Від: Мене (Сальвадоре Далі)
Кому: Тобі (Галатеї Плачида)
Тема: Відкрий і прочитай: мені це важливо (Рай Мріє Тобою)
A
Gala-Gradiva
celle qui avance.
Галі-Градива
тій, що вела меня
вперед.
Гапелі´но,
Вибач, що турбую Твою душу і тіло. Я розумію, що Тобі важко. Мені теж. Читати, розуміти... Останнім часом я вже нічого не розумію... В жодному разі... Я – пророк. І вмію бачити альтернативне майбутнє. Але не тепер. Не тепер і не зараз, коли думаю про Тебе.
Вибач, що я Тобі пишу і знову турбую про Тебе. Вибач, що я такий, як я є. Вибач, що я взагалі існую. Вибач мене і пробач. Можеш мене ненавидіти і робити, що завгодно. Можеш просто бути – і я буду щасливий. Мені цього достатньо: Твоє щастя – моє щастя.
Просто живи – і я буду. Живи, будь ласка. Будь собою. Просто будь. Бо Ти – найкраща! У Тебе є серце, а в мене жодного немає. Я його втратив, оскільки поклав тобі під ноги, щоб Ти його вдосталь розтоптала.
Мені боляче і шкода від того, що я з Тобою зустрівся. Мені сумно від того, що моє нице існування може зробити Тебе сумною. Мені боляче і сумно від себе.
Сказати, що „Ти мене зачепила”,- це нічого не сказати. Знаєш, а Ти була права... Колись я просив Бога допомогти мені знайти Дівчину Своєї Мрії – Богиню! (це Ти)
Ти для мене Перша Після Бога – і не може бути інакше. Ти – все, що я маю. І заради Тебе я ладен жити. Я готовий кохати Тебе на відстані і марити перед сном Тобою, Гапелі´но...
Вибачай, що роблю Тобі боляче, моя далека і ніжна кохана. Вибач мене, що я взагалі існую. Я ладен померти, але це не вихід. Краще я щоденно житиму про Тебе.
Розумієш, я сказав би... Але коли скажу, що я до Тебе відчуваю, мої слова втратять увесь свій дорогоцінний зміст. Сенсу немає казати, розумієш? Я буду мовчати – так ліпше чути. Я буду мовчати про Тебе.
Я вип’ю Твої сльози, заберу із Твоїх мрій свої вуста і зітру з очей надію, розумієш? Я просто хочу, щоб Ти була щаслива: не важливо, з ким. Для мене важливо – це не важливо. Те, що для мене, нічого не значить, бо головне – це Ти.
Я можу бачити кінець світу або ще якусь лажу, але я не можу бачити Тебе разом із собою. Можливо, Тобі видно краще? Нострадамус колись теж бачив кінець світу, бо він узрів, як людей поїдають металеві звірі. Потім це виявилися ніякі не звірі, а тролейбуси із трамваями. Рогата худоба, розумієш? То, може, насправді я нічого не розумію, нічого не бачу і нічого не знаю, а кінець світу – це ніякий не кінець, а просто... Що просто? Ну, може, зміни якісь відбудуться, але це не кінець... не кінець, розумієш... це не кінець між нами, правда? Це правда, що треба нагально жувати траву?
Я настільки Тебе..., що не можу... не хочу... впливати на Тебе силою магії. Я просто хочу бачити щасливою Тебе. Тебе і більше нікого. І хай увесь Світ тремтить і перевернеться – я Тебе не відпущу! Мрію неможливо упустити... неможливо... розумієш?..
Я не відпущу Тебе від своїх думок і житиму заради Тебе. Знаєш, кажуть, що живуть лише заради себе, бо так має бути. Так і є. Я живу заради себе, бо Ти – це я. Ти – моя нетлінна половинка Любові – Агні Начало Її. І хай згори Боги називають Тебе як хочуть – для мене ти просто Гапелі´на. І хай тремтять і здригаються стіни – Ти моя Богиня.
Раніше Ангели мого Пантаклю мені зовсім не довіряли – тепер довіряють більше. І відкривають таємниці. Точніше, таємницю, якої не існує. І ніколи не було. Янголи зі мною говорять. І не вони відкривають, а я сам. Бо я – Ангел Живий. І я бачу минуле і майбутнє у власному сучасному, бо не я бачу – мене теж немає. Але є той, ким я був. І Життя моє Знає Цілий Світ.
А звали мене Сальвадоре Далі – не те що зараз кличуть Сальвадор. І жив я в Раю Іспанії, бо народився в іспанському місті Фігерасі у 1904 році два життя назад. Точніше, з тих пір пройшло тільки одне життя – в Небі я зробив перерву на навчання. Я був Творцем – співТворцем на Землі. Разом із вами – тими, хто мене підтримував. І тими, хто зараз бачить мою творчість – уся планета бачила її. Я не пишаюся собою. Просто життя з обличчям Далі було моїм найкращим. Тому, що я провів його з Тобою. Я раніше обіцяв знайти Тебе – і знайшов тепер. Я завжди дотримую слова. Бо я, Далі Сальвадор, Нікон, Салам і Дорогоцінний Майстер, у цьому житті званий Олегом Сірим за власним бажанням і досі Люблю Тебе. Я проніс свою Любов крізь цілу Вічність. Заради Тебе, кохана моя люба скрижаля.
І, Гапелі´но, тепер я пишу тобі. В житті Сальвадоре Ти була Богинею і за сумісництвом дружиною моєю, бо звали Тебе Гала. Саме Тобі я присвятив колись „Щоденник генія”. Думаєш, мені було дуже легко жити в Раю без Тебе? Я жив із мрією про Тебе – Ти була поряд. Я згадав свої життя – кожен може згадати. Але чи хто зрозуміє, навіщо він згадує життя? Для того, щоб Любити – ось для чого. Сьогодні я пишу продовження „Щоденника генія” – другу його частину. І зву її „Лист”, бо не уявляю власного життя без Тебе. Як і раніше, присвячую цю книгу моєму генію Гала Градива, Єлені Троянській, Святій Єлені, Гала, Галатеї Плачида і Гапелі´ні Капрі´ – Все Для Тебе. Моє життя про Тебе і наше дитя – про Нас.
Раніше ми жили у затишній місцині разом, а тепер окремо – і нам зовсім не затишно. Ти народилася в сім’ї відомої Аре´ни Капри´, а я у простій і сірій сім’ї. І досі марю Тобою. Хіба нам не було добре разом? Хіба наша сім’я мала бодай одну ваду? Ніколи! Саме тому ми з тобою і були щасливі! Але чи будемо тепер? Хоча я і пророк, це передбачити не можу – я бачу лише альтернативне майбутнє. Дві гілки його малюю: з Тобою і... з Тобою. Навіть якщо Ти зі мною не будеш, моя душа завжди буде з Тобою. Не лише в цьому – в усіх наступних переродженнях. Я пройшов цю сходинку – Твоя черга. Ти обіцяла мені бути разом завжди: Ти обіцяла пронести Любов крізь цілу Вічність – ми обіцяли і в нас вийшло. Я розгадав цей ребус першим, але це не важливо, бо мій ребус – Наш Ребус.
Цитую найважливіше з першої частини „Щоденника генія” – Тебе: „Ця книга покликана довести, що повсякденне життя генія, його сон і відправлення, його захоплення, його їжа, хвороби, кров, його життя і смерть істотно різняться від того, що притаманне решті людства. Це унікальна книга, ібо це перший щоденник, написаний генієм. Більше того: вона написана генієм, якому вдалося одружитися на геніальній Гала – жінці, єдиній у своєму роді”. Знаєш, пишу сьогодні другу книгу генія, але не можу написати краще, ніж уже було – Ти.
