Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2551
Творів: 46236
Рецензій: 90343

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Сатира й гумор

ШАФА

© NATALKA DOLIAK, 24-10-2010
Добридень, шановна редакціє улюбленого журналу «Жіночі сповіді»!
Пише вам пані, назвемо мене умовно Настасією Пилипівною. Хочу розповісти усім жінкам, які виписують ваш чудовий часопис-порадницю, про трагедію, яка сталась у одній родині, а саме у моїй, через якусь дрібничку. Хоча не можна назвати дрібничкою тридверну білу шафу з дзеркальною панеллю. Ви б бачили ту шафу - витвір мистецтва, скажу вам, як на духу. Коли я вперше уздріла її в магазині так і сказала Любці, своїй подрузі: «Ну, Любасю, оце моя перша й остання любов». Як уявила її у себе в спальні (не Любку, а шафу) так і перевернулось у мене щось всередині. Враз замарилось відчути себе дружиною олігарха. Шафа рясно оздоблена завиванчиками й вензеликами, а ручечки золотенькі. Й дзеркало декороване матовими квітчастими візерунками по кутках. Не забуду, як побачила своє відображення у оточені лотосів та тонких паростків ліан, а над головою звисали грона прозорого винограду. Хочу попередити, що може комусь і сподобалось би дзеркало просте, без орнаментів, але то занадто прісно для мене. Може хтось і сказав би, що люстра існують для того, аби правдиво відображати дійсність. То я вам, шановна редакціє, так відповім, оті всі, що прагнуть до простих дзеркал – селюки. А витонченим панянкам потрібні незвичайні речі. Це я вичитала у минулому номері «Жіночих сповідей», і після цієї статті мені ніби очі відкрились. Не схотіла більше перебувати у своєму первісному стані й, дякуючи вашим порадам, почала підніматись вище побутових банальностей.
Чоловік мій, Семен Павлович (його ймення не змінюватиму, нехай, зараза, прочитає й нехай у нього покотиться по щоці скупа сльоза) моє захоплення елітними меблями не розділив, а по мужицьки випалив: «Ти що, Оксанко, з глузду сковирнулась, чи як?»
Уявіть собі, любі жінки всієї нашої країни, якого я біля себе маю борова, що так нечемно з дамою розмовляє. Я стала в стійку: хочу, кажу, цю шафу, хоч ти трісни. А ні - то розлучення. І крапка. Це, шановна редакціє, я з лютневого номера взяла, в рубриці «Як дати раду непокірному чоловікові». Ваші поради, ну як манна небесна. Законний мій потилицю почесав, плюнув, вбік, аж мені соромно стало, я ще тоді подумала: «Добре, хоч не на мене», махнув долонею й вичовгав з магазину, куди я його завела обманним шляхом, щоб показати витвір меблевого мистецтва.
Війна обіцяла  бути довгою й безжалісною. Чого лишень не пропонував мій благовірний навзамін тієї шафи. Шубу, казав, куплю. А я ж знаю, що найдешевшу знайде, якогось кролика фарбованого. Е, ні, думаю, мене так просто круг пальця не обведеш. Відмовляюсь, а сама тим часом перебираюсь до іншої кімнати спати. Він мені: «Настасія Пилипівно, давайте я вам комбайна куплю», а я так губи закопилюю, пхинькаю й, ворухнувши плечем, аби халат поповз донизу й оголив звабливе тіло, закриваюсь у ванній і довго там співаю ліричних пісень про любов.
За місяць Сьома прийшов додому з букетом. Мушу зазначити, квіти могли б бути й більш достойні такої пані, як я - мені личать екзотичні орхідеї, збудливі троянди або насамкінець вражаючі своєю недоторканістю лілії. А воно притаскало хризантеми. І які ще хризантеми! Є такі пухнасті, схрещені з якимись іншими квітами, ну це я ще прийняла б, а то такі малесенькі, безформні, обсмикані й тхнуть будяками. Пучечок правда добренький, напевно з декількох букетів зроблений. От, він тим хризантемним віником й отримав по мордяці. Напевно, пожалкував, що не купив худий букет хризантемок – не так боляче було б. Обтрусив, значить, пелюстки з макітри та й каже: «Ну, жінко, бачу, що ти зовсім тойво, з котушок з’їхала, дам я тобі, бісова баба, грошви, купуй ти собі хоч чорта в торбі».
Я така щаслива, що перемогла. Вже й уявляю собі ту шафу у спальні. І якось я так уявляла-уявляла й раптом ідилічна картинка, пурх, і розсипалась. Я ж малювала собі білу шафу на ніжно рожевому тлі, а наші стіни в спальні пофарбовано у далекий від романтичного колір. Три роки тому робили ремонт. У нас залишилась фарба від кухні, чоловік каже: «Давай за одне й спальну фуганем». Фуганули. Блакитна фарба лягати гладенько на жовту попередню відмовилась й при такому міксі стіни в спальні зробились кольору хакі. Воно спати не заважає, але з естетичного боку вже не той ефект. Якщо я дозволю собі затарабанити до цього бомбосховища схожу на наречену, шафу, то це буде повний моветон.
