Ані Осадко - дякую, рідна,
що помогла мені збагнути себе
І коли нарешті
промовила-випромінила
бажання свої у слова -
стало ясніше і легше.
Зрозуміла.
Так довго йшла,
так терпляче -
роками
здійснювала призначення своє,
покликання своє,
ніколи над ним не розмірковуючи:
варто? потрібно? навіщо?
Отак - просто - висловила суть -
Я ВМІЮ ВМИКАТИ СОНЦЕ .
В ЛЮДЯХ. ВСЕРЕДИНІ.
Коли їм погано,
або коли їм сумно,
або коли вони не бачать
куди їм іти,
коли темрява запливає в очі -
і світ валиться на голову,
і земля розламується під ногами страшними проваллями...
Я ВМИКАЮ СОНЕЧКО...
трохи терплячості,
уваги, уваги, уваги (!)
(тільки під уважним поглядом
розпромінюється людська душа),
трішки життєвого досвіду,
оптимізму - щедру долоню,
тепла - велику пухнасту кучугуру,
дрібку - скепсису і пофігзму (навіть!)
і ....цілу ластівчину сім'ю теплих посмішок !!!
і СОНЕЧКО ВСЕРЕДИНІ ГОРИТЬ!
і можна жити далі...
