Пам'ятаєш, як ми голяком купалися в небі? Пустували в променях, плескалися в березовому соку ранкового озону. Я стрибав і верещав, мов дитина, розбризкуючи свій сміх по окрузі. А твої сірі зірочки, що іскрилися ніжністю, випромінювали аромат свіжості, бадьорості, і в той же час спокою, добра й теплоти. «Це все - наше», - читав я в них.
Невже Фіфторок не прийде? Сьогодні ж субота... Вихідний. Можна було б...
Щоразу я немов боюся втратити цей шанс - знову бути разом. Може комусь це й здасться не таким вже й важливим, - подумаєш, не в останній же раз... А раптом! … не дай Боже! … навіть вимовляти це ... губи німіють... Останній... Яка невгамовна туга тягне, давить і душить при одній лише думці, навіть тіні думки, що це останній раз...
Сигарета за сигаретою... У попільничці складені вежі, танки й солдати, що підступно заходять із тилу. … Сьогодні субота. Де ж мій Фіфторок, мій маленький Фіфторочок? Сонечко, що розплавляє серце блакитного неба...
Стеля жваво злиняла з каруселі й нарешті стала на місце. Де я? … … …
Є ідея!
Бігцем хапаю сумку, у ній блокнот, у ньому - Фіфторок. У блокноті - книзі моїх недопрожитих днівночейночейднів. Книжка в сумці...
Сумка, гаманець. А, чорт..., хоч би нічого не забути. Завжди боюся спізнитись. Начебто все.
Ніщо не забуте! Уперед!
Автобуси, поїзди, дороги, черги, пробки. Життя в дорозі... дороге життя… Але це того варте!
… Дивно... Не зустрілись мені на шляху ні бабусі, яких треба переводити через дорогу, ані голодні кошенята... Невже не пощастить?...Зустрівся, щоправда, голодний вовк. Але я був у автобусі. Усе кинулися до вікон і тикали пальцями. А я думав і міркував. Що ж це таке? Знаки долі? А що вони значать?
Я так боюся втратити... Ніби ніколи не втрачав.
Обрій опустився так низько, важким покривалом нависли хмари над вузькою гранню.
- Десь іде дощ, - почув я позаду, але не хотілось навіть обертатися. Якось... усе ... ніяк...пусто…пастка пустки. А десь дощ змиває всі знаки. Але він - там, а я - отут.
… Ми в’їхали в місто, як фашисти в червоне село - раптово й «зрання», на світанку. І так само, як щодуху втікаючі окупанти кинулися галопом з автобуса. І я теж бігцем. Але не тому, що як всі, а тому, що до Фіфторка. У мене причина поважна.
По дорозі забіг купив насіння (Фіфторок любить). Не пересмажене, велике, сам вибирав. Дурниця, але в душі радів... Як у душі із Фіфторком. От зрадіє зайчук! І халву треба не забути купити. Де халва? От халва. Свіжа?
- Дівчино, халва свіжа? - посміхнувся на всі скікось продавщиці.
- Свіжа буде завтра. У нас завезення халви раз на тиждень. Прямі поставки з Байконуру. Тільки по четвергах.
- Чет... Чьот не зрозумів... Як по четвергах. Ви ж сказали... завтра...а сьогодні що?
- Шановний, сьогодні середа – Здавалось усі покупці величезного супермаркету лишили свої справи й кинулися пояснювати мені, дубу, що сьогодні середа, а четвер завтра. А наостанок ще й вистроїлися в одну шеренгу й хором гаркнули:
- Сьогодні - середа, а завтра – четвер!
І зовсім наостанок з розірваного ланцюга відморожених консюмерів вийшла дівчинка з рудими кісками й випалила.
- А Фіфторок зафтра.
У мене, напевно, весь інтерфейс став, як її кіски. Вона щось знає? Адже теж саме так і сказала, - Фіфторок, а не вівторок, як було б правильно. Йомайо, йокелемене, йоханий... Мля..., тобто, як не сумно, треба щось із язиком, чи то пак мовою робити, - пересиливши себе подумав я, але від цього знову згадалися радощі у душі і ще сильніше зайнявся-зардівся мій лик. А оскільки в магазині не було ще й запальничок і всі бажаючі прийнялися підкурювати від моєї «рум'яності», довелося негайно охолонути й ретируватися.
… Плюхнувшись у рідне крісло зі стопкою горілки та склянкою мінералки (цього разу без транквілізаторів, - закінчилися, як у магазині) я вже готовий був страждати й страждати знову. Аж ось телефон «Дінь-ділінь». Ало, хто говорить?... ... … … … Він...
… Він! Він! Він! Він! … … … … … … … … Вііііііііііііііііііііііііііннннн...…
-Маля, ну як ти? - сколихнуло повітря магічне заклинання...
… Які дивні візерунки можна скласти в попільниці з простих, нічим не примітних недопалків... Треба буде назбирати до відпустки.
Хоча саме тепер уже й не треба.