Ввечері Семен у святковій обстановці вручає мені вісім тисяч гривень (збирав собі на мопед) й простягає руки до мого тіла. А я раз, грошики згребла, та знову своєї: «Ремонт, кажу, а тоді секс». Він знавіснів, кричить: «Секс, а тоді ремонт». До ранку сперечались. Він переміг, але від слів своїх не відмовився. Наступного дня побігла я на базар та закупила шпалери. Королівські. Мені продавщиця так і сказала: «Цього сезону останній писк - шпалери в рожеві квіти й латате листя, вщент всипані блискітками, схожими на товчені на дрібно ялинкові прикраси». Питаю: «Не обсипатиметься?», відповідають: «Боже збав! Хіба що трошки, якщо ви по ним повзатимете».
Поки носила рулони додому, а довелось в три ходки забирати, вся зробилась блискуча, як принцеса. Поклеїла. Швидко. У мене це, раз-два і готово. Як я щось задумаю, то не відкладаю на завтра. Милуюсь, підмітаючи блискітки…аж тут серце в мене тьох, впало в п’яти. Зиркнула на люстру. Йоксель-моксель, люстра в мене бідняцька. Ніякого тобі кришталю чи підвісок чи на крайній випадок плафонів у вигляді квіток. Тут я вже не стала до Семена звертатись, взяла зі своїх запасів й помчала за обновою.
Замінила світильник - стало випирати підлогу. Коричневе ДВП викликало нудоту. Я швиденько позичила в сусідки дві сотні баксів, Сьома потім віддасть, куди він дінеться й рвонула до килимового магазину. Притарабанили мені обране покриття. Тепер підлога не дисонувала б з моєю шафою, бо ховалась під бежевим волохатим  килимовим покриттям. Але на цьому я не спинилась.
Добре, що чоловіка відіслали у відрядження на три дні, то мені були розв’язані руки. Я подзвонила мамі, давно вже з нею не спілкувалась. Старенька зраділа, як не може бути, давай говорити бозна  про що. А я, щоб не втрачати дорогоцінний час, сходу так її питаю: «Ма, а що ти мені на день народження хочеш подарувати?» Вона довго думала, а тоді ні сіло ні впало: «Та ж воно в тебе, те народження лише за півроку». От, відстала жінка, їй-бо! Яка різниця коли свято, головне, щоб подарунок прийшовся до душі. Я мамі роз’яснила, як людині мало що тямущій у сучасній естетиці, мовляв, не варт витрачати гроші на дарунки, котрі потім нікому не потрібні. До того ж дорога ложка до обіду, тому краще подарувати не в строк, але щось таке, щоб людина мало не зомліла від радощів. Тут мама нарешті питає: «А що ти, Оксано, хочеш собі на тридцять п’ять років». Могла б звичайно не уточнювати цифри, але стара жінка, застарілі правила, що тут скажеш. Хочу, кажу, покривало й такі подушечки прошиті, ну чисто, як в королівському палаці. «Та де ж я тобі таке дістану?» - питає мама, ніби я прошу щось ефемерне. Відповідаю впевнено й блискавично, що знайду, лише треба гроші. «Скільки?» От, мамця, усе б їй на цифри переводити, дала б, не питаючи тисячу, я б розібралась. Присуд у триста гривень дещо спантеличив неньку, але оговтавшись відрубала: «То тобі переслати, чи як?»
Навіщо слати? Поки дочалапає стара до пошти, поки там порахують, поки  перешлють, поки принесуть повідомлення, чекати немає як. «Сьогодні приїду» - слухавку я кинула й погнала на автостанцію. Мама мешкає у передмісті, але усе до неї не маю як заїхати, усе справи, справи. А тут така нагода. Старенька зустріла радісно, бачу накрила стіл, а мені ж немає коли. «Давай!» - кажу з порогу. За конверт і назад. Завтра останній день, а там чоловік повертається, не розженешся більше.
Після стількох перетрубацій моя спальня була готова до того, аби до неї в’їжджала головна річ – білосніжна шафа, мрія усіх не полишених естетичного смаку витончених панянок, на кшталт мене.
Чоловік повернувся, а я вже й гостей скликала. Вечірка на честь придбання шафи. Семен, як увійшов до нових покоїв так і вкляк, не хотів, правда при чужих вчиняти скандал, тому лише поводив жовнами, кулаки постискував, аж синіли кісточки та й пішов випивати штрафну.
