Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2479
Творів: 44633
Рецензій: 87339

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

Одиначка

© Елен Тен , 08-10-2010

Вона підкрадається непомітно, як звір, якого не впіймати і не перемогти. Вона всепоглинаюча і, можливо, вічна.
Тепер Людмила знає, що вона вже давно оселилася в її будинку, вона керує її вчинками, вона – це спосіб її життя. Ім’я цій невидимій субстанції – самотність. Але для Людмили вона не невидима, бо вона знає її тяжкий подих і гіркий присмак.
Так, самотність… Як багато зараз закладено в цьому слові. Вона не планувала цієї самотності, але, певно, зумисне до неї йшла. Проблеми в родині, не зовсім щасливе дитинство уже тоді підштовхнули її до думки про те, що однією їй буде набагато краще. Вона доведе собі і усьому світу, що здатна на багато.
Шлях до успіху був довгий і тяжкий. Інколи вона спотикалася, інколи здійснювала помилки, але пройшла цей шлях з високо піднятою головою. Як і у всіх, у неї були свої турботи, але, на відміну від інших, вона прагнула вирішувати їх самотужки, сподіваючись і вірячи лише в себе. У неї не було справжніх друзів, бо вона намагалася відгородитися від людей власноруч збудованою стіною. «Є «я» і «інші», - часто повторювала вона собі. – Нехай, моє серце закрите, зате  ніхто не завдасть мені болю».
Але від болю відгородитись неможливо, і чого-чого, а його в її житті вистачало. Було і кохання і дорогі люди, але якийсь механізм самознищення, закладений в ній, певно, ще з дитинства, змушував її відділятися від інших тією клятою стіною самотності.
Колись Людмила не розуміла, чому люди її жаліють. Їй здавалося, що у неї є все: робота, яка приносить їй задоволення, визнання, фінансова незалежність.
«Певно, я помилялася. У мене немає головного», - сумно посміхається у дзеркалі сивоволоса жінка із глибоким болем в очах. Тепер вона розуміє, але…Десь у далеких мріях існує будинок, де на неї щовечора чекають, десь світом блукають її ненароджені діти і чоловік, який буде з нею в радості і горі. Десь далеко…
А тут її оточує ехо німих стін, отруєних самотністю,  і безліч журнальних вирізок, з яких вона посміхається своєю широкою, але пустою посмішкою. І обов’язково яскраве світло, без якого вона тепер не засинає. Їй страшно, що коли її душа покине тіло, про це навіть ніхто і не дізнається. Скоро цей будинок стане в’язницею для одиначки, яка боїться покинути цей світ, доки не передасть комусь свої знання, не розповість, що у цьому житті головне…  


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Гафія Трайста, 10-10-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 10-10-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.93163895606995 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Північний вітер». Роман в електронних листах
Чи може бути цікавою книга, що складається із самих діалогів? Так. І ще й якою! Роман «Північний вітер» …
Фішинг. Хто і як маніпулює вашим вибором
Книга «Фішинг. Хто і як маніпулює вашим вибором», перш за все, розкриває цікаві сторони зовнішнього …
Роман «Моя бабуся просить їй вибачити». Некваплива прогулянка майже шведським садом
Якщо якогось холодного зимового ранку вам закортить посміятися і поплакати, трохи (але не занадто) похвилюватися …
Нікола Юн «Увесь цей світ»: найбільший ризик – не ризикнути
Світ, у якому ми з вами живемо, сприймаємо як належне й буденне для героїні цієї книги — непізнане й …