Макс великі сподівання покладав на знайомства в інтернеті. Немолодий, з "сумним" життєвим досвідом, вірив, що самотні люди можуть знайти собі споріднену душу у віртуальному просторі, а там, дивись, все переросте у реальне щастя. Для скептиків такого погляду і для самозаспокоєння завжди мав напоготові анекдот: "Дружина розмовляє з чоловіком.– Наш син знайшов собі в Інтернеті подругу. Це ненормально. Поговори з ним. От батько і вирішив надоумити хлопця:– Сину. Чув, ти дівчину собі в інтернеті знайшов. Але це якось неприродно. – Тату, а ти з мамою як познайомився? – Я її в карти виграв."
Так, у Макса вже були спроби віртуального знайомства і подальшої реальної зустрічі. І він бачив хиби такого способу побудови щастя. То дівчина фото викладе багаторічної давності– а в реалі виглядає, м’яко кажучи, не так. То зникає надовго, а коли знову з’являється, то виявляється, що за той період вже встигла вийти заміж. Але він все ще вірив…
І от натрапив на ще одну. Чим тільки вони не намагаються привернути увагу… То клички собі вигадають– будь здоров. Те, що на сайтах купа Кицюнь, Лисичок, Вовчиць, Бусинок– його вже не дивувало. Так як і не дивувало: Неходжунакавуічай, Неблондинка, Якмененазвеш, Максимумсексу.
А ця подала звичайне ім’я Наталя, однак в своїй анкеті у розділі "Інтереси" написала: Люблю футбол. Він теж любив футбол, хоча й не був затятим фанатом. А ще, в процесі переписки стало відомо, що мешкає вона у селі. Варіант– відмінний. Адже ті дівчата, як йому здавалось, дотримуються моральних принципів, господаристі, щиріші. Заміжньою не була, дітей нема. Ну майже тобі ідеал. Правда, теж з попереднього досвіду він знав, що такі не надто охоче йдуть на контакт з розлученими.
Та "спілкуючись" в мережі, він відчув, що вона самотня. Це "сквозило" у всіх її дописах. Мовляв– 33 роки, а перспектив ніяких. Треба виходити заміж, а нікого нема, діти це добре– бо на старості є до кого прихилитись, от скоро свято 8 Березня, а ніхто й не привітає.
"То давай я тебе привітаю". Це він запропонував не з жалості, а все таки гадаючи, що це зустрілись два одинокі серця. І вона погодилась– дала номер телефону.
Макс був не надто комунікабельним і коли розмовляв телефоном з жінками, то виникали паузи, які нічим було заповнювати. І тепер він добряче підготувався до першого дзвінка Наталі– продумав на які теми можна говорити, а які відкинути, як от служба в армії чи політика. Все– як по книжці. Та ця підготовка була зайвою. Наталя виявилась настільки балакучою, що за дві години розмови йому "виділили" не більше п’яти хвилин. Мабуть, така говірливість– вада, та він це сприймав, як плюс. Адже сам мовчун, та й вона вкінці розмови вибачилась, що забагато говорила– отож визнає, що це не надто нормально. А ще її голосочок лився піснею і зачаровував.
І насправді, вона виявилась щирою. Вони переписувались і зідзвонювались. Вона нічого не приховувала, хоча, можливо, дещо вартувало б приховати, бо його зачіпали деякі моменти її життя. Наприклад, вона повідала про своє найбільше кохання: закохалася в одруженого. Але хоча він обіцяв розлучитися з дружиною і одружитися з Наталею– не виконав обіцяного. Припинив телефонувати. Але вона зберігає до нього теплі почуття. Макс пробував переконати Наталю, що її просто обманули, щоб переспати і що до таких покидьків треба відчувати тільки ненависть, але вона мала іншу думку: "Секс був не головним".
І на якійсь стадії спілкування Наталі і Макса їхні стосунки стали довірливими. Вона в розмові могла запросто сказати, що має поганий настрій, бо у неї місячні. Мабуть, Макс вважав це вершиною довіри.
І нарешті вони зустрілися. Гарна жінка. Та ще й з такими темними проникливими очима. Маленька. Чарівниця. Її голосок знову дзвенів, Макс був щасливим і гадав, що це початок великого щастя. Правда, у нього було купа перешкод до того щастя. Макс перебивався тимчасовими заробітками. Наталя мешкала в селі зі старими батьками, яких, мабуть, не могла б покинути. Отож, щоб говорити про серйозні стосунки вартувало все зважити. Та мабуть, це треба було обдумувати обом. А Макс міг зважувати до безкінечності. Хоча йому було сорок років, та здавалося, що ще все життя попереду.
