На землю тихою ходою кішки спускалася ніч… Вона привела за собою темряву , запалила ліхтарі, дала можливість сотням людей сховати свої думки, вчинки чи сховатись від інших…
До великої кімнати, що знаходилася в центрі будівлі, один за одним почали сходитись дивні істоти. Вони були досить різними і описати що вони собою представляли не було змоги. Тихо, навшпиньки, дружня компанія підкралася до канапи і, зручно на ній вмостившись, штурхнула одного із прийдешніх.
- Давай вмикай!
- Але… Хмм… Я хотів з вами про це поговорити. – почав невпевнено штурхнутий товаришами джентльмен у спортивному костюмі з логотипами всіх мобільних операторів.
- Давай вже вмикай! – юрба явно не бажала слухати його вступний монолог.
- Так! Ану миттю заспокоїлись! Мої хороші, я нагадую вам: ви – Боги!!! Боги почуттів!!! От і ведіть себе належно. А то як діти, чесне слово.
- Ну добре-добре! – погодився чоловік в класичному костюмі – Бог Компромісу – Що ти там хотів сказати?
- Так от. Якось не личить нам підслуховувати чужі розмови… Та ще й втручатися в їх хід. Вам не здається?
- А ти що, з Гуманністю шури-мури крутиш? – встряв в розмову Бог Сарказму.
- Ні.
- А звідки ж такі гуманні погляди???
- До речі, хочу вам нагадати, що Гуманність якраз спить… Тому давайте не шуміти! Бо розбудимо її – то вже ніхто нічого дивитись не буде! – мудро зауважила Логіка.
- О! Хто б казав! – іронічно скривилась Сентиментальність. – Ти приходиш тільки на перші 10 хвилин розмови, а потім «до побачення качки!» і…тебе як вітром здуло.
- Просто потім приходять Абсурд і Божевілля. А я їх терпіти не можу. – виправдовувалася Логіка. – Вони завжди мене дразнять і називають занудою…
- Кхе… Вибачте, що перериваю вашу суперечку, але давайте повернемося до піднятого мною питання. Отже, навіщо ми підслуховуємо чужу розмову?
- Бо вони класні!
- Вони оригінальні!
- Бо нам подобається лізти не в свою справу!
- Ми як Боги почуттів повинні їм допомогти!
- Та годі вже розводити демагогію – вмикай!
Бог зв’язку тяжко зітхнув і ввімкнув телевізор.
- А чому немає картинки? – запитала Радість, яка тільки-но прийшла з великим відерцем поп-корну.
- Тому що це т-е-л-е-ф-о-н-н-а розмова!
- Ой, а можна тоді розділити екран на дві половинки і на одній показувати Її, а на іншій – Його? – запропонувала Оригінальність.
- Та грець з вами! Ось! Тримайте!
На екрані, поділеному навпіл червоною рискою, з’явилося зображення двох людей.
- Так-с… Шановні телеглядачі, вимкніть будь-ласка мобільні телефони, закрийте роти і насолоджуйтесь переглядом.
- Сарказм, помовч! Не заважай!
Гудки… Знову гудки…
""- Привіт!
- І тобі привіт!
- Що поробляєш?
- Каву п’ю. Хочеш, можу і тобі налити?
- Хочу.
- Тримай.
- Дякую. Смачна…""
- Навіщо Вона пропонує Йому каву, якщо він все-одно далеко. Він же не зможе цю каву випити! І при цьому стверджує, що вона смачна. – скривила губи Логіка. - Якась маячня…
- Не маячня, а Його Величність Абсурд! – поплескав Богиню Логіки по плечу її лютий ворог.
- О! Уже явився?
- А ти сумувала?
- Ага! Як риба за сушею!
- Та тихо ви! Не заважайте! Зараз, згідно програми, Вона буде розповідати як пройшов її день. Це завжди цікаво.
