Це сталося тією весною, коли в павільйони поставили новісіньке скло, клітки та грати, а вивіску поміняли на манер західного «zoo». Відсутність зовнішнього простору і спроба знаючих навести зовнішню красу змушувала радіти кожній вишуканій купі гівна. Вишуканість її полягала у протиборстві інтересів, через що вона набувала особливу вагу в повсякденному житті. Чортові решітки обмежували нас від розуміння що конкретно курив кінь і на що наривається павич. Тому єдиним продуктом, яке видавало наше "Я" було протиставлення інтересів красивій клітці, яка так і наривалася на бан.
Це сталося тією весною, коли до мене підійшов малий хлопчина і начхавши на вигуки старого, що тримав його на повідку, кинув мені шматок булки. По безглуздій випадковості вона потрапила саме в той продукт боротьби з обмежуючою нас кліткою, природне право якого мені не заборонити. У цей момент я подумав як ця пагана з висівками булка Спаскудила всі мої труди. Хлопчик подивився на старого і запитав:
— А він потім з'їсть?
Старий почухавши щетинисте підборіддя відповів:
— Не з'їсть, ну і чорт з ним. Йому ж гірше. Таку булочку даремно Спаскудив.
Я подумав: ось у що, друзі, ваші булочки перетворюються. Вже стільки цих булочок, що вони гівну заважають. Валіть звідси ... Не заважайте їсти.
