назву планетою золотих снів. - закричала відьма. - Поспішайте до своєї планети, щоб ви швидше добрались до неї, я віддам вам свій добрий вітер, він довезе вас до Ретро. І Креса відчинила одну із своїх скриньок. З неї вилетів добрий вітер. Який підніс Метро і Норуа на Коксі і полетів слід за ними, піддуваючи вітрило. Так закінчилась подорож по Галактиці. Метро, Мілі і Сано повернулись на планету Ретро і Норуа полетів з ними. Тільки Метро витягнув пісок, як на планеті Ретро стало все як і було раніше. Макро зі своїми солдатами віднесло вітром і весь метал, який вони принесли. Ретрики стали жити своїм прекрасним життям. Вулиці стали такими, як і були раніше, дерева стали дерев’яними, на них співали справжні пташки і росли справжні пахучі квіти. Все повернулось на свої місця. І Макро більше ніколи не зазіхав на планету Ретро.
