Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2683
Творів: 50955
Рецензій: 95697

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 25727, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.192.16.116')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Авторська проза

Ганна та інші мешканці її двору

© Nina, 11-10-2010
    
     Цікаво, чи здогадується Майка, Ганнина коза, якими словами та її лає? Проте, якщо і ні, то й добре, бо слова Ганна такі добирає, що краще їх ані    знати, ані  чути. А лає, бо кричить Майка так голосно і несамовито, ніби хто її ріже. Вона не терпить самотності і таким чином вимагає, щоб Ганна була біля неї. Коза  пасеться, а Ганна повинна бути поруч. Майка ніби і не помічає її, та варто хазяйці відійти, Майка відразу ж  починає мекати. Та так голосно і противно, що Ганна не витримує і вибігає із двору:
- Та замовкни ти, б….! – люто гримає вона.
- Мек, - ніби давиться своїм криком коза і таки замовкає.
Вона деякий час пильно дивиться на хазяйку, ніби перетравлює, що та їй сказала, а потім нахиляється і починає спокійно хрумати траву. Ну, що ти тут скажеш? Ще не було такого, щоб у Ганниній  господі було щось не по її, проти установленого і роками відпрацьованого порядку. У неї дуже крутий характер. За словом в кишеню не лізе, якщо хтось потрапиь під гарячу руку висповідає так, що на все життя затямить та ще й обходити буде десятою дорогою. А то якась коза, і тобі отаке…
У Ганни повсюди лад – на подвір’ї, на городі, в хаті. Всюди чисто, без зайвих речей,  по-селянському затишно і охайно. Перша кімната – це кухня. На вікнах висять чисті занавіски, квітчаста клейонка на столі, образи в кутку. Друга кімната світла, велика, раніше в ній був величезний піл з широких дубових дощок, тепер полу немає, але залишилася велика простора піч, яка топиться з кухні. На ній Ганна гріє кістки перед тим, як лягти у ліжко. А якщо дуже вже холодно, наливає в грілку гарячої води і кладе собі під бока. На стінах фотографії, на них більше тих, які вже відійшли в інший світ. Хто сумним, хто веселим поглядом уважно і трішки напружено дивляться перед себе, руки у тих,  що сидять, лежать на колінах. Відшуміло їхнє життя - не повернути назад. Колись було людно в хаті, тепер вона сама залишилася. Діти, онуки і правнуки живуть окремо.
   Ганна дуже владна. Всі в її господі виховані, привчені до послуху: кури, коти, собака. Вона з ними не церемониться -  боятимуться то і слухатися будуть. Ще зовсім недавно говорила сусідці:
- Все воно розуміє. А ти думаєш ні? Он, дивись, яка коза в Підопригори. Прив’язали на цілий день, і пасеться собі. А в Тяжкуна? Стало, очі витріщило тобі  і “ме” та  “ме”. А його все треба виховувать, а то носяться з тією козою,  наче з писаною торбою. Водять то в холодок, то на травку зелену, то їй водички, то від дощу в сарай. Тьху! Ото вона і сіла на голову. Е ні, я б такого не терпіла. Куди це  годиться? Щоб якась там коза брала верх! Я б їй швидко дисципліну запровадила. Її голос при цьому, ніби переключений регістром звук, стає низьким і аж клекотить та гримить всіма відтінками відвертої зневаги.
   Всі, вважає Ганна, мусять знати своє місце. Котів у неї троє - щоб мишей  у хазяйстві лякали. У хату вони не заходять, навіть гадки не мають, що це можливо. Коли Ганна на них гримне, вони  ніби аж  меншають, втягують голови  і тихцем, тихцем  щезають від неї подалі. Сплять у сараї, там чисто і сухо. А взимку, коли лютують морози, Ганна кидає їм стару куфайку.  На ній  вони і вмощуються.
     Кури теж слухняні -  щоб там на город коли зайшли, та в них і звички такої немає. Навіть на подвір’ї  їм не дозволено бути. Їхнє місце за двором. Як тільки випустила їх Ганна і погодувала, так вони і прямують на вигін. “Там оно простору хватає, ото хай і пасуться собі, а не гидять тут на подвір’ї”, - вважає  Ганна.  Колись випав сніг, позамітало все довкола, а  кури за звичкою взяли та й  повиходили на вигін. Ходили, борохталися в снігу, високо піднімаючи лапи, то довелося виходити та  заганяти в курник.
