...Стара Європа – ( добра_стара _Європа ) – бабця сухесенька, що химерною сяйливою бабкою пролітає над ранковим бруком Клюні.... Шкіра її – пергамент, коси її – білі змії розморені, сховані у зеленому кубельці капелюшка... На повідочку сріблястому – одному на всіх повідочку – вона повагом веде трьох кудладих близняток : Жана, Поля і Сартра, і песики голосно нюхають аромати ванільних круасанів з кав»яреньки «Дорога свободи»...
«Треба пересадити герань, дорогенька», - нагадував учора чоловік, закриваючи на ніч віконниці – таким чином квіти залишилися спати по той бік її життя. Вона довго не могла заснути – старече тіло, висохле й невагоме, білою хмаркою припіднімалося над ліжком, за вікном безхатньою кішкою шарудів дощ, і ноги нили - чи то від погоди, чи то від ранкової прогулянки на підборах. Хай і невисокі, хай і надійні, як її пізня мудрість, та підбори в такому віці – це вже «іспанські черевички», а не атрибути Жінки.....
Нарешті вона заснула, і собаки її заснули, і герань, і чоловік у сусідній кімнаті...
І увійшла вона в Лету босоніж....
.... і снився їй бик – білий, як молоко, бик, що везе її – юну і золоту – на своїй широкій спині. Босі засмаглі ноги – її ноги – міцно вперлися у його теплі боки, і залишилося лише: море, чорне, як ніч остання, і біла цяточка богобика, і довгі дівочі пальці – її пальці - що пестять сиву густу гриву...
і що ж то було насправді – чи то викрадення, чи звільнення, чи втеча омріяна?
...бик струсив головою – солона вода потрапила у ліве вухо, і Європа – полонянка солодка – обійняла його міцну жилаву шию: ну ж бо, не бійся, ось він уже - наш золотий острів...