- Звичайно! Я ж не покидаю її ні на хвилину! – похвасталося Божевілля.
- Та, здається, з Ним ти теж часто буваєш!
- Неважливо. Давайте слухати.
Тим часом телефонна розмова тривала.
""- … Ну ось я так і вляпалася в цю історію. Потім приїхали санітари і міліція та й почали сперечатися кому з них я дістанусь. Поки вони ділилися думками один про одного я й втекла. Уявляєш?
- Знаючи тебе – навіть не здивований…
- А я тобі казала, що я божевільна. – Бог божевілля щасливо гигикнув. – Тікай від мене, поки ще не пізно.
- Ще чого! Не дочекаєшся!""
- Дивіться, як вона мило посміхається… - прокоментувала Сентиментальність. - Шкода, що він цього не бачить.
- А може й добре, що не бачить. – висказала свою думку дама в синьому балахоні. – Може, Їй так простіше. Бо…
- Я вибачаюсь, але ти хто така? – втрутилась Цікавість.
- Я – Невпевненість. Я завжди супроводжую Її у всьому.
- Це ми ще побачимо! – крикнула з другого боку канапи дівчина в жовтій сукні. – Тепер є я, тому скоро ти підеш у відпустку…Чи взагалі на пенсію.
- А ти хто? – незрозуміла Цікавість. – На вас хоч іменні бейджики чіпляй, чесне слово! Понаприходять тут!
- Я – Удача. Я з Його боку. Правда, більше поширююсь на Неї. Тим самим намагаюся позбутися цієї Синюхи.
- Ти кого синюхою назвала? – обурилась Невпевненість. – Жовтуха недоладна!
- Дами! Дами! Припиніть негайно! – втрутився Бог Компромісу. – Ви ж заважаєте.
""- … Дістало вже все!
- Нічого, повір, все буде добре.
- Я вже давно перестала надіятись.
- Все буде добре. Я тобі обіцяю…""
Сентиментальність обійнявшись з Ніжністю ловили кожне слово…
- От люблять вони всю цю маячню! – скривив іронічну гримасу Сарказм. – Жіночки, припиніть! А то завдяки вашим старанням розмова перетвориться на сопливу епопею. А таке ми можемо почути де завгодно! Не псуйте людям розмову!
- А ми не псуємо! – озвалася Ніжність. – Ми робимо її краще! Це ти завжди все паплюжиш!
- Ой-ой-ой! Якщо тобі щось не подобається: двері там – іди подалі!
- А чого це ти її посилаєш? – вступилася за Ніжність її подруга Сентиментальність.
- А чого ти лізеш не в свої справи?
- Тихо ви! – Бог Компромісу знову втрутився в суперечку. – З вашими балачками нічого не чути! Ми чого сюди прийшли? Вас послухати? Ні! От і ведіть себе як…
Фраза була припинена через появу нової істоти. Дама зі скуйовдженим волоссям, чорними колами під очима і в розв’язаній гамівній сорочці зайшла до кімнати і неквапливо всілася на канапу.
- Хто це? – як завжди першою озвалась Цікавість.
Тим часом телефонна розмова набула зовсім іншого забарвлення.
""- Щооо? – кричала дівчина. – Як ти смієш? Хто вона така? Хто???
- Просто знайома.
- Ах, просто знайома! Нічогенькі у нас знайомі!!! Не розказуй мені казок!!!
- Перестань!
- Перестати? Ти мені не вказуй! Їй будеш говорити, що робити! ""
Новоприбула дама засміялась бридким хриплим сміхом…
- Істеричка!!! – одночасно здогадались всі Боги.
- Хто її сюди кликав?
- А що, прикольно! Хай трохи посваряться, їм не завадить!
- Нічого прикольного тут немає! Якщо Вона ще трохи тут погостює, ніяких розмов більше не буде. Зруйнує все, що маємо.
- Треба щось робити!
- Пішла звідси! Киш!!! – крикнув Страх. Істеричка навіть не поглянула в його бік.