   Ото так би все і велося, так ні. Як кажуть, “не мала баба клопоту, та купила порося”. А Ганні заманулося  купити козу. Отут вся її система виховання, як говорять, і обламалася. І все тому, що захотілося мати хоч склянку молока, та свого – чи оладок захочеться підсмажити, чи так   свіженького  попити. Правда, нічого гріха таїти, носить їй дочка молоко, в неї є корова. Але своє, то своє. Ну, от захотілося козу мати, і край. А чого б і ні?  Он яка зелень перед двором. Скільки трави в сквері. А вона ж щовесни і щоосені прибирає там, підгрібає опале листя, палить його – щоб порядок був. То чого ж? Не задурно  ж вона прибиратиме.  У неї все враховано і прораховано. Якщо зробив хто яку їй послугу, обов’язково треба віддячити. Але якщо і вона кому щось допоможе, то вважає, що їй теж винні. Аякже? Дурних нема. Онуків теж до цього привчає, “щоб розуміли”. Приїдуть допомогти з городиною, Ганна їм за це гроші дає. Вони і не відмовляються, беруть. Баба каже, значить так  треба. Вони її ніколи бабусею і не називають – “баба” та й “баба”.  А слово баби – закон.
А якщо чесно, слово “баба” до Ганни якось і не пасує. Через пару років їй вже і вісімдесят виповниться, але на стару та немічну вона зовсім не схожа. Хоч і важко пропрацювала  у колгоспі, але слава Богу, ще і здоров’ячко є, та й на вигляд не така вже й стара. Стосовно колгоспу в Ганни теж своя філософія. Колись у сварці закинула їй Катря, що вона мовби більше з того колгоспу винесла, ніж  уклала в нього. А що? І носила. То дерті додому мішок принесе, то молока чи вершків, а то й поросятко, це коли на свинофермі працювала. А хто не брав? То в людей із двору щось винести - ото крадіжка. А тут все нічийне, то чого ж...
Нещодавно заболів у Ганни зуб. Як вона засмутилася! Це ж мабуть скаже зубняк рвати. А як же рвати? І щока западе, і зморшка появиться. Будеш ніби та мавпа. Волосся в Ганни чорне, ледь-ледь посріблене сивиною. Ходить рівно, правда, стала трішки накульгувати на праву ногу – кулша болить. Вона так і говорить – “кулша”, рушник “утирателний”, ковдра “укривателна”, зате “гілька, “пилька”, а ще - “сексанти” (сектанти), “сильвестр” (інвестор), “компастація” (компенсація), “ратізація” (приватизація). І виправляти її марно, все одно не послухає. Як вона сказала, ото так і правильно.
Собаку Ганни звати Каштаном. От на кому спрацювала її виховна система на всі сто. А все тому, що з самого малечку його вчила-виховувала. Він навіть схожим на неї став. І повадки перейняв Ганнині. Є в  неї  звичка  різко припиняти розмову і уважним поглядом спостерігати за машиною чи за людиною, що проходить неподалік. Її лице ніби застигає, а очі пильно стежать за об’єктом, який рухається. Точно такої звички набув і її вихованець Каштан. А коли вони  поруч, то все це відбувається синхронно. Їхні голови повертаються в одному напрямку і обзивайся до них, не обзивайся, що Ганна, що Каштан аж ніяк не реагують. А взагалі, він надзвичайно розумний пес. Характер покладистий, лагідний. Погляд його коричневих, кольору стиглих каштанів очей аж у душу проникає. Тільки що словами не говорить, а розуміє все. Правда, у двір нікого не пропустить, аж поки Ганна не дозволить.
- А чого це твій Каштан якийсь не такий сьогодні? Заболів чи що? – запитала Ганну сусідка.
Той лежав неподалік і час від часу якимось ображено-настороженим поглядом зиркав на Ганну.
- Ото бач яке. Полаяла сьогодні. Насипала  борщу – так ні, морду верне.
- У, я тобі… - замахнулася на собаку, а потім закричала: “Я ось тебе нагодую!  Я тебе нагодую!”
Каштан підвівся і поволі відійшов на безпечну  від Ганни відстань.
- Котам юшки насипала – теж не хочуть, бодай їх пранці поїли! Чи ти бачила таке? Я, значить, юшку їм, а воно бач, капость отака, не хоче! Я ось їх… - гримить Ганнин голос, аж сполохані кури в сусідньому дворі перестають клювати зерно, піднімають насторожено голови – прислухаються.
- Та ти їм би молочка плеснула. Коти вони ж молочко люблять. Я своєму і сметанки даю. Він  поїсть, а тоді аж спинку вигинає, лащиться та муркотить.
Ганна якимось оторопілим поглядом дивиться на  сусідку, і зовсім не зрозуміло, що за думки  там у її голові. Та раптом вона вибухає гнівом:
- Що?! Що?! Котам? Молока? Щоб молоко пить, я роблю! А вони роблять?
***
Ось уже котрий день на Ганниному подвір’ї тиша. Не чутно, як гримить  її голос, не лунають дошкульні, а часом і приперчені та такі вже убивчі,  ніби вичавлені гнівом крізь стиснуті зуби, слова. Не метушиться Ганна і не гуркотить відрами. І в цьому відчуваєтся щось бентежно-неприродне. Навіть Майки не чутно, не ріже слух її противнюще і  надокучливе  мекання. А  не мекає Майка, бо немає в цьому потреби. Он сидить Ганна вже котрий день поспіль  на лавці, Майка її бачить – кричати і викликати не треба.
   Такою Ганну ще ніколи не бачили. Безвольні руки, опущена голова, в усій її постаті якась невимовна туга і гризота. Вона час від часу піднімає голову і ніби вишукує поглядом когось чи щось  вдалині,  приставляє човником до очей руку, видивляється. Потім її рука безвільно падає, і вона знову сидить, схиливши голову і втупивши погляд в якусь точку перед себе. Ніби отой хтось чи щось  зупинив усталений плин її життя і прив’язав міцними путами до цієї ось лавки біля паркану. Та, що зневажала всіх нероб і ледарів – “воно таке ледащо, що тьху, та й годі, ніде не нагнулося за свій вік” – тепер сиділа, мабуть, ось уже третій день і нічогісінько не робила.
- Ганно, а я оце дивлюся – ти сидиш. А дай, думаю, запитаю, - підійшла сусідка. – А то все ніколи та ніколи. Воно ото, як кажуть,  і вмерти ніколи буде. Одне закінчив - друге починаєш. За той день  як налазишся, як натопчешся,  що ввечері упав би вже та спав, так  як почнеш ті ноги вкладати, а воно все болить та пече. Соваєшся, соваєшся…  Ой, Господи…
Ганна підняла голову і якимись розгубленими й безпомічними очима  подивилася на сусідку. Потім раптом її лице враз зім’ялося, почервоніло, стало маленьким як кулачок, і вона заплакала. Той плач був такий жалібний, такий тонесенький, він зовсім не пасував до Ганниної вдачі і характеру. Скоріше це був і не плач, а якесь скигління, таке невимовно щемне і болісне, що треба було мати каменюку, замість серця, щоб не відгукнулося в душі.
- Хай Бог милує! Ти чого? – перелякалася сусідка.
- Пропав, ой, пропав, - не переставала  скимлити  Ганна.
- Та хто пропав? Про що ти?
- Каштан мій пропав, немає, -  тонесенько вичавила крізь плач Ганна, обома руками, якось незграбно розмазуючи сльози по щоках.
- Здох чи що?
- Не здох.
- Тю, так чого ти?
- Побіг і не верну-у-увся.
- Та вернеться, побігає, побігає і прибіжить.
- Уже троє суток немає, я все виглядаю, а його немає. І вночі по всіх вікнах визираю, спать не можу, і пилюлі  вже не помога-а-ають, - ридала Ганна.
- Та не плач, Ганно. Воно, звичайно, погано без собаки, та, може, і появиться. Ось не плач, кажу.
- Чуєш, Насте, ану подзвони до моїх, мо’ там він, – на якусь мить у Ганниних очах промайнула надія. – Він же за Васьком побіг був. А той не автобусом приїжджав, а велосипедом. То було до автобуса проведе і вернеться, а це… Як подумаю, що, може, де машина збила… - знову з Ганниних очей покотилися сльози. –  Віриш, руки ні на що не знімаються, ішла б кудись - сама не знаю, куди…
Настя пішла і через кілька хвилин повернулася.
- Не плач Ганно, таки за онуком твоїм побіг. Той каже, і гонив його,  а він  не вернувся. Так що, живий твій Каштан.
- Так а де ж він? – розвела руками Ганна.
- Кажуть увечері був біля під’їзду, а вранці вийшли -  немає.
- Ой, Боже! – знову заплакала Ганна. – Це ж воно і додому само не найде. Де ж воно там бігає голодне? Чи вони ж його хоч погодували вчора? Насте, ану ще подзвони та запитай. А мо’ хай поїздять машиною та пошукають.
Знову пішла сусідка телефонувати. Повернулася через кілька хвилин, сказала з серцем:
- Невістка каже, нема чого так переживать наче це останній  собака на землі. А ще сказала, що у них роботи повно, щоб їздить  по селищу шукать. Так що, не будуть.
- Ото бач, яке противне. Ух, і противне ж! – плакала  Ганна.
Цілий тиждень чекала Ганна, що ось появиться її Каштан і заживуть вони з ним по-старому. Вона виходила  вечорами надвір і вслухалася в гавкіт собак. Часом їй здавалося, що десь пролунав саме його. Вона напружувала слух, затамовувала подих і чекала, чекала…  Проходила хвилина, друга… Ганні здавлювало в грудях, вона вже не могла стримати сліз – почувалася такою нещасною і самотньою. На очі наверталися сльози, вона витирала їх і повільно ішла в хату. Каштан не  з’являвся.
- Куди не дивлюся, а воно перед очима. То він  уночі погавкає, а  мені й спокійніше. І так, хто чужий підійде, він уже і сповіщає. А це… ти віриш, Насте, наче оце пів хати одвалилося, так мені гірко, - говорила Ганна сусідці.
***
Перед тим, як влягтися спати, Ганна ще вийшла надвір, повиглядала Каштана, а потім зітхнувши, зайшла у хату. Вимкнула світло,  і лягла в ліжко. Довго ворочалася, поки заснула.
   Прокинулася рано, ще полежала трішки – робити нічого не хотілося. Стало якось байдуже до всього, ніби жила в порожнечі, в якій не було ані радості, ані відради. Таки встала. Треба було випускати курей, подоїти Майку. У ту сторону, де була собача будка, не дивилася, але всім тілом її відчувала – там теж була  порожнеча. Так же порожньо було у Ганни на серці.
           Під двором зупинилася машина - приїхав син. Він щось затримався – не заходив у двір. Ганна пішла відчинити хвіртку, а коли відкрила її, відразу ж побачила Каштана. Побачивши Ганну, той відразу ж відвів убік погляд і, нахиливши голову, почав тупцюватися біля її ніг та махати хвостом.
- Безсовісний ти, безстрамний, - відразу ж Ганнин  голос набув притаманного їй тембру і гучності, - так я  оце тут ночі не сплю, та тебе виглядаю, а ти в гульки подався!
Глипнувши мельком на хазяйку, Каштан знову відвів погляд своїх знічених очей.
- Я пилюлі жменями п’ю, а ти десь гасаєш, щоб тобі добро було. Ну ти в мене ось побігаєш, тепер на прив’язі будеш. Я тебе побігаю! Я тобі покажу як гуляти! – розійшлася Ганна. Її голос знову гримів і набирав сили.
Вранішнє сонце ласкаве і лагідне. На подвір’я вибігають кури.  Вони клюють зерно, п’ють воду і хутенько біжать на вигін.  Ганна виводить козу і припинає її неподалік від двору.
- Пасись! - Грізно наказує вона Майці.
Та проводжає Ганну уважним поглядом і починає щипати соковиту зелень. Як тільки Ганна заходить у двір, Майка відразу ж починає голосно мекати. Ганна хутко вибігає з двору:
- Чого?! - Кричить вона Майці. – У, вирячила вже очі! Чого валуєш? А бодай  тебе маленькою заціпило було!
Потім вона заходить у двір і насипає котам юшки. Лає, бо вони, бач, капосні, не хочуть її їсти. Підзиває Каштана, насипає йому кисляку. Той з апетитом ласує, а коли Ганна намагається його прив’язати, він тікає  і всідається на вигоні перед двором. Проїжджає машина. Ганна, Каштан, і тепер уже й Майка проводжають її поглядом. Їхні  голови повільно повертаються в одному напрямку, слідкують за рухомим об’єктом. Все, як завше, все, як і має бути. Життя налагодилося.




Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

Сподобалась мені

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Юрій Кирик, 12-10-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Карина Лукашенко, 11-10-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.73777198791504 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …