Дорога проносилася під колесами вантажівки, змінюючи реальність у небуття. Шалена хвиля повітря намагалася зупинити сталевого монстра, припинити його рух у невідомість, але сил було замало – неминучість немов рухалася назустріч...
Водій вантажівки втомлено крутив кермо й раз по раз його свідомість поглиналася плином думок та спогадів.
Скоро все скінчиться... Нажаль, – думав водій. – Життя минає, як асфальт під колесами вантажівки. А мої дітки...
Уже третю добу він крутить кермом, навіть не помічаючи настільки швидко минає час, як швидкоплинно все змінюється, трансформується. Так і не помітив, як людству підходив довгоочікуваний the end.
* * *
Вона летіла на Землю з надзвичайно шаленою швидкістю, навіть, не задумуючись над тим, що ламає плани всьому людству і кожній людині окремо. Вона й не гадала, що принесе стільки горя та нещасть жителям планети Земля. Але Вона була потрібна. Ніхто не знав для чого, але Вона була потрібна людству. Можливо хоча б для того, аби вони на мить зрозуміли суть свого буття і знайшли щось найважливіше для себе.
Вона летіла.
Внизу копотіли люди. Всі знали про неї, але ніхто не звертав уваги. Навіть знаючи про неминучу смерть, люди все одно намагалися допрацювати те, що мріяли закінчити.
Дурні люди...
* * *
Водій вантажівки поглянув в небо. Його блакить роздирала величезна кам’яна порода, котра палала жовтогарячим вогнем. Комета...
Невже все так скінчиться? – запитав сам у себе водій й роззирнувся навсібіч. Його рух навколо огортала невинність природного багатства. Ще ніколи він не бачив, що природа може бути настільки прекрасною. Навіть не задумуючись над цим, він не рідко нищив дари природи. Але зараз...
Зараз все кардинально змінилося.
Дурний, - подумав про себе водій. – це ж треба побачити прекрасне лише тоді, коли залишається мить до кінця.
Водій бачив, що залишилося дуже мало часу. Постала проблема вибору. Що робити?
Він витяг з кишені мобільний телефон й набрав номер:
– Алло, - мовив він, - Ірино, як справи?
– А як ти гадаєш? – відповів різкий жіночий голос. – Через десять хвилин настане кінець...
– Як там Сашка і Юлька? – запитав він.
– Тримаються.
– А ти?
– Плакати хочеться! – відказала вона. – Але чи має це хоч якийсь сенс?
– Спробуй, можливо стане легше.
– А як ти?
– Я зараз в дорозі, - відповів водій. – рухаюсь назустріч смерті. Вирішив востаннє почути твій голос.
– Знаєш, я так жалкую за тим, що ми розійшлися!
– Я теж...
– А коли ти це зрозумів?
– Мить тому. А ти?
– І я...
– Ну все, бувай, - закінчував розмову водій. – здається, зараз це станеться.
– Бувай. – відказала жінка і її голос різко обірвався.
Водій кинув слухавку.
* * *
Вона закінчувала свій політ.
Вона виконала свою місію і люди замислилися над своїм існуванням...
А тепер Вона подумає, що робити далі!!!