Серед запрошених були сусіди й подруги мої з чоловіками. Любчин Сашко такий завжди причепучий, як почне говорити, то від нього відкараскатись не можна. Любця лише либиться, що він вже комусь там розповідає про андроїдний колайдер. Не сказати, щоб хтось розумів, що воно таке, та й сам Саня мало на цьому знається. Але цей як щось побачить в телевізорі, насотається, тоді, випивши зайвого -  видає першому ліпшому. От і тоді, поклав мені руку на плече й торочить бозна що. Правиця його опинилась у мене на красивих оголених плечах не тому, що він на мене западає, а просто, важко йому було триматись від випитого, а поговорити хотілось. Семен мій усе зиркав на цю картину. Хоч мені й не надто було зручно тримати важелезного Санька, який усе напирав й вже більше сопів на вухо, ніж розповідав, але примусити чоловіка ревнувати хотілось, аж до кольок. Ну, задля того, аби він забув про ремонт та нові речі у спальні, а перекинув свою увагу на інше. Я цю схему також засвоїла, дякуючи вашому журналу, шановна редакціє.
Ближче до півночі гостей повиганяли, зібрались лягати спати. Чоловік довго бабрався у ванній – готувався, виходить, до жагучої ночі в королівських покоях, а я прийнявши позу Данаї, чекала його на ліжку, встеленому пухким блискучим покривалом. У око мені потрапила блискітка зі шпалер і дуже хотілось потерти кліпавку, але в такому разі я порушила б красу нафарбованих очей, а цього не хотілось і я лише дрібно моргала, маючи надію, що блискітка вилетить сама по собі.
Семен, увійшовши до будуару, сходу насторожився, його здивувало чого це я кліпаю. Запідозрив брехню. Я йому колись вичитала з вашою журналу, шановна редакціє, такий тест, де було зазначено, що людина, яка надто часто кліпає очима – бреше.
Не говорячи ані слова, взявся нюхати повітря. Я лише посміхалась улесливо. Ну, думаю, Отелло, розгарячився. А він замість того, аби до мене шубовснути, подався навшпиньках до шафи. Приклав вухо до її дзеркальних дверей. Я лише встигла подумати: «Від твого вуха залишаться масні плями на гладенькому люстерці», як він з силою шарпонув дверцята й з моєї чарівної шафи клубочком викотився Сашко. Запала тиша, за якою посипались горохом  матюки й домагання Семена, зізнатись у зраді. «Я здогадувався, - кричав він, - що тут щось не чисто. Так і думав, навіщо це тобі така здоровенна шафа. Що ти там маєш ховати. Чи не коханців, часом!? А таки коханців! Паскуда, ти Настасіє Пилипівно, от що!»
Тепер ми розлучені. Хоча Сашко й пояснював згодом: «Подумав на шафу, що то вхідні двері». Ну, переплутав чоловік по п’яній лавочці, загубив азимут, повело його не в той бік, заліз до шафи та й заснув. А прокинувся у такій неоковирній ситуації – Сьома скаженіє над ним, я верещу, виправдовуючись перед чоловіком та копаючи скрученого Сашка ногою в печінку.
От що я вам скажу, шановна редакціє журналу «Жіночі сповіді», а вірніше не вам, а усім жінкам, що читають цей потрібний часопис – не купуйте білих великих шаф, то й не матимете клопоту.
На цьому моя сповідь закінчується. Чекатиму, що її надрукують у моєму улюбленому виданні. Щиро ваша, Настасія Пилипівна.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

Те, що розсмішило:

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Пані Дереза, 14-11-2010

Блискуча ідея

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Галина І, 27-10-2010

Як купувати шафу, то тільки білу, там скелетів не так видно.

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Tamara Shevchenko, 27-10-2010

Родина, що читає

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Галина Михайловська, 25-10-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 25-10-2010

Не купуватиму, ні!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Z, 25-10-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Тала Владмирова, 25-10-2010

:))

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Уляна Галич (Консуело), 25-10-2010

Жіноча мрія

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Василь Тибель, 24-10-2010

Цікаво і з гумором.

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Надія, 24-10-2010

Замість жіночої прози...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 24-10-2010

Рекомендую іншим!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 24-10-2010

"Копаючи скрученого Сашка ногою..."

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Петро Домаха, 24-10-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.3520939350128 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …
Поклик минулого, заради порятунку майбутнього
Не дивно, що коли на вулицю приходить весна, та ранкове небо починає освітлюватись новим життям, у більшості …
Топ-4 Великих книжок
Пропонуємо вашій увазі добірку з чотирьох великих романів Велич книги ніколи не вимірювалась кількістю …
Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …