Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2574
Творів: 46731
Рецензій: 91114

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Бізнес Антона Сергійовича

© Василь Тибель, 06-10-2010
Шуляк Антон Сергійович був пенсіонером ще досить міцним, як на його роки, та головне невгамовним. Щоб так просто сидіти в дворі й днями забивати  «козла», чи тихцем потягувати самогон, як робили його «заслужені однолітки», він не міг.  Це було; частково від непосидющої вдачі, а частково від того, що пропрацювавши більше двадцяти років на заводі інженером, він не міг змиритися, що став, як він любив казати, «викиднем суспільства». Якби не той «клятий капіталізм», яким Антона Сергійовича лякали ще з пелюшок, можливо, він і переніс би спокійніше той «заслужений відпочинок». Скільки ж їм з дружиною потрібно? Але ж діти без роботи і внуки, як пташенята, виглядають із роззявленими ротами на ту пенсію, а її - як кіт наплакав. Тому і вирішив Антон Сергійович, раз інші можуть, чому б і йому не спробувати десь роздобувати гроші. Маючи звичку, за будь яку справу братися ґрунтовно, Антон Сергійович взявся досконало вивчати стихію ринку, тобто базару. Чому саме базару? Бо Антон Сергійович розумів, саме тут крутилася жива готівка.
Отак днями, блукаючи поміж рядами торгівців, він примітив ажіотажний весняний попит на саджанці й розсаду. Засмаглі, підприємливі люди, які навіть російською розмовляли із значним акцентом, пачками впихали довірливим громадянам свій товар. Увечері Антон Сергійович обмірковував: а чом і собі не спробувати? Дача, отримана ще за «тих» часів, в нього є, тобто неорана земля, бо крім фундаменту і фанерної будки ніяких будівель він не встиг звести. Цілини достатньо, тому можна спробувати виростити якісний посадковий матеріал? Капіталовкладення мінімальні, їздити до Китаю чи Туреччини за товаром не потрібно, тільки труд і знання. А трудитися Антон Сергійович любив і вмів. Значить вирішено!  Наступного дня, на ринку, Шуляк придбав кілька книжок по садівництву і почав вникати в нову для себе сферу. Основне, було переконати дружину виділити йому грядку із картопляно-цибульних посадок, під свій бізнес-план. Дружина здалася не зразу. Але  й Шуляк був не з тих, що запросто відступають.  
І ось уже Антон Сергійович посадив кілька дичок, на виділеному «паї», у знайомих дачників взяв живців, прищепив…
А через рік, він уже трясся в автобусі до базару із пучком зв’язаних молодих яблуньок.
- Чого ти сюди пхаєшся із своїм лісом? Тут місце зайняте! – базар, в особі худющої конкурентки із вибитим переднім зубом, прийняв Антона Сергійовича зовсім непривітно.
- Але ж тут нікого немає. І вам я не заважатиму. В мене ж всього кілька деревець.
- Я тобі сказала тут зайнято! – Худюща молодиця, стала розставляти свої в’язанки саджанців ще ширше, хоч їм місця було і так доволі. – Не ставай, я тобі сказала, а то переламаю всі твої прутики!
Антон Сергійович був людиною не сварливою, тому скорився і перейшов на інший бік дороги.  Тут стояло ще кілька таких же бідолах із накопаною хтозна де малиною. Тут торгу було ніякого і Антон Сергійович уже зовсім втратив надію на дальший розвиток свого бізнесу, але під обід, як казав відомий класик: лід зрушився. І за годину всі його деревця були розкуплені. Дався взнаки його довірливий вік і вміння Шуляка дохідливо розповісти про будь яку довірену йому справу.
Антон Сергійович тріумфував, його розрахунки справдилися, тепер він знає як розширити справу. Уже його Лідія Іванівна не бурчатиме за ті пів сотки, що виділила під парканом. На наступний рік він скопає ще сотку, а далі й діти могтимуть розширити справу.
