Для Ліни цьогорічна зустріч однокласників стала справжньою трагедією. Вона не була до неї готова ні морально, ні фізично. Десять років – це вже кругла дата, чималий відрізок у житті. Певний етап, протягом якого ти пішов вперед і вже підкорив якісь вершини, або і далі буксуєш на місці.
Ліні дуже хотілося туди піти, але від однієї думки про те, що вона виставить перед знайомими обличчями на показ своє нікчемне життя, її кидало у холодний піт.
Ліні здавалося, що в свої двадцять сім вона ще нічого не досягла. Вона була однією з найкращих учениць класу. Їй пророкували блискуче майбутнє, але замість престижного офісу вона працює на заводі. Її шлюб не вдався так само, як і кар’єра. А від свого зображення у дзеркалі Ліні просто хотілося кричати.
Їй давно здавалося, що всі про неї забули, вона була одинокою і злою на весь світ жінкою. Коли вона вже вирішила, що нікуди не піде, масло в огонь підлив дзвінок її колишньої «кращої» шкільної подруги. Вони з Мариною сиділи за однією партою і завжди були суперницями. Просто ще тоді, у дитинстві, Ліна вирішила, що мусить бути в усьому кращою. Марина, очевидно, вирішила те саме. Це і було причиною вічного конфлікту між ними.
- Ти ж будеш на зустрічі? – солодким голосом запитала Марина.
Ліна сама не розуміла, чому, але у неї з язика зірвалося коротке:
- Буду.
- От і чудово. Я дуже хочу тебе побачити.
- І я тебе.
- Як у тебе справи?
- Чудово, - бадьоро відповідає вона. – А як ти?
- Цвіту і пахну.
- Приємно це чути, - після того, як Марина переїхала до столиці, Ліна про її життя майже нічого не знала.
- До речі, здається, цього разу збереться весь наш клас.
- Сподіваюся, - Ліна з сумом пригадала зустріч випускників п’ять років тому, коли прийшло лише шестеро чоловік.
- Ну тоді до зустрічі.
- До зустрічі.
Тепер Ліна не збиралася відступати. Вона піде і покаже Марині і всім іншим, що на ній ще рано ставити хрест. До зустрічі випускників, яка мала відбутися через тиждень, Ліна готувалася як до війни. Вона просто не могла дозволити собі впасти перед ними обличчям в багно. Ліна сіла на сувору дієту, позичила у двоюрідної сестри модний брендовий костюм і навіть вмовила свою подругу, яка працює в оздоровчому центрі, безкоштовно провести її в солярій.
Ніч перед зустріччю випускників Ліна провела на роботі. Повернувшись з нічної зміни, вона прийняла душ і відразу приступила до діла. Чи то справді допомогла дієта, чи той факт, що через сильне хвилювання ці дні вона нічого не могла їсти, але костюмчик сидів на ній дуже добре і вона, дійсно, виглядала в ньому стрункішою.
Зачіску, макіяж і манікюр Ліні робила сусідська дівчинка, яка навчалася на курсах візажистів. Ліна надягла свої найкращі прикраси, а в позичену разом з костюмом і туфлями сумочку для солідності поклала пару давно використаних кредитних карток і фотографії чоловіка, з яким розлучилася уже рік тому, а ще кілька фотографій друзів чоловічої статі.
З веселою посмішкою вона зайшла до кафе, де вже зібралася багато її однокласників. Всі її радісно вітали, але першою їй на зустріч вибігла, звичайно ж, Марина. Вона, як і колись, вишукано вбрана і має просто блискучий вигляд.
- Ти дуже гарна, - каже вона Ліні, беручи її за руку. Та одразу відчуває на собі Маринин оцінюючий погляд.
- Дякую. Ти теж.
- Сідай коло нас.
Ліна оглядає присутніх. Дехто з них змінився, а інші лишилися такими самими. Одні прийшли з парою, а другі, як і Ліна, тут одні.
Марина веде її за стіл і знайомить зі своїм супутником. Гарного чоловіка, явно молодшого за Марину, звали Олексієм і він був власником туристичної фірми. Закінчивши говорити про свої успіхи, Марина звернулася з запитаннями до Ліни. Ліна набрала в легені повітря і почала свою розповідь.
Йдучи сюди, Ліна поклялася , що зробить усе можливе, щоб їй заздрила не тільки Марина, але й усі інші. Вона розмалювала своє життя в яскраві фарби і говорила так переконливо, що їй було важко не повірити. Ліна бачила, що її слухають з розкритими ротами і це не могло її не радувати. Вона брехала, і, боячись, що скаже щось не те, продовжувала брехати ще завзятіше.
- Де ти так гарно засмагла? – дивлячись на неї явно з заздрістю, запитала Марина.
- Цим літом я вже встигла побувати в незабутньому місці…
Але остаточно добило Марину інше. Коли вона розповідала про те, які вони з Олексієм щасливі, Ліна заявила, що послала свого чоловіка під три чорти і тепер живе тільки для себе, насолоджуючись свободою. Вона визнає лише вільні стосунки, а під вінець її більше, взагалі, навіть арканом не затягнеш.
Коли про її успіхи на чудовій роботі, подорожі навколо світу і захопливі любовні пригоди дізналися всі, Ліна вирішила , що їй вже час відпочити і вийшла на вулицю подихати свіжим повітрям.
- Вам це ще не набридло? – зовсім несподівано почула вона за спиною. Ліна повернулася і побачила перед собою Олексія, супутника Марини.
- Ви про що?
- Про казочки, які ви розповідаєте присутнім.
- На що ви натякаєте? – обурено запитала вона, відчуваючи, що червоніє.
