Пригоди Горки й Ольки
Заблукала Зимка
Олька не любить зими.
Як була малою, то зовсім не хотіла виходити на вулицю, коли там сніг лежав. Щоранку хлипала, як її до дитсадка вели. А коли мама сердилася, то Ольця пояснювала, що вона не капризує. І в садочок обов’язково піде. Як тільки сонечко пригріє й отой гидкий сніг розтопить.
Тепер Олька вже школярка і добре розуміє: усеньку зиму вдома не висидиш. Надто вона, та зима, довга. І застуджуватися взимку не обов’язково: якщо не забувати вдома шалика та рукавичок, то й гидкого нежитю не буде.
Та все одно не зрозуміло: що інші знаходять у тій зимі такого гарного? Сніг холодний, лід слизький, бурульки, як мама каже, небезпечні. Дерева стоять без листя сумні-сумні, сонечка майже не видно…
От Новий рік - то чудово! Але ж коли ще те свято буде?!
Поки зима тільки почалася. Навіть з неба сіється не сніг, а якась сіра мжичка. І настрій в Ольки так само похмурий.
Вилазити з ліжечка, коли надворі так гидко, не хочеться. Тож сьогодні вона трохи заспала. Ледь встигає завести Горку до дитсадка, а потім – бігом до школи. Навіть із сусідкою по парті Маринкою, певно, не встигне перед уроком поговорити. А у них не пусті теревені, Ольці порада потрібна, от!
Ганна Семенівна ще у понеділок загадала намалювати картинки до шкільної виставки. Олька гарно малює, її завжди вчителька хвалить. А тут сьогодні четвер, малюнок треба принести у п’ятницю, а в неї ще нічого не готово.
Це не тому, що Ольця лінувалася, уроки вона завжди вчасно робить, ну, майже завжди. Просто вчителька загадала намалювати зиму. Та ще й попрохала, аби учні самі вигадали щось цікаве, а не перемальовували з листівок. А що цікавого можна вигадати про зиму?!
А тут ще й Горка бурмоситься й ледь ногами човгає! Він от якраз зиму любить, ледь не у вересні почав мамі надокучати, коли ж можна буде на санчатах кататися і у сніжки грати? От мама і сказала нещодавно, що він може радіти: зима почалася. А яка ж то зима? Ще гірша за осінь, навіть яскравого листя, яким так здорово шарудіти, вже немає під ногами.
І виховательки, як на прогулянку виводять, усю групу збирають на веранді, аби не застудилися, бігаючи під сльотою. От хіба так чесно, не пускати бігати, коли прогулянка?!
- Оль, а Зимка заблукала, так?
Олька аж із кроку збилася від такого питання: це ж треба таке бовкнути.
- Ігорю, треба казати не «зимка», а «зима».
- Коли долосла – то «Зима», це коли Новий рік прлойде. А зараз ще майже Осінь. Зима мала, тому – Зимка.
От як із таким розумником будеш сперечатися?! Ще «р» вимовити не може як слід, а вже таке навигадував! Маленька Зима в нього заблукала!
Та й коли сперечатися? Олька ледь встигла його завести до групи, та й гайнула до школи.
Спізнитися не спізнилася, а от з математики «дев’ять» отримала, бо вчителька оцінку знизила, ще й дорікнула за неуважність. А Олька ж не про стороннє думала, крутилася у неї та розмова з братом у голові. Може, й справді спробувати оту малу Зиму, що заблукала, намалювати?.. Треба попрохати у Маринки білий олівець, у неї є – їй татко на день народження велику-велику коробку олівців подарував.
А вечором виявилося, що й Горка про свою вигадку не забув. Гордо так показав сестрі свій малюнок. І навіть не образився, коли Олька запитала, що ж там намальовано?
Їм у дитсадку, виявляється, загадали намалювати знаки вуличного руху чи світлофори. От Горка і намалював світлофор, що сяє зеленим кружальцем, синій знак із білою стрілкою, щоб видно було, куди йти. А унизу – Снігуроньку. Це в нього Зимка така, яка врешті збагне, як їй до міста добратися.
Олька малюнок навіть похвалила. Не тому, що він дуже гарний. Тато давно вже сказав, що із Горки, певно, художника не вийде. Але раптом дівчинка збагнула, що саме вона може намалювати. Звісно, світлофор – то надто, але якщо Зимка справді заблукала…
Того вечора Олька довго-довго сиділа над роботою, навіть мультфільми не мала часу подивитися. І мама дорікала, що школярка перемазалася не згірше, ніж Горка, коли той за альбом і фарби береться. Однак, не дуже, бо їй доньчин малюнок сподобався.
І Горці сподобався, він аж зранку трохи раніше став, аби надивитися на нього.
Там, на аркуші, Зимка, не така, як снігурочка, а мала дівчинка у білій шубці. А на її одязі – багато-багато сніжинок. І за її спиною теж сніжинки кружляють і дерева у снігу. А попереду – ще снігу немає. Зате там будинки видно. То – їх місто. І дороговказ, аби Зимка точно не заблукала.
От підвівся Горка тихенько, аби мама не змусила розшукувати капці, які чомусь забилися глибоко під ліжко. Хотів до столу підійти, де Ольчин малюнок лежав. Аж глянув у вікно – а там сніжинки кружляють. Тож у сестри вийшов «справжній» малюнок! Вона його намалювала – і Зима знайшлася.
Горка так зрадів, що сам, доброю волею, кинувся до ванни умиватися, аби швидше на вулицю потрапити. А вже як його вели до дитсадку, раптом став серйозним-серйозним:
- Оль, а Зимці знайтися мій малюнок допоміг? Чи тільки твій?
Олька запевнила, що і він теж допоміг. У неї настрій був чудовий: не соромно буде домашнє завдання вчительці показати. Може, саме її робота на шкільну виставку потрапить. І чомусь Зима, яка врешті знайшлася, сьогодні її не дратувала. Ну, ніскілечки!
Та як вчителька її малюнок перед усім класом похвалила, дівчинка відчула легку тривогу, ніби вчинила не дуже чесно. Адже то брат вигадав, що треба малювати, а не вона сама.
Тож коли вчителька підписувала унизу її прізвище – Олька гарно пише, але в Ганни Семенівни почерк ще кращий – дівчинка вирішила попрохати:
- А можна там дописати «Ольга й Ігор»? Мені брат менший допомагав.
Вчителька не заперечувала.
От мама прийде на батьківські збори, побачить малюнок на виставці і зрадіє, що той малюнок повісили серед інших робіт найкращих художників школи!
- Олю, а як ти хочеш ваш із братом малюнок назвати?
Олька серйозно глянула на Ганну Семенівну:
- Я хотіла назвати «Заблукала Зимка», але вона вже знайшлася. То так і напишіть, добре?
