«Ти повинен завжди розуміти що робиш.
Часто відключене сприйняття реальності здатне допомогти у вирішенні багатьох проблем.
Не бійся показувати себе справжнього, бути справжнім. Навіть якщо шерсть стає дибки.
Альмус»
Василь тепло вдягнутий поклав лист на стіл. Він довго тягнувся до цього і ось коли життя випробовує необхідно показати себе якомога кращим чином. Ця постійна гонитва за більшим важка лише на початку. Потім буде легше... та він сумнівався що це відчуття каже правду.
Виключив світло й ліг спати. Один в однокімнатній квартирі. Та й квартира зовсім не належала йому. Казка з кожним днем оживала й ставала правдою. Інші цілком могли-б назвати божевільним його, якби знали все.
Темно. Тьма пробирається в кожний куток кімнати. Часом здається що вона окутує все. Бережно.
За вікном видно гиляки дерев обліплені мокрим снігом.
Небо... таке загадкове і далеке. Зірки сяють наче перлини але їх не віддерти, вони намертво прикріплені до нього. Втім і не дотягнутися...
Вихр ввібрав всю реальність. Це сон.
Нічого не існує більше, окрім цього моменту. Окрім жертви що прив’язана до дерева. Ніхто не знайде, не спіймає. Жертва не може кричати, в неї зав’язаний рот. Василь дістав ніж, показав його жертві. Той весь напружився, видав звук схожий на грубий визг. Волосся мало реально не стало дибки. Його серце... калатає, швидко. Ще трохи й він міг би здохнути від інфаркту як-би у нього були проблеми з серцем.
Василь стояв в деякій нерішучості, впитуючи в себе страх людини. Та людина не для нього... Ножем перерізав горло. Чоловік захропів, бризнула кров на його сорочку, на губи Василя. Облизнувся.
Наступний день весь був наче в тумані. Все вийшло, Василь це знав точно. Він досі повністю живий, не кульгає, тіло не болить. Туман... він скрізь. Енергія піднімається по жилам наповнюючи тіло солодким спокоєм. Спокій, він такий неймовірний... Втома дається взнаки.
Духи задоволені.
Тепер все буде добре, точно добре.
Альмус мовчить, лиш посміхається. Не відомо чи з єхидством чи то серйозно.