- Не хвилюйтеся, - похитав він головою. – Здається, вам усі повірили. А я не збираюся нікому нічого казати. Але, розповідаючи свою захопливу історію далі, ви повинні знати, що курорт, який ви намагалися так гарно описати, знаходиться не на Гаваях, а в Бразилії, а ще ви навряд чи працюєте у тій фірмі, якщо навіть не знаєте її профілю.
Першу хвилину перелякана Ліна мовчала, а потім сердито крикнула:
- Та ви просто божевільний!
Але він, проігнорувавши ці її слова, продовжив:
- Невже так важливо показати свій статус і бути крутішою за інших? Але ж фальш завжди помітно навіть неозброєним оком. Навіщо вдавати перед цими людьми того, ким ви не є?
Він говорив так м’яко і глянув Ліні у вічі так уважно, що вона, хоч і хотіла, але не змогла збрехати.
- Вам легко казати, бо ви нічого не розумієте. Моє життя не вдалося…
- А ви думаєте, що всі вони живуть у казці? – перебив її Олексій. – Та у кожного із них теж купа проблем. Он той високий, здається, його звуть Анатолій, і досі сидить на шиї у матері, а та білявка Ольга змінила трьох чоловіків. Та й у самої Марини не все так чудово, як вона розповідає. В фірмі, яка, ніби то, належить їй, вона працює лише заступником директора. А ще вона вже кілька років живе з гладким горе-бізнесменом, який ніяк не хоче на ній женитися.
- А ви? – здивовано запитала Ліна.
- А я виконую роль її кавалера лише на один вечір. Мій брат працює у неї на фірмі і вона попросила його про послугу. Їй, бачите, соромно виводити свого справжнього Ромео на люди.
- Навіщо ви все це мені розповідаєте?
- Бо ви не схожі на тих жінок, які не вміють берегти таємниці. Не знаю чому, але ви мені сподобалися і я хотів вам пояснити, що правда набагато краща. Ви ж всеодно всіх не переженете. Завжди знайдеться той, хто буде за вас у чомусь кращий.
Ліна не знала, що йому відповісти, а тому лише знизала плечима.
Коли вони повернулися до залу, до відпочиваючих приєдналася ще одна гостя. Ліна відразу і не впізнала колишню міс школи. Ольга була вдягнена в доволі простеньку сукню, мала скромну зачіску, а на її і тепер вродливому обличчі майже не було макіяжу. За руку вона тримала маленького світловолосого хлопчика, який трохи перелякано поглядав на присутніх.
Поспілкувавшись з Ольгою, Ліні стало зрозуміло, що якщо її однокласниця тепер і змінилася, то лише в кращу сторону. Від її колишньої пихи не лишилося і сліду. Тепер вона домогосподарка, але Ольга зовсім не переймається з цього приводу, а , навпаки, навіть пишається таким своїм статусом. Ольга щаслива дружина і мати, очі якої сяють дивним теплом, коли вона говорить про свого трьохрічного карапуза.
Цей пам’ятний для всіх день непомітно підійшов до кінця. Ліна і Марина так і не стали королевами вечора. Мабуть, Олексій був правий і люди відчули якусь фальш, бо дуже скоро увагу всіх заполонила Ольга. Мило усміхаючись, вона, явно, без прикрас розповідала про своє життя. Своєю щирістю їй вдалося добитися того, чого не зуміли досягти Ліна і Марина своїми надзвичайними розповідями. Не відомо, як їй це вдалося, але вона зуміла приділити увагу кожному. Відчувала, кого потрібно вислухати, підбадьорити, кому дати якусь пораду. А дивлячись на її синочка, просто не можна було стримати усмішку.
- Я все зрозуміла. Я більше не вдаватиму з себе супер-жінку, - сказала Ліна Олексію, коли вони зустрілися в коридорі.
- Невже?
- Тепер у мене є стимул і я спробую досягти чогось у реальному житті. А якщо вже і вихвалятимусь якимись успіхами, то лише справжніми.
- Удачі. До речі, а чи не дасте ви мені свій телефончик?
- Навіщо?
- Знаєте, у мене теж гарно працює фантазія. Якщо знову збиратиметеся на якусь зустріч, я можу підкинути вам кілька фантастичних історій, і тоді на фоні інших ви точно виглядатимете переможцем.
- Знущаєтесь?
- Трішки. То як щодо вашого телефону?
Додому Ліна повернулася спокійною і зосередженою, а не такою знервованою, якою йшла до ресторану. Вона знову пообіцяла собі, що з понеділка почне нове життя, і , на диво, цього разу дотрималася своєї обіцянки. Ліна розмістила в Інтернеті своє резюме і через деякий час отримала кілька пропозицій цікавої роботи. А ще вона перестала себе жаліти і нарікати на життя, почала займатися спортом, і їжа після шостої для неї тепер – табу.
Ліна все ж таки дала Олексію свій номер мобільного і через кілька днів він їй передзвонив. Вони тепер часто спілкуються по телефону. І хоча між ними кілометри, бо він працює в Києві, а вона живе в маленькому провінційному містечку, Олексій уже кілька разів приїздив до неї в гості.
«Я пообіцяла, що змінюся, і я це зроблю, - говорила Ліна, уже задоволено дивлячись на своє відображення у дзеркалі. – Я працюватиму над собою і обов’язково чогось досягну у цьому житті. На зустрічах випускників я більше не намагатимусь привернути до себе увагу. Але хто знає, як складеться моє життя? Можливо, наступного разу я прийду не сама, а з колишнім супутником Марини, і тоді їм точно буде про що поговорити».