Кільце ковбаси, триста грамів халви і чимала в’язка бананів були для Лідії Іванівни, його дружини, як манна з небес. А коли вдоволений Антон Сергійович поклав перед нею ще й двісті гривень, вона його розцілувала.
- Я знала, що ти в мене геній, але по правді не чекала… - жінка просто розплакалася. Такої скрути як тепер подружжя пенсіонерів ще не переживали за своє довге подружнє життя, хіба як були студентами, але тоді були молоді й вірилося, що то минуще. А зараз пенсія була мізерна і видавали її із затримками.
На другий свій базарний день Антон Сергійович зібрався ще з вечора. Підібрав літературу для реклами, накопав і ретельно упакував саджанці, до «кравчучки» прилаштував розкладного стільця, щоб сидіти «на роботі» - ноги вже не ті.
  Базар прокидався спозаранку п’яними криками вантажників і матюками перекупок, та Антон Сергійович не зважав, тепер він вторгує трохи грошей, погасить заборгованості по «комуналці», не чекаючи пенсії і онукам можна купити гостинців. Він першим зайняв вчорашнє місце, спокійно розставив саджанці, до кожного припасував бірку із назвою сорту. Пішов до базарної каси, купив квиток на торгівлю. Все має бути по закону.
Сьогодні торгівля йшла чудово. Була п’ятниця, люд поспішав за місто на свої «фазенди». Всі бігли на ранкову електричку, тому гребли все, навіть не торгуючись. Гаманець у Антона Сергійовича просто розпухав на очах. Сусіди-конкуренти із синіми носами і заздрісними мордами, зло позирали на сяючого Антона Сергійовича. Їх накопаний незрозуміло де «ліс» не «котіровався», поряд із першокласним товаром Шуляка. А він не приховував свого вдоволення, з лиця випромінювалася радість. І чого його лякали тим капіталізмом. Ось вона справжня справедливість: працюєш і отримуєш, якщо чоловік не сидить склавши руки, то і його скромний талант оцінять, а тоді вже ті хрусткі папірці просто пливтимуть в руки.
Він роздавав усім свій номер телефону, приймав замовлення на наступну п’ятницю, бо деяких сортів уже не було.
Саме тоді, коли Антон Сергійович відраховував решту черговому покупцеві, до нього підійшли троє цивільних. Старший дістав із нагрудного кармана посвідчення і тикнув просто під ніс Шуляку.
- Майор міліції - Босячко! – відрекомендувався. - Ви торгуєте в недозволеному місці.
- Як це в недозволеному? – здивувався Антон Сергійович. – Ось квиток.
Майор взяв папірець, повертів його , потім ніби банкноту глянув на світло, залишилось тільки попробувати на зуб, та офіцер міліції чогось передумав це робити і повернув квиток Шуляку.
- Цей квиток дає право на торгівлю в території базару, в рядах, а тут заборонено, - видав як аксіому миліціянт.
- Там же все зайнято, а тут всі торгують. Їм, що можна , а мені ні?
- Ви за когось не розписуйтесь, а відповідайте за себе! Пройдемо у відділок!
- Тут же ніде не має попередження про заборону торгівлі. Якщо вже не можна, то я не буду більше тут торгувати. -  Антон Сергійович став похапцем збирати товар.
- Ви порушили суспільний порядок, пройдемо, громадянин! А саджанці ми тимчасово конфіскуємо.
- Нікуди я не піду! – Антон Сергійович, ще намагався боротися за свої права, голосно звертаючи на себе увагу базарної общини. – Я виростив саджанці сам, я не якийсь перекупщик!
Кілька зівак зупинилося на крики, подивитися як далі розгортатимуться події.
- Ви не кричіть! – сикнув на пенсіонера інший, молодший міліціонер. – Тут вам не цирк.
- Що мені наряд викликати і занести в протокол, ще і непокору владі? – Майор вийняв із карману рацію і потряс перед розтривоженим Шуляком.
В своїй натурі Антон Сергійович був людиною законослухняною, тому підкорився силі.