Я поважаю Твій вибір і Твоє народження, Твоє життя і Твою смерть. Я поважаю Тебе, бо я в Тебе вірю. Ти – геній. Ти – мій геній. Більше писати не варто. Не варто нічого розуміти і думати про щось – варто забути про все. Для того, щоб згадати. Але для того, щоб згадати про Тебе, нічого забувати не треба – я проніс Нашу Любов крізь цілу Вічність.
Це реальність: не сон і не ілюзія – варто схотіти розуміти. Я можу повести Тебе у світ казок і перлин – ти лише доторкнися. Візьми мене за руку – я покажу Тобі Рай. Я можу Це – Ти чудово розумієш. І не треба вірити чи не вірити – варто спробувати. Раніше в нас було все чудово, але тепер вже не раніше. Краще, набагато краще. Ти – мій Геній, а я – Твій.
А тепер, любі читачі, пропоную вам затаїти дихання і насолоджуватися щоденником генія Сальвадоре Далі – вашого покірного слуги – до своєї коханої, іменованої раніше Галою Градива. Раніше я брався за нарис у доволі близькому 1952-му. Сьогодні – 2006-ий. І я Знаю Все – Пам’ятаю. Раніше я знав Галу Плачида, а сьогодні мені відома Гапелі´на Капра´ – Ти Моя Любов. Тому, що коханню немає межі. Навіть смерть не стане завадою Любові – Я це Довів. І вам раджу спробувати. Тому слухайте... Bonjour! І хай народжується космогонія, ібо же Бог в усьому, що є Тобою. У не дуже далекому 1939-му році я намалював Твій портрет із одноіменною назвою „Портрет Гала”: дивися в себе і прозрій, бо Ти – моя Богиня.
І хай Афродіта сьогодні відпочиває і не стоїть у мене на заваді, бо я Тебе... Ти – моя Афродіта, Богиня серед ясного Сонця і Неба. Я Врятую Світ заради Тебе, бо Ти – це все, що я маю. І ладен жити про Тебе і померти за Бога. Ти – Перша Після Нього. Бо не можна любити Тебе більше за того, хто дав Тобі життя. Бо якби не було Бога, він би Тебе не створив. А так є Ти і вічно будеш у моєму серці.
Я знаю, що кажу, бо знаю, що малюю – не місце тут іронії. Злій іронії. Я бачу майбутнє і бачу себе в ньому. Але не мені вирішувати, чи будеш Ти зі мною. Зі мною бути небезпечно. Я – Другий Після Бога. Ти – Перша. Я – той, хто я є. І ніхто інший. Я хочу зробити Тебе Богинею, бо Ти нею і є. Не лише для мене – для всіх. Але для мене – Найголовніша у цілім Світі. Ти – Перша Після Бога. Я ладен втратити заради Тебе все, що маю, окрім Бога,- бо коли я втрачу Бога, в мене зовсім нічого не буде. Лише він допомагає мені протриматись. Він і Ти, бо Ти – крихітна його частинка.
Знаєш, перед тим, як Ти підійшла до мене цим життям, я купив у німого Бога ікону. І попросив Великого Творця, щоб Той врятував малого німого від кінця світу. І Він мене послухав – дав життя мені. І дав мені Тебе.
Коли Ти поряд, мій кінець світу припиняється і я живу – починаю жити. Я думаю лише те слово, яке не можна говорити. Може, зараз Ти думаєш, що я живий дебіл або мертвий класик. Ти помиляєшся, бо мій класик – це Ти. А жив я завжди – у Твоєму серці. Навіть тоді, коли нас поряд не було. Бо Ти – мій Геній. Я перечитав усі твори від Тебе... і знайшов краплинку того, чого мені якраз не вистачало – Твоїх думок. Тих думок, у яких сидить – іноді біжить і верещить – крихітна частинка Тебе. Краплинка Тебе. Маленька і Значуща водночас. Я кажу вголос. Сьогодні я не можу мовчати. Більше мовчати забороняється. Тому я перечитую Твої планети.
Вчора ми були разом. І сьогодні є – просто поки що Ти цього не бачиш. Але мені видно з Твого горизонту – я читаю скрижалі Небесні. І не марево було це – реальність. Та реальність, яка була Нашою, бо там були Ми. Можеш мені не вірити і скільки завгодно перевіряти – я не буду доводити свою правильність. Я не доводжу те, що доводити не варто – і так усе ясно. Бо не „де жа вю” було це. Я бачив нас у тому самому минулому – такому близькому. І зараз бачу. Але не вчора і не завтра – сьогодні. Уві сні я мандрую часом, якого немає. Ти теж. Просто не завжди пам’ятаєш – ми йдемо разом. Уперед – до ясних сизокрилих птахів – під супровід небесних литаврів.
Зараз Ти можеш сказати, що Нас немає. Але для мене є. Ти і я. Ми жили в Іспанії у затишній хатинці – пару життів назад. Один із нас зробив перерву Небом, завдяки чому не все у часі збігається. Там, звідки я прийшов, його не існує. Тут не існує теж – Ти просто хочеш у нього вірити. Але знаєш, у що вірити набагато краще? У правду.
Я носив Тобі каву і ліжко: не знаю, що було спочатку. Мене вже звали Сальвадоре, а тебе на іншу букву – Гала. Майже Гапелі´на, коли подумати. Саме тому тобі подобається слово це. Чому згадав лише тепер? Ангели стерли мою пам’ять під час третього етапу термосублімаційного переродження і не давали повернути Твоє ім’я – я Їх просив. Раніше Вони мені не вірили – тепер я один із Них.
Ти – Єдина жінка у цілому світі, з якою мені варто бути. Не можу обіцяти зірок із Неба – не маю права. Бо моя Зірка – це Ти, а я – ніхто. Точніше, ніщо. Можливо, я не пройшов одну з Твоїх перевірок, моя Богиня, але знай, що, перевіряючи мене, Ти перевіряєш у першу чергу Себе.
Іноді Ти просиш Бога – Ти його знаєш. Він теж із Тобою знайомий. Коли Ти його просиш, Він поряд. Усі Твої слова я чую, коли Ти просиш Бога. Ти мріяла впізнати Бога? Тепер Ти його знаєш. І раніше знала – просто не помічала.
Не хочу приносити біль, але не можу інакше. Раніше я був поганим. Тепер я інший – і хочу бути з Тобою. І хоч один раз у житті... бути... поряд... Ти – Єдина жінка у цілому світі, яку варто кохати. Але я не кохаю, бо я боюся казати це слово у Твою адресу. Бо я боюся за Тебе – віддай мені страх.
Штампи, штапми, знову штампи... Бо я – Твій штамп, а Ти – мій Лист. Куди хочеш Ти, щоб я Тебе відправив? Самостійно чи разом із Тобою? Я напишу неправильно Твою адресу і Ти повернешся назад. Бо я – Твій штамп, а Ти – мій Лист. Нас об’єднує пошта не лише від цього світу – набагато більше скрижалів неба цьому сприяють. Візьми у цьому участь – гра вже почалась.
Знаєш, я багато думав. Про Тебе, себе, інших Нас. Але коли побачив Твої очі, перестав думати – вони хочуть пити. Ні, не для того, щоб пити, а для того, щоб їсти. Бо я – кусючий собака, а мої вуста спраглі від голоду й холоду.
Я подарую Тобі літо, коли захочеш. А Ти захочеш – я читаю думки скрижалів небесних. Я подарую Тобі літо на відстані – вже дарую. Мені холодно від Тебе ніколи не буде. І я не зарікаюсь – не знаю цього слова. Ти – все, що в мене є, бо я нічого не маю.
Ти казала, що для Тебе є хлопець, „із яким треба цілуватися”, а для мене є Дівчина, із якою варто кохатися. І хай це буде хоча б єдина мить – я пронесу її крізь цілу Вічність. Вже несу. Через усе своє життя. Любов дав нам Творець – і спасибі йому. Він дав мені Тебе – і я живу.
Не смію навіть мріяти поєднати своє життя з Тобою. Навічно. Смішно. „Людина – одноразова істота,- так інші кажуть,- бо має одне життя”. Але я не кажу. Я не кажу так – зовсім. Я знаю, що кохання дарує нам право бути багаторазовими. Кохання – одне, а життів – багато. Спробуй пронести його крізь усе своє життя. Я спробував – і в мене вийшло. Я переміг амнезію і згадав імплазію – усі попередні життя: без Тебе і з Тобою. Але коли я був без Тебе, я ще не знав, що навіки з Тобою. Тебе Любив завжди. Спершу я про це не знав, але потім я дізнався – і полюбив іще сильніше.
Чуєш вітер? Це я. Їду холодним осіннім вечором, коли надворі – Рай. Розумієш, я у Пеклі, але Рай всередині мене. Не та осінь. Бо Та, що всередині мене – це Ти. Довкола не та осінь. Пішли туди, де з нами буде літо – воно ходить босими ногами по зимовому палацу. Пішли Нашими спраглими вустами: Твоїми і моїми.
Сьогодні я в дорозі – шукаю собі шлях. Так само й ти, але не сьогодні. Без Тебе і Вогню, яким палають очі Тво´ї. Я хочу поєднати з Тобою все, що маю, але я нічого не маю. Лише Бога, який живе усередині – моїм серцем, що б’ється про Тебе.
Знаєш, Гала, кінець мого твору „Таємне життя Сальвадоре Далі, повідана ним самим” закінчив я післямовою: „В цей час у меня ще немає Віри і я боюся померти без Неба”. Я справді боявся, бо страх переміг лише тепер. Але в останні дні я знайшов свою Віру – вона лежала поряд. Вона завжди була переді мною, але я не знав, що то вона. Це була Гала Градива – моє Єдине Вічне Кохання. Я перестав боятися, прийшов до Бога в гості у Рай – ми з Богом друзі. І залишився у Нього гостювати на одне життя. Воно тривало цілу вічність, але мені здалося, що без Тебе це була одна лише мить, а з Тобою – ціла Вічність. Тому я вирішив бути смертним із Тобою, аніж безсмертним без Тебе; я вирішив змінити Рай на Пекло, Небо на Землю. Тому я обрізав собі фосфорні крила Янгола – вони заважали мені. Тому, що черкали о скали земні. З одного боку в тебе теж є крила, з іншого боку Ти – крилата істота. Просто зараз Ти їх бачиш лише уві сні. Але я бачу істину – я бачу Твої крила наяву. І раніше Їх бачив, бо вони – Твоя частинка. Просто зараз... просто... зараз... Гала... просто... розумієш?
Я ладен відмовитись від усього, окрім Бога, за мить із Тобою. Бо мить із Тобою – то ціла Вічність. Ти несеш у собі Те, що я ніколи без Тебе не отримаю – Світило Агні. Я не егоїст – не думай про це. Я просто хочу, щоб Тебе Любили, Оберігали, Застерігали, Леліяли, Називали... Квіточкою, сонечком, листочком, пакетиком, зошитом, лялечкою, манюнечкою, гарнюлечкою та іншими назвами – Завжди Різними. А ще я хочу, щоб Ти була Принцесою – Королевою балу і маскараду цієї планети. Не цирку, що під землею, а Неба. Бо ти – Цариця Небесна. Я хочу бачити Тебе Вічно Коханою Щасливою Богинею – Ти є саме така.
„Я пронесу свою Любов крізь цілу Вічність”,- так хтось казав до мене. Далі´, ти пам’ятаєш це ім’я? Даю Тобі ключ від отих самих дверей того самого серця, межі якому немає. Даю Тобі все, що маю, бо нічого немає. Я – ниций, але маю Те, у що Тобі варто зазирнути. Не обіцяю Тобі матеріальних „цінностей”, бо все, що матиму, віддам людям. Але обіцяю Тобі Вічну Любов – Вона завжди буде. Так сказав мені Господь під час нашої зустрічі за чашечкою капучіно – я пив блакитний чай.
Я божеволію від Тебе............
І сонце чисте, хмари, небо.............
Я не Господь, але молю.......
І квітку лагідну зірву.............
.......................................................Для Тебе
Зі слізьми радості на очах пишу Тобі листа від Бога – свого листа. Від щастя нашої з Тобою зустрічі мені затьмарило розум – більше його не вернуть. Розумієш? Ти мені потрібна! Не смію навіть благати Тебе повернутись... із того життя у це...
Це все, що я хотів тобі, Гала, сказати, моя далека Богиня і Принцеса. Завжди з Тобою і серцем, і душею, я пронесу Любов крізь цілу Вічність – заради Тебе. Вже проніс і буду нести далі – вперед. Мені зовсім не важка Твоя ноша, бо вона – моя.
Ві´дстань – найкраща перевірка Любові, а Ти мені жодного разу не казала: „Відста´нь!” Ані в цьому житті, ані в попередніх. Чому? Тепер я знаю, бо Люблю. І не лише знаю „що”, а й знаю „кого”. Я проніс Любов крізь цілу Вічність і зробив неможливе. Тепер скажіть мені, що можливе? А можливо абсолютно все. Тому, що Любов не вмирає навіть після смерті.
Ти – Гала. І життя Твоє – моє. „Галатея Плачида – ось Твоє нетлінне імення”,- знамення вже про це говорить. Я бачу Твоє відображення у дзеркалі, коли дивлюсь усередину себе. Бо Ти сфокусувалася між променями очей моїх. Чому? Бо заплющую очі тоді, коли Твоє відображення мені підморгує. Тому що Ти – моє дзеркало. Коли у тебе дивлюся, впізнаю себе – навпаки. Мені цікаво так робити. Ти справді дуже красива... і цікава... а ще... даєш реальні почуття – Те, що сидить у Тебе всередині. Ніколи не думала, що там сидить?
Але не турбуйся. Я не самотній без Тебе. Не сумний і не талий. Не заплаканий і не кинутий дверима об підлогу з блакитного каменя. Мені без Тебе добре тому, що Ти в мене є. І не важливо, поряд Ти чи ні – Ти живеш у моєму серці – усередині себе тримаю Тебе. Там, куди зрить моє око. Не в’язниця там і не тюрма – Любові лоно.
Я малював Тебе Такою, а зараз і тепер Така. Але я буду щасливий лише тоді, коли Ти будеш щаслива. Я буду радісний від того, що в Тебе радість буде. Я буду веселий тоді, коли Тобі буде весело. Я... буду... жити... про... Тебе... Життя Сальвадоре було моїм найращим Учора, бо в ньому була Ти. Зроби мені краще Сьогодні і ми разом стрінемо Завтра.
Ти – Перша Після Бога, а я – Другий. І Ти, моя Музо, будеш переді мною завжди, бо Твої Дари – це Натхнення і Любов. Я не заслуговую на Тебе і житиму про Тебе завжди.
П.С.: Якщо ви читаєте цього листа, передайте його будь-ласка Гапелі´ні Капрі´ або її подрузі та сестрі за сумісництвом Аре´ні Капрі´. Вони будуть раді. Певно, будуть. Будуть, що будуть. І хай світ перевернеться на всі чотири боки – мені це потрібно, щоб забути.