Він знову захотів її побачити і вона приїхала. Вони посиділи в кафе, поспілкувалися. Та Макс ніяк не зважувався на серйозну розмову. Все переносив на наступний раз. Та й нагода скоро мала бути слушна– його День народження. Однак, побачивши її при наступній зустрічі, у Максовій голові майнула думка: "Вона не буде твоєю". Чому він так подумав– і сам собі не міг пояснити. Наталя виглядала втомленою, а він хотів щоб у такий святковий день і у неї настрій був святковий. А тут ще й страшенна спека. Подарувала Наталя імениннику фарфорову статуетку дівчини, що тримає сніп колосся. Макс спитав, чи подарунок з підтекстом. "Ні,– відповіла вона,– ніякого підтексту." Гаразд. Посиділи в кафе. Розмова зайшла про Максову дочку. І Натала відстоювала думку, що дівчинці потрібно більше свободи і у 15 років в неї має бути хлопець. Він архаїчно заперечував… І того разу нічого важливого так і не сказав.
А коли проводив її на станцію, сподівався на поцілунок– адже ж іменинник. Крім того, Наталя нещодавно розповідала, що на одному заході її поцілував відомий співак. Отож, Макс гадав, що у такий день він на поцілунок заслуговує ще більше. Так і сталося. Він легенько нахилився до Наталі і її теплі губи доторкнулися до його щоки. В таких випадках виростають крила…
Та вдома Макс роздивився подарунок. Можливо, чоловік надто великого значення надавав символам. Тому, коли побачив, що в ногах дівчини-статуетки гарбуз– відчув недобре. І далі всілякі деталі додавали йому сумнівів. Мабуть так і є, що розлука не зміцнює почуття, а посилює сумніви.
Макс став помічати, що Наталя продовжує часто відвідувати сайт знайомств і при цьому йому не відписує. Він спробував вияснити цю ситуацію, та Наталя запевнила, що на сайті у неї є друзі і вона з ними спілкується. А далі– більше. Одного разу в розмові по телефону вона назвала його іншим іменем. А ще одного разу коли він зателефонував, то вона сказала, що приїхала у місто, щоб зустрітися з давньою подругою. Та Макс вже трішки знав Наталю і по розмові відчув, що це брехня. А ще він гадав коли випадає нечаста нагода приїхати їй у місто, то чому вона не хоче зустрітися з ним, хоча б перед від’їздом на кілька хвилин.
І той день настав. Чорний. Сумний. Настрій у Макса був кепський. Він вкотре зателефонував, але вона була чимось зайнята, довго не відповідала, а коли взяла слухавку, то сказала, що передзвонить пізніше. Передзвонила. Пояснила, що її з роботи заставили агітувати перед виборами. Вона знову була в місті… Та Макс вже не хотів вислуховувати брехню. І спитав напряму: "Ти зустрічаєшся з кимось? З чоловіком або хлопцем?" "А чому ти спитав?" "Я відчуваю. Ти віддалилася." "Так. Я зустрічаюся ще з одним чоловіком." "Шкода. Думаю нам треба розстатися?" "Але ж ти мені нічого не обіцяв." "А він пообіцяв?" "Так." "Він живе в місті?" "Так." "Ну що ж. Тоді, Прощавай." "Чому?" "А як інакше? Не хочеться бути запасним варіантом." "Але ж ти нічого не обіцяв." "Якщо ти хочеш самозаспокоїтись, то не хвилюйся. Я з собою нічого не зроблю. Це в мене не вперше. Я справді тобі нічого не обіцяв. Ти не винна." "Почекай. Не треба поспішати. Може у нас з ним нічого не вийде." "То треба чекати? Ні. Не хочу бути запасним варіантом. Удачі."
Напевно, Макс очікував, що вона ще подзвонить. Місяців через три, максимум, через півроку. Він гадав, що вкотре якийсь пройдисвіт пообіцяв їй серйозні стосунки тільки щоб затягнути у ліжко. Адже ж не може людина так відразу попросити руку і серце. А ще кум якось виголосив: "Їм можна говорити все, що завгодно. Головне– дорватися до "щітки." Та можливо, є такі люди які приймають рішення швидко, а Макс шкодуватиме– що сам виявився гальмом і проґавив своє щастя. Він хотів щоб Наталя зателефонувала. Сказала, що в неї нікого вже нема. Тоді він відповість: "А що сталося? Давай відгадаю. Ви переспали, він тебе обманув і тепер не дзвонить, але ти все одно маєш до нього теплі почуття." Це було б жорстоко, але він скаже, що це життєва правда, а правду не дуже й то люблять і обманути можна тільки того, хто хоче бути обманутим. І що ж далі?
Дні минають. У Наталі скоро День народження. У Макса навіть майнула думка– купити квіти і поїхати її привітати… Та мабуть, він цього не зробить. Наталя Максові брехала. Та й вона не зателефонує…