- Так, я спробую. – кинув виклик Сміх. – Я є протидією будь-якій істериці!
Не допомогло.
- А може я? – невпевнено запропонував Сарказм.
- Не треба!!! – хором закричали Боги. – Тільки не ти!!!
- Та чого ми з нею панькаємося? Геть гуманні та справедливі методи! Давайте, народ, викидаємо її звідси!
Істеричка намагалася чинити опір, але Боги, схопивши її , таки виштовхнули з кімнати і зачинили в шафі.
Розмова тривала. Кожен Бог вносив до неї свої корективи. Час від часу телевізор вимикався, тоді Бог Зв’язку отримував стусана за свою погану роботу…
Через півгодини Боги почали робити ставки:
- Ставлю на те, що будуть говорити до четвертої години ранку!
- Ставлю що до третьої!
- Думаю, розмова закінчиться о пів на п’яту
Двері скрипнули і до кімнати зайшли два лікаря:
- Таааак! – протяжно-грізним голосом крикнув сивий лікар в окулярах. – Я не зрозумів! Чому це ми тут сидимо?
Боги притихли, винувато опустивши погляд до рівня підлоги.
- Хтось погано мене чує? Ану бігом по палатах! Кому сказав! Ти ж дивись! Взяли моду кожної ночі посиденьки перед вимкненим телевізором влаштовувати!
- Але… ми ж Боги! – невпевнено заперечив Сарказм!
- Ви психи! І, що найстрашніше, в буквальному значенні цього слова! Марш спати.
«Боги» йорзали на місці і йти явно не хотіли.
- Я бачу, тут хтось хоче, щоб йому зробили укол? – пацієнтів як вітром здуло.
- Що це з ними? – запитав другий, набагато молодший, лікар .
- Та придумали собі нову гру! Начебто вони Боги почуттів. І от кожного вечора збираються тут, дивляться на вимкнений телевізор і активно про щось сперечаються.
- Хмм… Цікавий випадок!
- Психи, що з них взяти? – підвів підсумок сивий лікар, виходячи з кімнати – Це божевільня, мій друже! І , якщо хочете тут працювати, навчіться відноситись до всього спокійно.
Двері зачинились.
В кімнаті стало порожньо. Майже порожньо.
Біля вікна стояла леді в довгій фіолетовій сукні. Не помічена ні психами, ні лікарями, Вона перебувала тут вже майже чотири години.
Раптом зі стіни витекли дві дивні істоти: в’язкі, як смола, чорні, з гострими довгими кігтями та посмішками маніяків-людожерів.
- Чого прийшли? – навіть не удостоївши їх поглядом, запитала Дівчина в фіолетовому.
- Просто. - прошипіли новоприбулі.
- Я, здається, заборонила вам тут з’являтись.
- Та ти чого? Ми ж друзі! Стільки часу разом провели!
- Але не в цьому випадку! Та зрозумійте ж ви: якщо Дівчина побачить вас… Та що там побачить! Якщо Вона хоч однією клітинкою своєї душі відчує, що ви можете з’явитись… Вона втече. Світ за очі втече. Я знаю про що кажу. Тому… геть звідси.
- Ти бач яка! Ти ж сама ще не приєдналась до компанії. Ще думаєш?
- Ще думаю.
- Вагаєшся?
- Вагаюсь.
- Ну добре, ми пішли. Але…наш телефон ти знаєш. Телефонуй якщо що.
Залишившись на самоті дівчина підійшла до телевізора.
""- Надобраніч – промовив Він.
- Надобраніч. – промовила Вона.
- Солодких снів.
- Тобі теж.""
Дівчина у фіолетовому посміхнулась:
- З такими темпами вибір мені доведеться робити досить скоро. Ну що ж. Побачимо, що буде далі. – і, всівшись на канапу, вимкнула телевізор. – Кінець розмови.
