У нас одне життя, аби сказати – так, закованій в Душі Людині. У нас одне життя, а тіл – багато, багато волі у нестримних гратах, невипитої крові в реаліях без слави, без поруху, і дихання, і сміху… У нас одне життя на Божу втіху.
Серйозність сил і права значення не має, святість, гріх – не стимул до висот й падінь… мораль знання і мудрість розуму у хтивому бажанні жити так.
Я розумію, знаю, що не впізнати суті у словах лиш загубитися в бездумності ідеї. Але ж й Творець, як малював вінець із глини хотів створить довершеність, створив же Він Людину - у образі, в подобі, без крайності тваринних мук, без пошуку ідилій вдихнув Душею Рай у ніздрі новоствореній моделі.
Модель сучасності загублених століть линула в майбутнє крізь стан, що не йде внікуди лиш стоїть на противагу сказаним словам.
У нас одне життя, аби сказати – так, закованій в душі Людині.
Крізь плин часів теперішнє – уже минуле тече у майбуття. Вживається у космосі Земля, росте Система – оновлює Світи, як завжди Світло з Тінню карбує в просторі Зірки – оновлює Природу первозданна Сила… Лише й понині в образі Людини подобиться тварина, але ж й Творець, як малював вінець із глини хотів створить довершеність, створив же Він Людину.
Привіт. Це саме той вірш який я хотіла вчора зачитати на Гаківських читаннях, але за певних обставин не змогла потрапити на Менцинського,5. Юрій Переможець зі своєю переможеною змією гордо вдивлявся у інший бік вулиці – на Тараса Шевченка, бо годинник квапив стрілки до 20.23, саме тоді ми з Зірочкою(донечкою Вікою) полиши Львів та залишили його у спогадах. Він таки гарний. Старими та тісними вулицями, бруківкою (яку називаю друківкою) було приємно викарбовувати високими підборами і маленькими кроками донечки легку втому. Вітання усім тим з ким зустрілася. Фотки мене тішать, але найбільше -повернення додому. Таки найкращого місця у цілому світі немає ніж рідний дім. :)
