«Все буде добре» сказав хтось колись і продовжуємо чути ці слова з різних вуст. Ти говориш мені, що все налагодиться в моєму житі, а я переконую тебе,що твоє життя зміниться в кращу сторону. Ти настільки віриш в мене, що поволі все справді змінюється. А я завжди вірила в твої можливості, то ж з часом і ти в них повіриш. А, чому б і ні, якщо хтось інший так впевнений в твоїх силах.
Чи не щасливі ми в такі години? Віра окрилює нас: Моя тебе, а твоя мене. З часом вони переплітаються і стають ще сильнішими. Вже я так само повірю в себе, як у тебе. А ти помітиш схожі в собі на мої сили. Так обернуться наші життя. Таким чином допоможе нам наша віра, яка вже не розділиться на двоє.
Таким способом воз*єднуються і міцніють віри багатьох людей… Тоді вони дивуються, як могли так вперто не помічати того, що було поруч, у них самих, а шукали десь далеко. Щастя було так близько, впритул до них, аж стало непомітним.
І перестали люди кликати на поміч, навіть у душах. Посміхнулись та пішли своїми стежками, з впевненими у теперішньому серцями, музикою всередині, любов*ю у очах, впускаючи віру перед собою…