  У відділку сиділо, ще кілька таких же невдах. Але на диво, вони швидко покинули кімнату міліції. За пропаленим цигаркою в кількох місцях столом, сидів білявий, широколиций чоловік в цивільному, він ледь підвів голову, щоб глянути на нового порушника. Відірвавши погляд від паперів, він затягнувся  і випустив під стелю густий дим.
- Складаємо протокол?
- Хлопці, може без протоколу? Я ж не знав…
- Незнання закону не звільняє від відповідальності, - відчеканив завчену фразу майор, що зайшов слідом і всівся навпроти Антона Сергійовича.
- Прізвище? – широколиций, дістав із шухляди новий аркуш.
І тут Антон Сергійович збрехав, можливо вперше в своєму житті, він назвав прізвище свого далекого родича із Прибалтики.
- Морінський Микола Юрієвич! – Рік народження  і все інше, він просто вигадав.
- Паспорт маєте? – пихнув цигаркою білявий.
- Який там паспорт, хто ж його бере на базар?
Широколиций міліціонер дістав із стола рацію:
- Позивна, «Чайка», позивна «Чайка». Пробий-но мені Морінського Миколу… Ага … з 45 року народження… Шо, такий на цій вулиці не проживає? Ага і 53 року…
Ну шо, казатимемо правду? – Міліціонер знову смачно затягнувся димом і злорадно глянув на почервонілого, як варений  рак, Антона Сергійовича. – Чи може хочеш, шоб закрили тут на сутки, до вияснєнія…
Антон Сергійович здався - він розповів усе. Хотілося як швидше покинути це непривітне гнітюче приміщення. За всі роки свого, некороткого життя Антон Сергійович ще жодного разу не був у відділку. Він схилив голову і, як пристиджений школяр, монотонно відповідав на питання слідчого. Серце в нього прискорено стукотіло, кров порціями вдаряла в лице. Стало нити під лопаткою, він задихався.
- Води, - тихо попросив.
- Ще зараз мені спектакля розіграй! Ми тут не таких артистів бачили. Напишу протокола тоді нап’єшся.
Антон Сергійович сидів принижений і цілковито зламаний, він майже не помічав, що відбувалося довкола. Все було якесь нереальне, як в дурному, страшному,препоганому сні.
В цей час до відділка міліціонери привели обдерту, викачану в бруді жінку. Від неї нестерпно тхнуло мочею
- Приходько, нашо ти її припер? Випхай надвір, дихати нічим!
- Ви ж казали пару бомжів забрати, - Високий міліціонер, що зайшов слідом за жінкою, переминався із ноги на ногу.
- Виведи надвір! Відміть і відпусти! Смердить як. Скажемо з ночлєжки втекла. – Майор підштовхнув неповороткого міліціонера, а сам затулив пальцями носа.
Двері рипнули і до кімнати міліції зайшов чоловік років тридцяти з рябою сумкою в руках, його вели вже знайомі Антону Сергійовичу міліціонери в цивільному. Чоловік був стривожений і наляканий.
- Ну ось, ще парочку протоколів і на сьогодні план є! – поклав ручку і потягнувся в кріслі широколиций слідчий. – А ти чого сидиш, можеш іти! – звернувся він до Антона Сергійовича.
- Так, так, - ніби прокинувся від сну Шуляк. – Я можу йти?
- Ага, але взавтра на суд…
- Який суд?- Серце в Антона Сергійовича знову впало.
- Міський, на 9 нуль-нуль. Дивись не спізнись!
- Нащо суд? Давайте, хлопці, я вам тут заплачу, - переляк знову виростав у грудях Антона Сергійовича. – Може саджанці треба, то беріть! Не треба суду. Зрозумійте, я ж не знав…
- Я вас прекрасно розумію. - Тільки тепер, широко усміхнувся майор Босячко. – Але ж протокол вже складено і його вже навіть Господь бог не відмінить.
- Не бійся дід, суд не такий вже й страшний. - І собі вишкірився білявий, знову розкуривши цигарку. – Тюрми не дадуть, хіба штраф, десь так, до 17 «мінімумів». Ги-ги-ги!
  На Антона Сергійовича ніби вилили відро крижаної каламутної води.
Суд, судимість, тепер цього не минути. Як він скаже Лідії Іванівні? Що скажуть про нього сусіди, діти, внуки? Дід рецидивіст!
