Крок… і ще один крок по пожовклому промоклому листю. І кожен подих -
безмежна радість та насолода від єднання ще не зовсім холодного осіннього вітру з
уже малотеплими сонячними променями. Невід`ємна гармонія від барвів,
пофарбованої осінню, природи, від співу та шуму, метушні і водночас спокою.
Так, осінь… Вона прийшла циклічно як пора року в світ і з легким ароматом
прохолоди в мою душу. І цей день став для мене днем врівноваження та роздумів. І
ніщо так не манить серце як чисте безтурботне легке небо. На якому формується
останній журавлиний ключ. Для когось з них, можливо, це остання дорога. Їх шлях
є довгим і не всі повернуться, але в них є – віра. З тужливим курликання,
прощаючись з Батьківщиною – вони відлітають. А я заплющую очі і уявляю себе тією
лелекою серед блакитного неба, легкою, але вільною. В деякій мірі, для мене це
було б за честь, адже тоді я б стала символом своєї держави – рідної, незамінної
України. Або стати піснею, українською піснею. Я б тоді весь світ облетіла і з шаною
виспівувала про свою Батьківщину. Цікава ж ця пора року осінь! Відразу стільки
вражень та роздумів.
Розплющую очі і дивлюсь ще раз на небо. Враз воно потемніло, але і при цьому
не втратило свою чарівність. Набігли хмари і пішов маленький дощ. Він так лагідно
торкався брів, очей, а потім краплинами стікав по гарячих щоках. І знову неймовірне
щастя.
Повіяв теплий вітер і яскраві, омиті дощем листочки закружляли у заворожуючому
танці, танці осені. Не минуло і десяти хвилин, як з неба знову виглянуло сонечко,
немов на прощання ще раз хотіло зігріти нас своїм промінням. Я незчулася як із
моїх уст полинула посмішка. Я посміхалася квітам, деревам, прохожим людям. Я
посміхалася небу, мріям, які можливо і не збудуться, але завжди будуть цвісти у
мене в серці. Зачарова і вічно закохана в красу я поглядала у дощові калюжі . А в
них, немов кораблі, виблискувало і плило осіннє листя, втомомлене від нещодавного
вальсу. Мені самій хотіло кружляти та бігти на зустріч сонцю.
Раптом, із-за обрію я побачила веселку. Я приглядалася до кольорів і загадала
сім бажань. Потім простягнула руки до неба і знову посміхнулася. Опустивши їх, я
відчула тепло і затишок. Я тримала в руках довгоочікуваний шматочок щастя. Його
принесла осінь…
