Коли так сидю хочеться роздумувати про велике і світле, про вагоме… Для прикладу про свиню, казав колись П. Глазовий. А й справді, не встигнемо оглянутись, а тут і січень, і Різдво постукає у хату. Нині ґазди уважно оцінюють своїх свинок (в кого вони звісно є), – чи встигнуть нагуляти сала, бо яке ж свято без свининки?.. В українця – жодного! Якщо запитати будь-кого з українців, який продукт вони вважають культовим, переважна більшість, переконаний, назвуть сало. Саме воно наділене всезагальною любов'ю та шанобою. Бо м'ясце-сальце було, є і назавжди залишиться окрасою святкового столу.
2007 рік за старокитайським календарем – був роком Свині. Для українців же, з давніх-давен кожен рік є роком свині. Зрештою, потребами стола наш інтерес до свині не закінчується. Любимо ми наших свинок. Свідченням тому міг би бути минулорічний всеукраїнський чемпіонат любителів сала, що вперше відбувся в Луцьку. Його учасниками, а й головними дієвими особами були свинки. Так ще й які! У маєчках, спідничках, панчохах і навіть бюстгальтерах! Свинки активно брали участь у конкурсі краси "Найкрасивіше рильце", причому приз глядацьких симпатій виборола свиня прозвана господарями Вєркою Сердючкою - за голосистість та епатажність. Є в Україні навіть «Клуб любителів сала», члени якого свято переконані, що Сало кермує світом. А от в Закарпатті влаштували “поминки свині”. Фестиваль під такою назвою відбувся у селі Геча, що на Берегівщині. Позмагатися у майстерності готувати страви зі свинини сюди приїхали 6 команд, 4 місцеві та 2 з Угорщини.
Хтось скаже: не пасує великій нації прив’язувати себе до свині. Але ж відомі французи тим, що їдять жаб, англійці – вівсянку, німці – копчені сардельки, московіти – щі, корейці – собак. Ми ж, лиш почувши запах сала, відчуваємо себе єдиним етносом – українцями. Нічого дивного в тому: У книзі “100 образів української міфології” читаємо що у міфологічному світогляді українців вепр (кабан) асоціюється з чоловічою силою, міцністю, а свиня — з силою землі, теплом і родючістю. Кабан, як і свиня, асоціюється із сонцем та аграрним культом. Світотворче значення кабана бачимо в одному з варіантів відичного космогонічного міфу, згідно з яким вепр пірнув у первісні води і підняв на іклах землю… Додамо, що “в усіх фольклорних творах, народних обрядах та зразках матеріальної культури, де згадується свиня, є вказівка на її сонячну природу. У казках свиню називають «свинка – золота щетинка». Природна плодючість цієї тварини сприяла ототожненню її з Матір’ю-Землею... Культ свині був поширений на різних територіях принаймні з 5 тисячоліття до н. е. Серед трипільсько-кукутенських археологічних знахідок, датованих цим часом, є глиняні скульптурки поросят із втиснутим у них зерном” . Уточнимо, що з 5 століття до н. е. відбулося накладання арійських хліборобських культів на борійські мисливські культи, звідси поєднання вепра і зерна.
У Давній Русі свиняча голова була обов’язковою весільною стравою. Її подавали на стіл, обкладену червоними стрічками — символом дівоцтва. Наречена мала скуштувати хоча б один шматок: за повір’ям, це забезпечувало велику кількість і здоров’я майбутніх дітей. У деяких місцевостях України народження дитини так і пояснювали: “Свиня дитинку принесла”, а вагітним жінкам, щоб пологи пройшли добре, заборонялося штурхати свиню ногою.
Культ вепра зберігся в Україні до сьогодні. Він виявляється не лише у заколюванні кабана на Різдво, і Великдень та ритуальному споживанні його м’яса й сала, (завважте, українці й сьогодні “колють кабана”), як явний чи прихований ритуал, який святкується разом з родичами і сусідами, то неаріїзовані народи просто “ріжуть свиню”. Якщо українська харчова культура вимагає 100-відсоткової утилізації свинини — від щетини до кишок і хвоста, то, наприклад, у етнічних русскіх (не плутати з 50 мільйонами росіян РФ українського походження!), свинячі нутрощі здебільшого вигрібають лопатою, (щоб часом не “забруднити” руки), і закопують у землю разом з відрізаною свинячою головою. Прослідковується культ свині й у розвиненій міфології та народних звичаях. Більше того, свиняче м’ясо і особливо сало є досить надійним расовим ідентифікатором. Народи семітського, тюркського, угро-фінського походження не володіють уперборійською культурою обробки свинини, тому здебільшого вважають її “нечистою”, (ця обставина неодноразово рятувала українців від голодної смерті, коли завойовники забирали з господарства все їстівне, окрім свиней). Однією з причин такого упередженого ставлення є те, що свиняче м’ясо швидко псується, то ж його якісна обробка потребує від людей спеціальних знань і навичок, які в Україні передаються з покоління в покоління.
