Моя нерішучість зіграла зі мною злий жарт - я прогавила майже усе зібрання-читання ГАківчан, а все тому, що не посміла пройти крізь "коралівський" зал, де маестро Винничук читав свої опуси. Людей там було доволі багато, тож не хотіла нікому створювати незручності - тихенько подибала нагору. Думаю - щось не те, вже більш як півгодини, як усе мало розпочатися, у підвалі першому - одна презентація, поруч - друга, а де ж ми, рідні? І так ходила б колами ще довго, якби не змерзла і вирішила протиснутися до винничуківського натовпу. Аж тут - о, Боже, великі дива твої! - чую - хтось читає вірші! та ще й які!!! Крок, ще крок - і ось - о, Наталка Ліщинська скромним горобчиком притулилася коло стіни, а тут бачу - Зоряночка-Зіронька коло неї, а поруч - Дара (себто Мирослава Замойська, але я її сприймаю виключно як Дару!). Поруч з дівчатами - ще одна красива жінка, висока, поставна, знайомимося - Вероніка, - взаємна радість, обійми! А тут - О, ЩАСТЮ МОЄМУ НЕМАЄ МЕЖ - ВІКА ЇХОВА - з Чехії, із самої Праги приїхала!!! Уррррааааа! Мрії таки збуваються!
Після безгучних емоцій - соромно таки псувати виступ людині, яка читає таку гарну прозу - о, це виявляється, пан Юрій Кирик (прошу у пана Юрія пробачення, якщо все-таки завадила!)
Втихомиралсь, присіла, стала слухати. Хлопець чиатв поезію. Чудово все-таки - слухати автора, слухати його власні інтонації, його акценти. Вірші, як необ'їждженіі коні, вільно летіли крізь простір, заворожували своїм нестримним, гарячим поривом, рвійністю... Хлопець - а це був Заза - закінчив читати, під гарячі оплески перейшов до зали (якщо це можна було назвати залою))). Швидше, це приміщення скидалося на... нашвидкоруч відремонтовану лабораторію алхіміка. Чому алхіміка? Погляньте самі - підвал, набіло вибілений, під однією стіною замість стола-трибуни - чавунна ванна ура-львівського-комунального зеленого кольору, наче її ще не встигли в "Мийдодірі" відзняти, грим не встигли змити - бо тут така імпреза)))
Вкрита ванна - чотирма товстенними дошками ( хто знається у столярстві - як називається дошка товщиною у 5 сантиметрів?), складеними одна на одну. І чому саме чотири дошки? Що вони похоронили? Який старезний спадок чи таємницю? Цей зал мабуть треба було б назвати "Під чотирма дошкАми" ,або навпаки - "Над чотирма дощкАми", а що, он є " Під левом" "Під Високим Замком" - гарні назви, а ця що, гірша?
І у такому білому бетонному бункері із чавуною ванною замість стола на білих пластикових стільцях сиділи гаківські талановиті голови розмаїтого гатунку - із чемно зачесаними та скуйовдженими чупринами, поглені, чорні та руді, сиві та лисуваті, з кошлатими дредами і в делікатних капелюшках, з хвилями золотого або чорного шовку - але що говорить про людину зачіска - тут були такі різні і рідні душі, отакі от шедеври словесної алхімії, об"єднані в одне таємне товариство ... ГАК!
Фотограф, наче конвойний затвором, клацав фотоапаратом, збирав для історії відбитки живого сяйва талантів!
До слова запросили Вероніку - і я закохалася у її голос! Голос виформовувався у щось виособлене, дивне, вужем заповзав під шкуру, прохолодним дотиком невідомості бентежив, зворохоблював, збуджував, а потім лагідним шовком, терпким гіркуватим зціленням - виймав душу - і підосив її до неба, до гір, до Господа - і ось ми всі - уже там... у Карпатах...
Ось вийшла до "трибуни " Дара - дівчина-вишня, темноволоса і таємнича, наче карпатська грозова хмара, небезпечна і красива - може і пожартує вона, а може й блискавкою вкресати!
Недаремно "Гонихмарника" написала он якого, аж "Коронація слова" шоколадно розтанула перед її талантом!
Наталя Ліщинська - невеличка, дуже гарна жінка, дужє зграбна, дуже чітка і конкретна - (Наталочко, пробач за моє надмірне зловживання словом "дуже " - просто дуже тебе люблю і ціную!) - читала поезію, в якій кожне слово було ретелено допасоване, зважене, цільне, як добірні насінини для доброго газди - буде щедрий врожай у душах!
А ось і Петро Домаха - справжній козак - прочитав таку хвацьку чоловічу пригоду, що настрій в усіїх присутніх відразу потеплів і заусміхався!
Золота злива - Віка Їхова - подарувала поезію, яку ми вже і може читали, а от звучала вона надзвичайно тепло, по-іншому, по-новому, звучала голосом справжньої жінки, справжнього вдічуття гарячого серця.
Ірина Дементьєва - така стримана у своєму вигляді і така сильна у своєму слові - наче свічечка на вітрі - одна - посеред буревію...
Мар"яна Коркуна - світла, дуже вільна, перенесла нас до Варшави, до міста-верлібра, у якому вчилася - яке стало в її поезії живим пружним верлібром...
Андрій все просив скорочувати свої виступи, тому я - оскільки була останньою, хто записався на виступ, то ж і часу мені не доводилась займати багато - просто прочитала два свіжоспечені коктебельські вірші - один - до, другий - після Коктебелю. Але дуже теплі, сонячні, кримські. Скоро виставлю їх на ГАК, самі побачите!
Дякую усім, хто прочитав мої непричесані думки - вибачте, якщо когось не розгледіла - сама винна((( Хто пізно приходить....Дякую ГАКу за зустріч -за моїх нових-старих знайомих, за спілкування, за радість зустрічі і пізнання! Дякую усім!
