Вже знову ранок і сьогодні гарна погода. На небі ні хмаринки. Лагідний вітерець злегенька поколихує гілочки дерев і телевізійні антени. Небо приємного – блакитного кольору. Біля горизонту тільки ледь-ледь ввижається блакить, більше схоже на голубуватий туман. Небо дуже гарне, але вже не дуже яскраве, не глибоке. Це зовсім не дивує, адже це просто вже осіннє небо. Не хочеться, але доводиться миритися з тим, що вже минуло літо. Сонце яскраво світиться на східній половині неба. Воно зігріває землю, але не дає надмірного тепла. З одного боку, приємно, бо немає спеки, ніхто не зазнає термо-муки. З іншого – жаль, бо немає все-таки тієї кількості тепла, яку хочеться мати. В тіні від дерев холодно. Це осінь. Село ще потопає в зелені дерев, кущів і трав. Чується гул літака, який літає тут, над аеродромом, недалеко звідси. Чутно частий шум машин, які кудись їдуть, і нагадують про високі темпи урбанізації. Часто перегавкуються собаки. Десь навіть кукурікає півень, гелгочуть гуси і мукає корова.
Вітер помішує хвильки свіжого повітря, у верховітті верб і акацій не припиняють свій спів птахи.
Десь там, на рівні горизонту вимальовуються чіткі контури гір, вони невеликі, але задаровують своєю красою і вишуканістю.
Село. Життя в ньому не дуже відрізняється від кількох минулих століть. У негустозаселених куточках воно ще може пишатися наявністю чистого повітря. Це рідкісний випадок в 21 столітті.
Недалечко пролетіла бабка-стрекоза, з чорним черевцем і веселковими крилами.
Біля центральної дороги вже зовсім інша картина. Тут рідко можна побачити якесь красиве зелене деревце, листочки якого не вкриті пилюкою і машинним маслом. Тут неприємно ходити. Тротуари часто запльовані і закидані недопалками, пляшками, поліетиленовими упаковками та іншим непотребом. Стовпи заліплені рекламою. Біля траси дуже багато магазинів. Буде дуже дивно, якщо хоч половина із них виявиться потрібними. В них найбільше алкоголю і чогось, що називають їжею, що насправді дуже рідко містить хоч якийсь відсоток натуральних компонентів. Полиці магазинів вщерть забиті різною гидотою, яка не засвоюється людським організмом, і не приносить йому користь. Але багато хто, а часто із задоволенням, забиває цим усім свій шлунок, втягує все це в себе, разом з хворобами, проблемами і швидкою смертю.
Мало не кожен проживає своє життя за одною схемою, тоді коли за законами природи для людського організму смерть не є властивою. Все ж, навіть самі люди створюють такий собі ланцюг: народився – помер, народився – помер, народився – помер; і не задумуються, що з цього ланцюга дуже швидко може випасти явище народився. Тоді залишиться лише одне; помер-, помер-, помер-, помер-, тобто тоді вже нічого не залишиться.
