Моє любе сонечко.
Я намагатимусь бути коротким, ще й зважаючи на те, як часто мені гримають у вікна й двері.
Я зробив помилку і каюся моя дорога Кларі. Аж ніяк не міг припустити, до чого приведуть наші стосунки! Пам’ятаєш нашу першу зустріч? Звісно пригадаєш, тоді ти ще спитала чи довго можу втриматись на одній нозі. І тоді ми мов діти на джаз концерті посеред залу стояли один навпроти одного сяючи обличчями. Твої темно-сині очі заполонили мій розум. Кларі, а згадаєш, про кого ми довго говорили? Про тебе Кларі, ти розповіла, як маленькою танцювала гуляючи парком, оповідала про старого гітариста, що для тебе склав мелодію, ти ще мені її наспівала. Для тебе я написав десятки сонат, десятки симфоній, які виконував тобі поцілунками, і ти, і ти Кларі мені солодко всміхалась очима. Розповідала про батьків, в тебе чудові батьки Кларі, вони вклали всю свою любов у твоє серце, вклали всю красу, що могли зібрати з пилку троянд і блиску самоцвітів. Ти мені розказувала, як вперше танцювала балет. Здається ти тоді в опері виступила зрадженою коханою і як закрутилась тобі голова від маси людей, що ковтали твої рухи – я заздрив їм. Далі, ще пам’ятаю ті афіші, стрімко злетіла твоя кар’єра – ти вже мандрувала країнами і була то лебедем, то грізною амазонкою, то полоненою. В Будапешті ти зустріла Ігоря, що закохав тебе в себе біля ставку старого палацу в тіні дуба. І ти почала помилятись, так? Пропустила свій виступ і просто-на-просто зникла. Ти тоді померла для своєї кар’єри, друзів і батьків. Твоя мама в той рік пішла з життя, але ти не знала.
Ігор повіз тебе на захід до виноградників, де ти прожила в прострації три роки, вдихаючи аромати п’янкого повітря. А Ігор? А Ігор віддалявся, настільки, що почав тебе бити і поволі спиватись. Не злись на мене Кларі, що нагадую тобі це, хочу показатися як пережив твою історію я. Одного вечора ти забрала всі його гроші і здалась добровільно в поліцію, і ті депортували тебе назад. Ти повернулась до світу. Але де вже не було мами… Пригадую, батько тобі сказав лише: Для чого ти повернулась?
І ти, Кларі, пішла далі. Грошей вистачило на винаймання квартири. Одного разу, гуляючи повз старі будиночки, старої аристократії ти бачила як у хореографічній школі займається, якась групка. Там звучала суміш класики і тренсу. Що тоді у тобі заворушилось? Ти зайшла всередину і присіла біля дверей, тебе ніхто не помічав - всі танцювали з заплющеними очима, відчуваючи вібрацію ритму у повітрі, підлозі.
Ти підвелась, я навіть уявляю як ти була вдягнута в цей осінній день – сіре пальто і високі чоботи, розстібнула його і розпустила волосся, чорну майку зав’язала на талії і підтягнула злегка джинси. Зробивши крок ти зігнулась вперед і плавно, мов кішка витягнулась назад.
Тебе помітили одразу і навіть розступились пропустивши вперед. За Тобою танцювали всі.
Вже через місяць прийняли в основний склад трупи і опинилась на зйомках кліпу, а потім і ще одного і ще одного.
Ти не забувала про тата, хоча й боялась, що він тебе ненавидів, але він любить тебе, я знаю, бо відвідав його недавно, і тобі треба до нього прийти, бо йому не потрібні твої подарунки під дверима чи полагодження його справ, а саме ти, бо «маленька Кларі, це все, що тримає мене при житті». Ти уникала стосунків з чоловіками, вела фактично аскетичний спосіб життя, присвячуючи себе лише заняттям. Але зустріла мене, так? Вкінці ти мене спитала: Не знаю чи покохаю тебе, але будь зі мною.
Я зараз відлітаю в Рим, там на мене чекають наші діти, ти ж знаєш. Так само, як і те, що вони не знають, що Ти існуєш. Та ти вже звикла до цього? Зникати, але не повертатись. Кларі, ти знову померла для всіх, я прошу тебе повернутись до нас, квитки на літак тобі привезе Мішель. Більше писати не можу, мене хочуть скинути, так я й так іду.