Сьогодні багато говорять про шкідливість м’яса. Мабуть, через надзвичайну популярність американських фаст-фудів. Але я вірю, свинина є здоровою їжею, яку люди їли століттями. Вчені дослідили, що сало містить арахідонову кислоту, яка є однією із незамінних жирних кислот. То ж, біологічна активність сала в 5 разів вища, ніж у вершкового масла.
Свиня - унікальна м’ясна тварина. Адже з неї нічого не пропадає. Місцеві господині використовують для страв м’ясо, сало та внутрішні ограни. Ми впевнені: свинина - це здорова й поживна їжа, головне - добре її приготувати!
З певністю, не знайдеться тварини до якої стосунок був би такий полярний як до хрюші. Звісно в культурному полі Європи символіка свині не така однотонна, як на Близькому Сході. Християнство, що все далі відходило від юдейських традицій, все ж зберегло презирливе ставлення до паці – ця тваринка часто символізувала розпусність, лінощі, і обжерливість. Кабанчиків сідлали відьми, та інші представники сатанинської нечисті. Та й самого чорта часто зображали зі свинячим рилом. Звісно, бути об’єктом карикатур, а чи кулінарною втіхою не надто висока честь. Але ж свинка – це не тільки десятки кілограмів м’яса та сала, а ще й гострий розум і чуттєвий нюх Після відповідного дресирування вони відчувають куріпку та іншу дичину за 36 метрів. Раніше такі свинячі здібності використовували тільки для пошуку делікатесних грибів трюфелів, які ростуть під землею - аристократи влаштовували тихе полювання поспішаючи вслід за свинею, нічим не згірш, ніж за благородним гончаком! Але свиня може непогано виявити себе і як «поліцейський» в аеропорту для винюхування контрабандних наркотиків, (преса писала про славетну свинку Луізу з Британського «Хітроу»), і як рятувальник для пошуку людей під руїнами чи снігом. Хрюшки надзвичайно розумні, і в експериментах часто кмітливіші за собак, (особливо в пошуках їжі), але не тільки – в Кембриджському університеті свиней і собак поміщали в холодне приміщення і показували, як при допомозі клавіші вмикати опалення – свині освоїли науку в 3 рази швидше, ніж собаки. А ще «золоті щетинки» добре дресируються, люблять музику і навіть іноді підрохкують у такт, відчувають час і, за дотримання режиму на фермі, підходять до годівниць за хвилину до подачі їжі.
«Щось недобре почуваюся, треба з’їсти сала». Для багатьох ці слова здаються жартом. А між іншим, сало має унікальні властивості, в тому числі й лікувальні. Хочеться нам того, чи ні, а свиня, плюс до всього, іще й надзвичайна схожа з людиною. Вони хворіють тими ж що і ми хворобами, лікують їх тими ж ліками. У них схожа з нами біохімія і формула крові, вони, як і ми – всеїдні, Витяжки із підшлункової залози цієї тварини, забезпечують нас життєво необхідним інсуліном. Зрештою, багато органів свині прямо чи опосередковано використовуються при лікуванні небезпечних захворювань людини, навіть як трансплантати. А при захворюванні печінки, нирок, селезінки, коли в крові людини накопичуються небезпечні для здоров’я токсини, очищують їх пропускаючи через відповідні органи хрюші. Як і люди, вони не терплять грубого поводження, можуть легко отримати стрес і, навіть, померти.
Той, хто намагається образити українця словом “салоїд”, просто не знає, що таке сало. А українці, особливо після Чорнобильської катастрофи, знають про унікальність сала як продукту, в якому ніколи не накопичуються радіонукліди: за будь-якого радіаційного забруднення території сало залишається безпечною їжею.
Підсолене сало чудово зберігається. Попри високу калорійність сала, людина від нього не товстіє, оскільки воно дуже швидко викликає відчуття ситості, тож його багато не з’їси (“обжиратися салом” неможливо в принципі).
