« Тобі коли-небудь здавалось, що ти живеш дарма?
Тихо сповзає на землю вечірньою загравою непереборна, невгамовно важка туга. Туга про вчорашній день, про тривожний невідомістю день завтрашній. Час проходить крізь утомлене тіло і я не маю сил утримати його. Краєчком він чіпляється за серце й вивертає навиворіт всю мою душу. Очі втомилися визирати споконвічний міраж незвіданого щастя. Вони гаснуть разом з упавшим сонцем.
Іноді ми не маємо сил упоратись із внутрішньою свободою. Вона набагато ширша наших кволих тіл, безглуздих, беззмістовних, безформених душ. Ця воля поневолює нас. Але як боляче розриває плоть ота грудка думок і почуттів, що дедалі розростається й ширшає! Хто хоч раз торкався до медузи може уявити всю пекучість самітності зсередини. Гострими променями занепалого сонця розпливаються по тілу сліпучі вогні. Вени, м'язи, шкіра немов сплітаються в якусь надзвичайну фігуру - фентезійного монстра, що намагається зламати власний хребет, побороти самого себе. Перехоплює подих і все пливе перед очима.»
Мене звуть Хоуп. Усі думають, що я такий як усі. Ходжу в ненависний мені «бурситет», бачу як розчиняються в мерехтінні телеекранів предки. Мій брат Анна - ще школяр - єдина жива істота на планеті Земля. Навряд чи з ким можна бути так само відвертим, як з ним. Та з іншими й поговорити нема про що. Суцільне міщанство, чи то пак «попса». Безкрайній «маскульт» - культ масок. Не мас, а однієї суцільної безликої маси. Усе завжди й усюди – одне й те саме. До нудоти огидно. Роки два тому ми з Анною якось почали відвідувати спортклуб, підкачатися. Але дуже швидко мені набридли ці тошнотики-качки з тупими вправами. І Анна теж перестав ходити. Нудно самому.
Хто-небудь хоч колись замислювався, навіщо ми живемо? Оддного разу Анна сказав мені, що усе життя для нього раніше була суцільним стресом. Thes versions of violence...Und viele andere... Ніхто не розуміє, але всі хочуть, щоб ти розумів. І приймав. Тому, що повинен. А з чого б це?... Пам'ятається років у вісім Анна прийняв якихось таблеток, - хотів отруїтися. Бабуся потім відкачала, промила шлунок і зробила це таємницею великою. Предки дотепер вважають Анну наївним недосвідченим та зеленим. Анна взагалі хлопчик трохи не від світу цього. З дитинства уявляв себе вбитим. Саме вбитим, а не померлим спокійною власною смертю. Його іноді пробиває на відвертість. І тоді довідаюся таке... Бідний мій братик, я на три роки старший, але багато чого з його життя для мене як академія для першоклашки. А приблизно півроку, ні, десь місяців дев'ять тому він почав брати мене на свої «експерименти». Це, скажу я вам, щось... Який різноманітний цей дивний світ! Зашибісь!
Не повірите, але я, у свої вже майже сімнадцять ще ніколи по справжньому не зустрічався з дівчиною. Тобто просто потрахатись - було, але так, щоб по справжньому - зустрічатися, дарувати квіти, вірші читати... А от братик навіть сам вірші писав. Як завжди в поросячий голос я довідався, що його навіть надрукували в декількох газетах. А про інтернет і говорити нема чого. До речі він і покинув усе через знову ж попсовість. Нетівські писаки ж бо як тусять? Написав, клікнув корішам, вони завалили сайт одами та дифірамбами - справа зроблена. Сидять, долбофені, балдіют від себе самих. А то й ще крутіше - якісь емігранти відкривають сайт, а може й газетку яку-небудь у себе на «чужині» - тупо, змісту ніякого, але ж публікуються! (на власному сайті, або сайті «своїх»), але ж Закордон!! Типу людина досягла карколомних результатів. А це чудо пласко косить під інших, навіть не косить, а тупо «першиває». Як вам Сапфо або Ахматова «в обробці» якої-небудь Клави з Полтави? А якщо оця цяця, та й по трасі перебралася скажемо в Париж або Бонн? Отут уже без оплесків ну ніяк! Величина! Видає навіть книги. Правда, за власний рахунок і тільки для рідних та близьких, і на поличку. Для галочки. Але ж личина малюється яка! І вже на будь-яку критику може бовкнути «Вирішили попіаритись? Дешевенька, я Вам скажу, затія, дешевенька». Типу вона така Звєзда Звєздунова, що навіть просто критика на її адресу - золото в аналах історії. А «уповноважені недогризки» тих «геніїв», - друзі-подруги - взагалі Кащенко. Складається враження, начебто єдино головне -це десь себе застовбити. Життя у вірті. А на ділі усе - пурга зелена. От вам і поезія, романтика, типу мистецтво... проза життя.
А любов, навіть просто дружба...
Ми раз пішли з Анною «прогулятися проспектом». Так... Можна й за 50, і за 40, і за 30, та що там... за п'ятірку можна. І верти-крути як хочеш. Одна фарбована в солому брюнетка дещо стривожилася видону мого братика - усе-таки 13 річний хлопець. А так - шо хочеш, як хочеш, були б гроші. Є й особлива категорія. Але це вже не дівчатка, а хлопчики. Менюшка та ж, та й прейскурант не відрізняється. У принципі, в такій «іпостасі» навіть простіше знайти на халяву. Це дівчатка виламуються, їм належить, а хлопчикам просто хочеться сЄкАса. Я читав, ніби-то повії чоловіки коштують жах як дорого... Прямо, еліта
