Коли настає осінь, часто буває так, що зранку і вночі дуже холодно, а в обід дуже тепло. Найчастіше так стається, коли небо ясне. Так само і сьогодні. Цієї ночі на небі не було хмар, і було дуже добре видно безліч зірок, вони були дуже яскраві, такими вони не часто бувають. Було б цікаво дізнатися, що це означає, але коли візьмеш якусь книжку з астрономії і почнеш її читати, одразу відлякують численні терміни і величенна купа тексту. Тоді починаєш думати, що хай краще зорі залишаться для тебе загадкою.
За моїм вікном великий горіх. Крізь затуманені шибки проглядаються зелені листочки. Листя з горіха ще не починає падати, хоч і вже де-не-де пожовтіло. Верхні гілки на фоні блакитного неба виглядають екзотично. Але завжди розумієш, що це твоя рідна краса. Хоч ти не часто нею милуєшся, все ж вона створена для тебе, щоб дати тобі можливість відпочити від клопотів, коли ти поглянеш на неї, коли будеш нею милуватися.
Над чорнобривцями гудуть бджілки, вони геть забруднені в пилок, він осипається з них, коли вони підлітають, і падає на вогнисті пелюсточки кожної прекрасної осінньої квітки, яка від такого дива стає ще чарівнішою. Бджоли літають біля мене, вони всього за 5 чи 2 сантиметри, і я не боюся їхніх укусів. Зрештою, вони й не кусаються. Мабуть, не мають часу. Можливо, це їхні останні робочі тижні перед зимою. Їхні швидкі волохаті тільця , щільно усипані пилком, викликають у мене захоплення. Я вже давно не бачила їх такими гарними.
