- скажи, для кого ти? – вона танула від погляду Марта, але мусіла це спитати.
Лілі боялася його злякати, навіть розчарувати своїм питанням, але вона мусить це з’ясувати для себе.
Лілі мовчки вивчала його лінію брів, очі, губи, що ніжно торкались її щоки. «Невже він залишатиметься завжди таким, о боже! Це мій перший шалений вчинок!» Март лежав з напіврозплющеними очима, на ньому світилась посмішка насолоди цими хвилинами.
- Скажи, чи ти можеш бути моїм? – далі питала вона –лише моїм? Хоча б на сьогодні! Я обіцяла собі бути твоєю ще зі школи, та ніяк не сміла опускатись нижче до подружок і відверто лізти до тебе. Невже ти не бачив мого погляду? Вогню, на який ти завжди був чомусь байдужим?! Ти казав, що будеш моїм другом назавжди, але ж зараз?! Зараз ми на одинці і ти шепотів, як довго сповнений тим бажанням вдихнути запах мого волосся, цілувати мою шию, лоскотати щоку повіками… Але тоді ти ще був для всіх ідеалом. Тебе прагнули і ти немов святий сходив до них, даючи себе одній і на день. Від цього тебе ще більше хотіли. Марте! Чи ти зараз мене любиш, як тих, зробивши своїй подрузі подарунок на день народження, чи ти тепер мій назавжди?!
Його мовчанка була такою ніжною для неї, Лілі здавалось, що мить зупинилась для усього світу.
Вона притулилась до його грудей, не дочекавшись відповіді. Та ті були нерухомі, як і вуста… Вона все зрозуміла і вжахнувшись крикнула…
