Звичайна квартира початку четвертого тисячоліття, в плануванні якої максимально точно відтворено знамениту типову квартиру сивої давнини – так звану «хрущовку», яку придумав знаменитий древньоукраїнський архітектор Хрущов. Вечір. Київський час – двадцять перша година. Як це заведено в українських сім’ях ще з часів легендарно-міфічного дідуся Панаса, маленький Василинка чекає на вечірню казку. Однак дід Опанаска – такої форми набуло ім’я Опанас за якихось тисячу років з часів його першої згадки у відеодокументах, – зайнятий своїми справами, не поспішає до внука.
- Діду-діду, я заснути не можу, – вкотре жаліється Васька.
- Ввімкни собі робота-розповідача-казок, – радить йому дід.
- А він поламався, – парирує внук.
- Як поламався? – дивується дід. – Ще ж тільки вчора був справний?
- А я його розібрав, – неохоче зізнається Васька.
- Що? Ти без дозволу вмикав робота-розбирача-роботів?
- Та я грався! – виправдовується внук.
- Скільки разів повторювати тобі, що роботи – це не іграшки. Хіба ти не знаєш, що у нас не працює робот-збирач-роботів? І, до речі, не працює він після того, як ти розібрав його роботом-розбирачем-роботів. Мало тебе тоді відшмагав різкою робот-шмагач-дітей-різкою? Може, завтра його ще раз взяти в оренду в дитячому садку? Ти колись хоч щось своєю макітрою думати будеш? Чи розум потрібно регулярно з дупи до голови різками вибивати?
- Діду, я більше не буду!
- Що ти більше не будеш?
- Вмикати робота-розбирача-роботів!
- Ну то все, домовились, лягай і спи.
На кілька хвилин Васька замовкає. Але невдовзі з маленької спальні знову чути:
- Діду-діду, я заснути не можу!
- Ляж тихенько і спи, скільки разів тобі повторювати? – сварить дід.
- Діду-діду, розкажіть мені казку, – в голосі онука з’являються жалісливі нотки.
- Зараз, все облишу та піду! – повідомляє дід таким тоном, що навіть малому Васьці прекрасно зрозуміло, що насправді дід нічого облишати не збирається і нікуди йти також не планує.
- Ти не бачиш, що дід не має часу? Серіал дивиться, п’є пиво, лузгає насіння, читає гороскоп, плете тобі рукавички, говорить по скайпу з Твоїм татом і, крім того, щось собі думає! – гиркає на Ваську дід Опанаска.
- Діду, та будь-лааааааска! Розкажіть казку, бо заснути не можу, – не здається нащадок.
- А коли я просив тебе іграшки свої з підлоги позбирати – ти мене слухав?
- А в робота-збирача-іграшок батарейки сіли, – виправдовується малий.
- Як сіли? Я ж тільки недавно переклав до нього батарейки із свого робота-шукача-брудних-шкарпеток-по-запаху. Що ти з тими роботами виробляєш, що майже нових батарейок на півдня тільки вистачає?
- А тато каже, що ви найдешевші купуєте, тому їх і вистачає лише на трохи! – необачно пояснює внук.
- Та якщо твій тато такий мудрий та багатий, то чому він тобі їх сам не купить, дорогих та якісних, щоб тобі хоч на місяць їх вистачало? Га? - Дід витримує необхідну педагігчно-театральну паузу. – Мовчиш? Ну добре, іграшки збирати – робот поламався. А коли я тебе просив мою помаду не чіпати – що поламалося? Чому ти мене послухав?
- Діду, та розкажіть казку, я завтра буду чемний! – знову просить Васька.
- Тільки завтра? – перепитує дід.
- І післязавтра, і після-післязавтра, і після-після-післязавтра, – обіцяє онук.
- От, пощастило тобі – реклама почалася. А це ж хвилин на сорок, як мінімум. От піду змию нічну маску з обличчя та прийду до тебе казку розказувати.
За кілька хвилин дід, одягнутий в квітчастий халат, повертається до внукової спальні.
- А чарівне слово?
- Ну, будь-лаааска!!
- То яку казку тобі розказувати?
- Розкажіть про жінок!
- Та нема що про жінок розказувати. Хотіли вони бути схожими на чоловіків та й стали. От і вся казка.
- То ще раз розкажіть, так як ви мені розказували того вечора, коли повернулися з святкування дня розробників-роботів-десантників. Така цікава казка була, але я не зрозумів багато, бо ви дуже нерозбірливо чомусь говорили.
- Справді? Я тобі по п….після того святкування казку розказував? Та ще й про жінок… Вбий мене, не пам’ятаю. Хоча, можливо, на ту амнезію є об’єктивні причини. Що ж я тобі наговорив? – поцікавився дід Опанаска в малого.
- Ну, ви казали ніби в старі часи люди ділилися на дві половини. Половина людей було чоловіками, а половина жінками. Жінки народжували дітей, були домогосподарками: варили їсти, прали, прибирали в квартирах. Чоловіки ж заробляли гроші, пили горілку, дивилися хутьбол, а також цілими днями пропадали в гаражі або на рибалці. І, щоб народжувати нових людей, чоловіки з жінками створювали сім’ї. Але нічого доброго з того не виходило. Тому що чоловіки любили якийсь хутьбол, а жінки любили серіали. Чоловіки любили пиво і горілку, а жінки любили шампанське та мартіні. Жінки любили, коли чоловіки тратять гроші на шуби та золото для них, а чоловіки любили тратити гроші на інших жінок, на машини та на горілку з пивом.
- Досить-досить! – перебив дід. – Як ти все добре запам’ятав. То на щось мудре пам’яті нема, сто раз треба товкмачити, а якісь дурниці одразу запам’ятовуєш.
- Та розкажіть ще про жінок, діду, будь-лаааааска!
- Та ну їх, тих жінок. Про них ти вже знаєш. Давай краще проооо…. , – дідусь напружено задумався надтемою майбутньої казки.
- О! Давай про кентаврів. То набагато цікавіша казка, аніж про жінок.
- Діду, а хто такі кентаври?
- Це, Ваську, колись давно-давно жили такі люди, вірніше напівлюди-напівконі. Від пояса і вище все у них, як у людей, а нижче кінське тіло: чотири ноги, тулуб і хвіст.
- А що значить кінське? – перебив діда онук.
- Тварина така колись була – «конем» звалася. Звір такий. Люди сідали верхи на коней і їхали у своїх справах. В ті часи, коли «роботів-перевізників» ще не винайшли. Зрозумів?
- Це одна із тих тварин, в яких перетворюється Михайликів «робот-імітатор-вимерлих-тварин»? – перепитав Васька
- Молодець, правильно здогадався. Щоправда, якщо і є в Михайликового робота функція перетворення в коня – то, напевно, в зменшену копію. Насправді, про справжні розміри неважко здогадатися, оскільки їм доводилося возити на собі людей, а це ж не так легко – подивися на мене – 160-180 кілограм. Ну то ти розумів, хто такі були ті коні?
- Зрозумів.
- Хто ж такі?
- Древні величезні тварини.
- Молодець. Вони вимерли, до речі, одними з останніх. Майже одночасно з свинями та курми. Тільки собаки й кішки протрималися довше. Однак ми відволіклися. Продовжимо про кентаврів. Так от, в старі, давні-предавні часи …
