Я не бачилась з ними кілька років. І от добре спланована інтеграційна зустріч, нам треба було ближче зазнайомитись, набагато ближче аніж до того. Роль дослідника припала мені, а вони лише обережно відкривались принадами чи відверто неприємними своїми сторонами. Не знаю, скоріше сумніваюсь, чи нам у цьому сприяла погода. Дощило. Небо сіре. Земля розлізалась болотом, розмішувалась із передзимовим доще-листо-падом.
Перший був схожий на доброго нудного господарського хлопця. В ньому було все. І все таке підрихтоване, добротне, на віки. Він просяк запахами печеного м’яса і картоплі. Він був широкоплечим і міцним, об нього розбивались десятки розбишак, посягачів, завойовників, батярів. В нас з ним би нічого не склалось. Мабуть, багатий, але сумнівно чи щедрий, хіба якщо купити набір гострих ножів на щоденні потреби, чи кілька корів, які даватимуть йому молоко, але аж ніяк не нові торшери і канделябри і ні в якому разі не тратити зайвий гріш на кущі троянд, чи ще гірше на прогулянку каретою, фаетоном або ж навіть конем. Його любили, люблять і будуть любити. Він – кам’яна стіна, вірний друг і надійний чоловік, але так мало знають, що в його підвалах сховано кілька знарядь для катувань.
Другий мені ніколи не подобався. Принциповий. Суворий. В нього було темне минуле. Він ув’язнював і його ув’язнювали. Хоча такі часто приваблюють. Поганий хлопець. Ще й це його захоплення Сходом. Надто він вже орієнтальний в своїх чайних церемоніях, фарфорі і китайських божках, чи не надмір манірності для чоловіка? Але це було колись, а за кілька років, що ми не бачились, він кардинально змінився. Десь ще проглядається темне минуле і холодна суворість, але при цьому набрав імпозантності, дістав звичку широких вчинків, полюбився в розкоші. Обличчя набрало аристократичних рис. Він тепер курить дорогі тютюни на домашньому троні-фотелі, колекціонує цеглини із слідами тварин і людей, а китайські божки врешті орусинились і після трьохсотого потирання здійснюють бажання. І я їду від нього з приємним відчуттям, ніби він відбілив свою репутацію, очистився, став кращим, ніби я стала краща разом із ним.
В третього я закохалась з першого погляду. Мені не треба було аби він говорив, прикидався, намагався прикрити свої мінуси – я полюбила його цілого. Він авантюрист, шукач пригод, задуманий красень (я його бачу гарним, що мені до інших!), алхімік, дрімаючий філософ. Такий ніжний, сповнений дрібниць, я ніколи не пізнаю його повністю, він ніколи не пізнає повністю мене, бо з кожним роком ми змінюємось, наповнюємось новим змістом, кращаємо, розквітаємо, набуваємо шарму, покоряємо інших. Він переживав втрати, зради і навіть страшну пожежу, але не збувся життєрадісного сміху, він пустий зсередини, він втратив своє багатство, малярські колекції і стародруки розбрелись по маєтках родичів і сусідів, давно пустує кухня його душі, не витають довкола нього пахощі фіміаму, ані дорогих страв – паштетів із диків, голубів і фазанів, ікри і марципанів. Під його ліжком ховаються мереживні панчішки, рукавички, корсети. Подушки просякли жіночими парфумами. Між сторінок щоденників розсипаються засушені троянди і завитки шовкового волосся. Але все воно було, бо потім він побачив мене і тепер наново заповнює свою пустоту моїми світлинами і словами, купив дорого фіакра, на якому ми поїдемо кататись по польовій дорозі, аби зупинятись на узліссі і цілувати очі і губи запорошені серпневим сонцем. А тоді ми повернемось до його родового маєтку і серед мотлоху древніх меблів, уламків кахлів і мармуру, дрібок позолоти і попелу згорілих гобеленів я притискатиму його голову до своїх гарячих грудей, впиватимусь нігтиками в плечі, а тоді втікатиму через анфілади дверей, цокотітиму підборами по крутих і темних сходах і все таки в найдальшій кімнаті здамся, впаду на ліжко увінчане сімейним гербом і там вже лагідно муркочучи йому на вухо, тихо і покірно розкину ноги і розгорну тіло….
Мої коханці - замки... Олесько, Золочів, Підгірці
