Нині все частіше почуєш розпачливе.
- Йо-йой! Що ж то буде? У цьому році картопля підскочила до п’яти гривень за кілограм! Чиста наруга над людьми! І далі, розпачливе.
- Як же зимуватимемо без картопельки???
Не дивуйтесь, для українця це справді неабияка проблема. Для українця картопля не лише «другий хліб», найповажаніший продукт, а щось набагато й набагато більше…
Свято копання картоплі. Чи годен зрівняти його з кущами у євреїв, чи Курбаном-байрам у мусульман? Монгольським Надом, Рамазан байрамом? Рамадан чи навіть Будда пурніма в жодне порівняння не йдуть, навіть індійська Рамліла не вмиється до нього!
«Коли за селом стихає гул комбайна, коли в тиші ночей на землю починають падати зорі та груші, коли з небесного купола з’їде Великий Віз ― мене щемно огортає передчуття осені. А ще як побачу в пишних кронах жовтий листок, а ще як підпалить хтось картоплиння! Дим перемішується з пахощами яблук і нагадує мені, що це минає серпень, що сонце заходить далеко не там, де заходило в червні. І, дивлячись на край свіжої ріллі, бачу кінець літа. А я наче й не набувся в його теплі, не нажився в його розкоші! Та зелені клени вже маряться золотими. І здається, що не комори наповнюються урожаєм, а сама душа збагачується життєвим ужинком».
Копання картоплі стан для українця ще й містичний, - переконаний письменник Василь Думанський. Та й хіба, тільки він?
«О цій порі, коли копають картоплі, я щоразу і все глибше впадаю у якусь велику і терпко-піднесену покору. Під її могутнім впливом безмовно дозволяю деревам скидати листя, відпускаю у вирій журавлів і благословляю діток у школу» Хіба, не містика? Це вже Ганна Осадко.
Чуєш, як земля у сні здригається?
Це картопля в ній перекидається,
І товче покоцаними пальцями
У тугий і напнутий живіт…
Та й далі.
...Золотої осені у Волицях,
Де селяни на картоплю моляться,
Де Ганнусі хочеться, та колеться
І село, що божевільне осінню,
Богомільно дивиться на схід
А як оспівував це священнодійство незабутній Максим Тадейович! (Рильський)
Коли копають картоплю,— стелеться дим
над землею,
Листя летить воскувате, ніби метеликів рій,
Пахне грибами і медом, вогкістю пахне тією,
Що, опріч назви осінь, немає імені їй.
Коли копають картоплю, ключ угорі журавлиний
Рідною мовою кличе у невідомі краї;
Смутком тоді щасливим повниться серце людини,
Вітер, як старості повів, навкруг обвіває її.
Коли копають картоплю, тихо співають дівчата,
Озимина витикає свіжо-зелені голки,
В гості запрошує всіх біла над річкою хата,
Діти несуть у школу завиті в хустини книжки.
Коли копають картоплю, стигне вода в криниці,
Рівно й спокійно дише натомлена з праці земля.
Хлопцям пора і дівчатам сваритися і мириться,
Час музикам ладнати скрипки на весілля.
Та й не лише він, а й Адам Міцкевич, й Павло Тичина, Генріх Гейне, і Юрій Мушкетик, Остап Вишня і Амадей Гофман захоплено писали про картоплю.
Картопля, картопелька, бульбочки, крумплеки, бараболька, цурупалики, ґудзола, бобальки, кумпітери, мандибурка – навіть не берусь перелічити усі пестливі назви, що її дав наш народ картоплі.
Звісно, полюбляють її не лише в Україні а і в Білорусії, у Польщі і Литві і навіть у смарагдовій Ірландії картопля теж щонайперший харч. І що нам до того, що в в китайському травнику картопля віднесено до отруйних рослин? Для нас вона цілюща. Цілющий сік картоплі. Його рекомендують при гастритах, виразковій хворобі, хронічних запорах. Печена картопля корисна нирковим хворим, те ж і при серцево-судинних захворюваннях, що супроводжуються набряками. Картоплю використовують при опіках, екземі, гастритах, виразковій хворобі, сильних головних болях, для лікування катару верхніх дихальних шляхів, як протицинготний засіб. Платівки з свіжої картоплі прикладають на шкіру при шкірних захворюваннях і екземі, а іще в косметології – ще наші бабусі клали з картоплі живильні маски на обличчя.
- Не надивуюся з вас, чи ж українець ви взагалі – закидає Валерій Шевчук... Таке враження, що усе своє життя прожили на Канарських островах, й того не знаєте, що по усій святій українській землі її величність картопля висиділа свої тугі яєчка, й зараз заквокала своїм розпачливим криком, який вчуває своїм внутрішнім слухом кожен українець, й тоді, де б він не жив: у селі чи в місті, залишає усе: Бо ж к а р т о п л я! Картопля кличе його як Одисея сирени і він залишає усі щонайважливіші справи, друзів, коханок, навіть те, чого не залишає при будь-яких інших обставинах - дармові випивки, - і мчить чимпрудкіш до села, чи на дачу, аби зібрати святі яєчка української землі.
Гадаю, було б цілком справедливо, аби у свої кошики для “свяченого” у час Воскресіння Господнього, окрім крашанок, українці вкладали й пару картоплин. В Україні знають, що час Рождества, і час коли копають картоплю найнепродуктивніші…
Якби Селенкові, творцеві Рун-віри, вчасно хто був підказав, оголосити святом урочисте поховання у землю картоплі, більшість українців святкувала б його, як з надією й терплячістю, а іще з подвоєною упертістю, що доходить до розпачу, чекали б на її воскресіння, й за те возносили б молитви усім за підряд поганським божкам.
- Може б тоді бульба й дійсно краще родила…
Картопля це пошесть, це лихоманка. На неї упадають усі. Восени українець без маленького бодай міщатка бульби почуває себе вельми некомфортно. Це закладено на генетичному коді, це частина нашого менталітету. Ну, а люди Сфери – міські бомжі, ще мають ту проблему, що мусить викопати там, де й не садили...
Шкода, Ван Гог написав лише “Їдці картоплі”, треба б якому експресіоністу замовити картину “копачі картоплі”, має то бути Левітанівська колористика, обов’язково нічної пори, у місячному сяйві, і молитовно схилені спини копачів...
