Якщо теорію відносності перенести на життя, то моя героїня була б близькою до реальності десь так само сильно, як я до Сатурну. Біс його знає, з чого все почалося. Жила собі мала, бавилася китайськими ляльками, скакали з усіма нами в класики, розбивала коліна на ризинці, дерлась на соковиту чорну, хоч і гірку вишню... і тут на тобі маєш неприємність.
Віка її назвали батьки, але позаяк прізвище було Норманова, то стала Нормою.
А почалось все ось з чого. Ми повертались пізно, як на дитячий час, з місцевого кінозалу, що утворився якраз у залі квартири номер 32 нашої відлигівської багатоповерхівки. В той час тільки у Ольки батьки й залишились адекватними, мої перемикали канали чорнобілого телевізора під трешовою назвою "Весна"( красна, бяха-муха) за допомогою пасатіжів, чи плоскогубців, чи як там кажуть техніки. Ну просто чорно-сірий рубильник розкришився на ніц, розриваючись між "Першим національним" та ОРТ. Татко відстоював своє моральне право і фізіологічну потребу хоч дивитися на футбол, якщо вже грати в нього стало ніззя, а мама з сусідкою в терцію стогнали, що "розастокато", то є круто і тре то пильнувати. І так у багатьох сім'ях було, тому я особливо не парилась їхньою дисконсолідацією на рахунок телекомунікацій і звалювала до вищезгаданої Ольки. У неї телевізор був окремий від родичів, та ще й в окремій кімнаті стояв. Ми мастили собі на хліб масло(слід читати маргарин) під назвою "Рама", запивали то зверху чаєм з лимоном і тішилися, як дурний цвєчком, що Лору Палмер вбили, але ще не найшли маніяка. Ревіли у кожнім кіні то від щастя, то від жалю, а то і від страху. Я дотепер дивуюся, чого нам так моторошно було вертатися додому після того кіносеансу.
отож в один з таких вечоріві почались дивацтва Нормочки. Рахували сходинки до дев'ятьі мацали ногою підлогу, бо у під'їздах щойноспеченою України не було лямпочок, а у новоспечених українців бракло грошей на ліхтарики. залишалась остання група сходинок. не забуду ніколи і на за що - їх у нас чомусь було лише шість і то невисоких. і тут мала видала:
- Я ненавиджу цей будинок, цю країну, макасини в горошок, светри "Бойс" і себе, за те, шо ненавиджу це все і живу дальше...
На цім місці я якраз збилася з рахунку і втратила своїх перших два немолочних зуба.