Антону Сергійовичу знову занило в грудях, коли він покидав похмуре приміщення. Дійшовши  до ларька, Шуляк купив мінералки. Розкоркував , надпив. Трохи відпустило.
Ні, він нікому не скаже. Раз сам вляпався, значить і сам буде вишкрябуватися із цього багна.
Лідія Іванівна зразу ж помітила щось неладне. Як не намагався Антон Сергійович бути веселим, як не вдавав безтурботного, нічого не виходило.
- В тебе щось сталося?
- Та ні все нормально, з чого ти взяла?
- Антоне, я ж тебе добре знаю…
- Просто втомився трохи.
- Нащо тобі той базар, не йди взавтра!
- Ні я мушу їхати. Саджанці викопаю на замовлення. А потім, даю тобі слово, кілька днів не ходитиму…
Цілу ніч сон не приходив до Антоне Сергійовича. Боки заклякли, бо боявся поворухнутися, щоб не розбудити дружину. В голові відшліфовував захисну промову.
З першими півнями вирушив до міста.
В суді було людно. Той, білявий міліціонер, провів його повз вартового до приміщення. Під дверима судді прийшлося чекати добру годину. Антон Сергійович шість разів спотів перед страшним кабінетом, поки його покликали. Суддя - молода вродлива брюнетка, читала справу і навіть не підвела на Антона Сергійовича очей.
- Антон Сергійович Шуляк.
- Так.
- Судимість маєте?
- Ні, це вперше, - промимрив Антон Сергійович.
- Тоді на перший раз, присудимо вам 40 гривень штрафу. Ви вільні. – вона дістала із шухляди дорогий мобільний, повернулася в кріслі до вікна і стала з кимось розмовляти.
Антон Сергійович, ще пом’яв кілька хвилин шапку в спітнілих руках, подякував і позадкувавши, вийшов із кабінету.
- Дурний ти, діду. Треба було зразу, на місці, майору дати «на лапу». То й суду б не було, – констатував широколиций слідчий, що супроводжував Шуляка. – А тепер я буду приходити щотижня і ти платитимеш мені по двадцятці.
- Хлопці, ви ж офіцери, не рекетири!
- Ти старий так нічого і не зрозумів. Знаєш яка в мене зарплата, а я часом і під ножа підставляюся. А майор, а суддя, думаєш, вони не мають дітей? Короче, якщо не платиш, можеш більше на базар не виходити.
В Антона Сергійовича стиснуло в горлі, він похнюплено йшов вулицею.
То виходить увесь це фарс із судом, тільки для того, щоб змусити його і таких же бідолах платити хабарі. А він же вірив у справедливість, в незалежну державу. Думав нарешті все зміниться, не він так хоча б діти житимуть вільно, а тут знову…
Десь в грудях кольнуло, ніби відірвалася якась невидима нитка. Антон Сергійович похитнувся, йому забракло повітря. Шуляк ще пройшов кілька кроків і, вхопившись за бетонного стовпа, сповз на асфальт.
- Господи, спозаранку понализуються! Ніде вже немає спокою від цих п’янюг.  – Молодиця обвішана торбами, як атлет гирями, мало не наступила на непритомного Шуляка.
До лежачого підійшла облізла, вся в лишаях собака, лизнула в обличчя і зазирнула йому в очі. Світ навколо Антона Сергійовича тускнів – він помирав.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Життєво-алегорична оповідка

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Галина Михайловська, 08-10-2010

А мо", хай би жив?

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Залєвський Петро, 08-10-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Victor Artxauz, 07-10-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Слава Богу..., 07-10-2010

Правда є правдою

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Z, 07-10-2010

Тремтливо сумна,

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 07-10-2010

Про що оповідання...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 06-10-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.36414909362793 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …