Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2462
Творів: 44121
Рецензій: 86063

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Сатира й гумор

Причептор, радія та баба Марія

© Михайло Гафія Трайста, 04-11-2010
Сільський причептор1 Григорій Лопух зранку до вечора ходив з хати в хату, стукав у кожні двері, гойкав попід вікна, обганяючись від собак, проклинаючи то свою долю, то прокляту бабню, яка перед ним замикає двері на ключ, закриває вікна фіранками і мовчить, як камінь. А якщо котрась не встигне замкнути двері, то встигне заховати радіоприймача, а потім почне своєї новти: «Не маєм, паночку, радії, бих не дуждала, аж маємо! А як платити, паночку, порцію2 за те, що не маємо, но кажіть і самі!..»
– Ходжу, наче той жебрак, а клята-триклята бабня, фрас би тото потер, всі новини знає!.. Коли сапають куккурудзу, чи у стоять Мішка Ботика на черзі за хлібом, тільке те й почуєш: «казала радія, што буде дощ!», чи «казала радія, што...». Чорт би тото забрав, бо коли гія платити податок за радіоприймач – «не маємо, пане, радії!» – сплюнув сердито Гаврило Лопух, заходячи на подвір’я Івана Кобата. – У Івана сто на сто є радіоприймач, бо великий політикант з нього – все знає.  До того ж працює у бригаді Степана Каця, а в Каця лісоруби такі гроші луплять, що аж!..
Коли Григорій зайшов до хати Івана Кобата, шестеро діточок пурхнули, як переполохані гороб’ята, і поховалися куди котре змогло, а стара Марія Кобатиха, Іванова мати, запросила «файного гостя» сісти до столу і вгостила горням холодної водиці.
Григорій сів, подякував за воду і, витягши з ташки товстий зошит, почав своєї:
– Бачу, тітко, що ви вспіли заховати радіоприймача, ліпше поставили б його на стіл, бо не буде добре! – погрозив старій пальцем.
– Та што тото ви, паночку!.. Не ховала я ніякого приймака, ні-м го не виділа, ні-м не чувала би сюди валявся якийсь приймак. Давно муй шовґор Василь Перчик тримав по два-три приймаки, а тепер...
– Та ні про якого приймака я вас не питаю, а про радіоприймач! – перебив сердито Григорій стару.
– Чорт у дзвони, а дідько у клепало! – махнула рукою стара, а потім запитала: – А радіоприймак, хто тото?..
– Не хто, а што! – гримнув на стару Григорій. – Радіоприймач, то як ви кажете – радія. Ра-ді-я, яку ви заховали, коли побачили мене. За радію та за телевізор треба платити статові податок, порцію, як ви кажете.
– Всяких податків та порцій єсте понавигадовали гурше ут тих фанаріотів, а што тото радія, я не знаю, бо-м ні не виділа, ні-м не чула...
– Не вертіт бесідов, тітко, бо добре знаю, що ваш син заробляє добрі гроші, бо Кацьова бригада не робить за тріски... Не може бути, аби не мав радії. Кажіть, де заховали, бо почну сам шукати, а як знайду, то не вийде добре..
– А може, би ви, паночку, краще пішли робити у ліс, як мій син, ніж поміж бабськими гирбанами радії шукали.
– Тітко, я причептор!..
– Та вже вижу й сама, што єс причептор, – перейшла на ти стара Кобатиха. – Бо єс причепивса до мене, як реп’ях до кожуха, але пусто-дурно, бо я не виділа-м ніяку радію, ні не знаю, што тото є, хоть ми кажи, што чинит ота радія!
– Говорить! – ніяково відповів Григорій.
– Із ким? – здивувалася стара.
– Та ні з ким, сама...
– Ха-ха-ха!.. Якас дурна тота ваша радія, не всі кози в неї дома, бо стара Маріка, хоч зблудила зовсім на голову, але сама ще говорит лиш із курми.
– Досить, бабо! – розгнівався понад міру Григорій. – Кажи, де радія, бо почну сам шукати! – і піднявшись з стільця, попрямував до скрині, що стояла біля печі.
– Йой, паночку, не шубиркайте ми у скрині, бо там тулько одежина, што єй держу на смерть, а у нас, паночку, є і телевізор, і діфузор2, і радії, а ще й кіно!
– Як то!.. – випулив очі Григорі.
– А так, паночку: син – телевізор, невіска діфузор, ось, шість радієй, – вказала рукою на дітей, – а я, баба, кіно поміж ними! А тепер заберися ми з хижі,  бо ти упарю окропом очі, голопуцнику остатній! Муй син робить уд рано до вечора, абих мали дарабку хліба у хижи, а йому радії снються!..
Аж на подвір’я вийшла стара і кричала за Григорієм, поки той не зник за вербами, а опісля зайшла в хату і витягла зі скрині радіоприймач, бо страх любила слухати народну музику.

1 причептрор – збирач податків
2 діфузор – гучномовець.



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

живі у Вас тексти й персонажі

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юлія Кропив'янська, 09-11-2010

Маленький шматочок життя,

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Nina, 05-11-2010

Якби ви знали

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 05-11-2010

Радія у якої не всі кози дома

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Петро Домаха, 04-11-2010

Не знаю...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 04-11-2010

Хто ж і коли би то митаря шкодував? :-)

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 04-11-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.24728107452393 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ув’язнені у розстріляну вічність: «Бабин Яр. Голосами» Кіяновської
На горизонті спалахнули димки. Важезна, мов кит, курява нависла над розпеченим степом. Тиша зачаїлася …
Огляд роману Ліян Моріарті «Велика маленька брехня»
«З біса добра книжка. Смішна і страшна» Стівен Кінг Бестселер за версією The New York Times «Велика …
Нещодавні екранізації книг
Література і кіноіндустрія — взаємопов’язані сфери. За мотивами романів знято багато фільмів. Наша добірка …
Українські vs зарубіжні обкладинки
Обкладинка є тим імпульсом, який спонукає людину звернути увагу на книгу. Вона розповідає про ядро видання …