В такі дні, як сьогодні, подумки запитую себе, на чому тримається мій світ, якщо уже шість років - без сина, три роки - без мами, сорок днів - без дорогої людини? А я все живу і втрачаю, втрачаю... І щоразу шукаю точку опори в Ньому - Розіп'ятому.
В Тому, Хто був мертвий і се живий навіки. В Тому, Хто щоранку витирає мені потоки сліз, коли дивлюся на знимку сина, все, що залишилося від нього. В Тому, Хто щодня промовляє до мене: " Не бійся, з тобою бо Я"..., коли мє серце завмирає від тривоги за єдину кровинку, яку не можу обійняти рік, півтора, два... В Тому, Хто пообіцяв, що "жодна зброя, зроблена проти мене не матиме успіху", і кожнісінький злий язик, що стане на суд зі мною, Він обеззброїть.
На Ній, на Мамі тримався мій світ. Ніхто не любив мене так, як мама, нікого так не боліла душа за мною, і ніхто не переймався моїм горем так, як вона сердешна.
Вона завжди була поряд. Не треба було навіть кликати, бо вона серцем відчувала, що потрібна мені. Вона всюди встигала, і ніколи не спізнювалась, щоб допомогти.
Коли мама була жива - це було так природньо, як дихати. Коли її не стало, дихати стало нічим...
Я була з нею до останнього подиху, як донька, я сумлінно виконала свій обов'язок. Але я не віддала мамі тієї ласки і любові, на яку вона заслуговувала. Часто соромилася проявляти " телячі" ніжності, а вона їх так прагнула, була безмежно щаслива від кожного доброго слова, її пречудові очі просто сяяли, коли на порозі з'являлася котрась її дитина.
Якщо у Вас ще жива Мама, то не будьте скупі на ласку. Якомога частіше припадайте обличчям до рідних долонь, цілуйте біле волосся і кохані очі. Вас ніхто і ніколи так не любитиме, як Мама. Бо коли вона піде за межу, то буде уже пізно щось виправити.