Ніхто б не подумав, що свиня, ще й сакральна тварина. В індуїстській традиції, що недвозначно відзначають Веди, своє походження Кабан «вараха» а на івриті» конструкція – בראך бараха – «Той, що належить Творцю». Це пояснює категоричну заборону вірним вживати його в їжу. Духовний центр індуїстів – Манвантари, «священна земля» називали іще Варахи, «земля вепра», де перебували щонайперші духовні володарі, в порівнянні з якою будь-яка інша, (світська) влада, була лиш її еманацією, а символ вепра як розпізнавальний знак зберігся впродовж століть… Подібне знайдемо в івриті слово свиня - שבעי נאיה /Шві на Йа – буквально перекладається «прошу Бога про їжу», свиню приносили у жертву, коли просили Бога за багатий урожай, чи приплід худоби. Слово שבע /сва – означає «Клятва». То ж і виходить, що м’ясо свині – жертовне м’ясо, яке в звичайному житті споживати не годилось.
У давньому Китаї свиню виділяли серед позосталих тварин. У традиційному народному фольклорі свиню оспівують як дуже сміливу тварину, сміливішу за ведмедя і навіть тигра. «Коли йдеш полювати на тигра, запасись мужністю, а коли на диких свиней, приготуй домовину…» те ж і в Єгипті свиню вшановували як одну зі священних тварин – вона була символом щастя, достатку і плодючості. Шанували свиню і греки та римляни, про що свідчать картинки на вазах V ст. до нашої ери зі зображенням ритуального принесення поросяти в жертву богам. Бронзові статуетки вепрів знаходять і в похованнях скіфської доби.
Прочитавши таке, виникає почуття дискомфорту. А й справді: свиня хоча і вважається в Україні національною твариною, священного трепету перед нею, як в Індії перед коровами, ніхто не відчуває. Хіба що деякі громадяни культивують сало і його роль у національній самосвідомості. Але це вже дещо інше. Про сало складені сотні анекдотів, мені особисто найбільш до снаги два:
«Прийшов українець на жидівське весілля. Випив горілки й почав видивлятись по столу, де ж лежить бодай шматочок сала. А сала нема. То українець і запитує:
— Чуєте, хлопці, а де ж сало?
Йому пояснюють:
— А ми сала не їмо.
Українець знизує плечима: — Ні, я, звичайно, розумію, що сало — то святе. Але ж не до такої міри!
І другий:
«Українські генетики схрестили свиню зі змією. Тепер ці свині кілька разів на рік скидають сало. Після цього українські генетики мають намір схрестити свиню з ящіркою, щоби можна було стегно відірвати й нове виростало».
А як багато приказок і навіть пісень складено про сало? В російських фільмах українець має обов’язково його їсти. Якщо ні, то хоч говорити про нього. Але чому лиш українці? Цей продукт відіграє визначну роль у харчовому балансі людства. У світі щороку виробляється більш як 100 мільйонів тонн свинини, або 39—40 відсотків усього м’ясного балансу.
Нині усе більше людей воліють споглядати на рохкаюче чудо не з плотолюбства, а як на друга, товариша, звісно свинок «промислових» габаритів в хату ніхто не пустить, а от міні-свинку – будь ласка! Уже давно навіть в елітарних колах, на раутах і прийомах хрюшки популярніші за мініатюрних йорків, а подекуди й витісняють їх. Мода на міні свинок зростає, деякі найдорожчі (до 2000 у.є. за п’ятачка!) важать не більше 6 кілограмів.
Та скільки б не важила свиня – 400 кг. чи 6, де б вона не жила – в лісі, на фермі чи у квартирі – ця тварина, поза сумнівами заслуговує інтересу, поваги і піклування. Адже, як писав учений-натураліст Кент Бритт, «Якщо собака догідливо покірний, кішка лицемірна, мавпа підступна, то свиняча поведінка базується на осмисленні ситуації: на добро та ласку вона відповідає відданістю, а за образу намагається не лишитись у боргу».
На нині ми в боргу перед «золотою щетинкою», коли в 1912-1913 роках, в Україні одночасно вирощувалося 79-80 мільйонів свиней, а в найкращі роки за СРСР поголів'я не перевищувало 21 мільйона, то в 90-ті роки минулого століття ця цифра не завжди перевищувала 5 мільйонів. Тобто припадає всього по одній льосі на 10 українців на рік! Тоді як до революції було по три свині на кожного мешканця України, включаючи немовлят і старих… Так, чого доброго наше національне багатство ризикує потрапити в Червону книгу… Того вже нам точно - нащадки не вибачать...
