Привіт, дорогий Друже! Давно не бачились з тобою, а колись наші зустрічі були частішими. Чи не так? Тепер нас можуть пов’язувати лише листки паперу… От і все. Хоча ні, ще є велика повага до Тебе. Бо попри увесь біль, що так глибоко заляг в моїй душі, Ти приніс в моє життя справжнє багатство. Ти відродив у мені ту, яка добрий десяток років тому зникла з поля зору за міцним панцирем свого холодного серця.
Саме Ти подарував моєму життю повноту, щастя (якого тоді я зрозуміти не могла) . Врешті решт, Ти подарував мені себе – чудового друга, людину, якій попри всі незгоди, що були, я можу сміливо довірити свою душу.
На жаль, урок, який Ти мені дав, я зрозуміла надто пізно. Шкаралупа на моєму серці довго розколювалась, поки нарешті не дала тріщину й дозволила моєму серцю відчути любов, а розуму – це усвідомити.
Що то є любов…? Шаленство, від якого перехоплює дух; віра в прекрасне; сонце в душі; ревнощі…останнє є першим кроком до руйнації…
Було все. Дощ, зупинка транспорту, вечір й найбільша банальність – Він підвіз мене додому. Все як в старому доброму голлівудському кіно-романі, що в певній степені й викликає усмішку. Його любов до прекрасного поступово примусила мене довіряти Йому. Ні, тоді я Його не любила, хоч Він так думав, тоді я Ним захоплювалася. Й причин було багато. Розумний, начитаний, солідний мужчина, бажання якого допомогти, навчити, читати, слухати й бачити прекрасне допомогли мені повірити в себе.
Єдине, що я попри Нього розівчилася – готувати…Надто думала про те, якою я маю бути, аби Він мною гордився й зовсім не думала, що готую.
Я пам’ятаю кожну мить проведену разом й кожне слово, Ним сказане. Ота хороша пам'ять допомогла мені все зруйнувати.
Кар’єр…вечоріло…Він поставив для мене розкладне крісло, в яке я швидко вмостилась радіючи нагоді відпочити після важкого дня. Він плавав…я читала… Лиш зараз розумію яким великим щастям було сидіти згодом поряд з Ним та читати газети…А дорога додому? Спогад про ті моменти мого життя викликає трепет в душі й у горлі підкочується клубочок жалю за втраченим…Втраченим через власну дурість.
Любов – це та банальність, маючи яку ми не усвідомлюємо свого щастя. Це спілкування, можливість бачити й чути дорогу твоєму серцю людину. Втративши з поля зору цей образ, я зрозуміла наскільки він мені дорогий.
Любити означає бути терплячою. А я все вибухала новими й новими ревнощами. А кожний Твій докір зустрічала десятком своїх претензій. Твоя ж терплячість мене обурювала й лише «доливала масла у вогонь». Ти хотів мене вдосконалити, а я – бунтувала, бажаючи щоб мене любили такою, яка я є. Ти терпеливо вислуховував усі мої «вибрики», а я – «вичитувала» за найменшу прогрішність. Так починалася моя любов. Так вона й закінчилась…
Любити означає довіряти. Довіряти навіть тоді, коли обманюють (правди не втаїш, як й шило в мішку), хоч як це не боляче. Колись, закривши своє серце для усіх, я розівчилася любити й втратила не лише здатність довіряти, а й розуміння цього поняття…
Любити – це вміти прощати. Я ж лише втративши, простила те недоказане, що між нами було. Надто довго я відкривала своє серце, а коли відкрила, то виявилось – запізно…
Дорогий Друже! Я рада, що хоч другом Ти залишився. Сподіваюся, Ти простиш мені, маленькому дурному курятку, усі ті вибрики. Бо вони були з надто великої любові до Тебе. Лише сьогодні я усвідомила всю глибину Твоєї душі й доброту, тепло Твого ставлення до мене й всю складність Твого життя.
Знай, уроки я вивчила, й зроблю все, щоб Ти мною пишався. Мною – Твоєю ученицею. Кажуть, що найкращий вчитель, учень якого зміг його ж перевершити. Тож я не обіцяю, я – ГАРАНТУЮ, що Твоя гордість не за горами.
Єдине, чого в моєму житті вже не буде, це любові. Надто боляче відкривати серце й надто важко вберегти його від ран. Тепер же я сміливо можу зізнатись, що безуспішно любила Тебе останні сім місяців, хоч Ти віддалявся від мене… Я любила, коли Ти сварився й кричав, любила, коли був з іншою… любила ТЕБЕ, бо ТИ просто БУВ, любила ТЕБЕ з усіма перевагами й недоліками Твого характеру. Я стільки разів хотіла сказати «люблю» й миттю закривала рукою свої вуста аби вони, вимовивши це зізнання, не сполохали Тебе. А даремно…
Наша дружба – новий чистий аркуш паперу. Все, що було, нехай зникає в полум’ї життя, а попіл, що зостанеться розвіє вітер-час.
