Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2606
Творів: 47426
Рецензій: 92247

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Повість

Конокрадська честь / Епілог

© Михайло Гафія Трайста, 10-09-2010
Е П І Л О Г

Минуло вже два тижні, відколи майстри почали розписувати стіни нового монастиря з храмом «Всіх Святих». Ігумен монастиря отець Феодосій щодня з ранку до вечора крутився поблизу них, нібито розглядав, стежив за їхньою роботою. Майстри відчувалися якосьто ніяково, думаючи, що ігумен не має довір’я в них і тому стежить за кожним їхнім рухом.
Та зовсім інша причина тримала отця Феодосія поблизу майстрів. Він навіть і не звертав уваги на святих, які народжувалися з-під пензлів талановитих художників. Його цікавив молоденький з чорним кучерявим волоссям хлопець, в очах якого грали якісь дивні невгасимі вогники. Звідки знає він його? Чому цей хлопець так манить його? – тривожило отця Феодосія. Дивлячись на хлопця, він відчував якийсь дивний солодкий неспокій.
Одного ранку, не будучи в силі більше втриматись, отець Феодосій зайшов у розмову з молодим художником:
– Мені здається, що я звідкись-то знаю тебе, синку...
– Не віриться мені, отче, я вперше на Буковині, – посміхнувся хлопець.
– А звідки ти будеш, синку?
– З Марамороша, – відповів хлопець, збираючись добратися на високий поміст.
– Мараморош великий, синку... Ти з якого села? – намагався ігумен Феодосій притримати хлопця.
– З Трибушан я, отче, – відповів хлопець радий, що зі всіх майстрів саме з ним розмовляє ігумен.
– Ти диви!.. І чий ти будеш з Трибушан? Колись-то я пізнавав багато людей з Трибушан...
– Та я й сам не знаю. Як вам сказати, я багатьох, а, мабуть, і нічий...
– Як це так. Тоді скажи, як тебе звати? – настоював ігумен.
– По матері мене звати Іван Мартинюк, інші мені кажуть Іван Коцорів, бо мене усиновив Остап Коцор з Трибушан, а ще звуть мене й Кочергою. Так звали мого батька, який зник ще до мого народження. Люди говорять, що він був відомим конокрадом. Кудись-то зник, а, може, й вбили, хто його зна?..
Ігумен відвернувся від хлопця і скорим ходом відійшов, ніби його більш не цікавило, чий він.
«Ну й треба було мені хвалитися моїм конокрадським родом, мабуть, ігумен подумає, що я можу ще щось поцупити з монастиря...», – подумав хлопець, жаліючи, що так легко розбалакався з монахом, який йому чомусь-то дуже сподобався.
Отець Феодосій ступав до своєї кілійки, зціпивши до болю зуби, щоб не заридати вголос, і крадькома витирав сльози, які набігали на його очі.
– Ні, це якась плутанина, цей хлопець – інший Мартинюк... Ні, він не може бути моїм сином... як могла його вродити Івона, якщо вона втопилася в річці Вишавці шістнадцять років тому?
Йому розказував Олекса Могила шістнадцять років тому на першій весняній сигітській торговиці.
«По матері мене звуть Іван Мартинюк, інші мені кажуть Іван Коцорів, бо мене усиновив Остап Коцор з Трибушан, а ще звуть мене й Кочергою, так звали мого батька, який зник ще до мого народження. Люди говорять, що він був відомим конокрадом, кудисьто зник, а, може, і вбили, хто його зна?...» – пригадав ігумен слова хлопця і, впавши на коліна, гірко заридав:
– О сину мій, сину!.. Сину мій рідний!... Навіщо Ти, Господи, мене караєш, невже я ще не відплатив за свої гріхи?
Тепер отець Феодосій був впевнений, що молодий майстер – його син. Його серце відчувало це саме тому, що він так сподобався йому.
– Він мій син!.. О Господи милостивий, навчи раба Твого, що має робити! – на колінах, з піднятими руками молився до Господа.
Після довгої молитви Господь заспокоїв розбиту душу отця Феодосія і він, присівши на край ліжка, занурив голову в долоні й так просидів до самого ранку. Спогади бушували в його душі. Спочатку він згадав своє дитинство, смерть батька і малу босу в брудній та подертій сорочині Івону Мартинюкову, яку він часто сіпав за коси, коли пас ягнята в Аркадія Юркуца.
Потім у своїх спогадах отець Феодосій побачив Івону гарною молодою дівкою, такою, якою була тоді на Малу Богородицю, коли вони вперше і востаннє покохалися за рікою під лісками, – й ось плід їхнього кохання... Його син Іван, якого Господь Бог прислав до нього, наче якусь велику кару, або велике благословіння.
Тоді під лісками за рікою він обіцяв Івоні повернутися на Святого Дмитра, а ще й обіцяв, що забере її від злого Аркадія Юркуца, й вони поберуться. Він і сам тоді вірив у свої слова, але повернутися до рідного села ніколи більше не повернувся, бо тієї ночі перед святим Дмитром Йончі Лупул застрелив його найліпшого побратима Хараламбія, а конокрадська честь вимагала помститися за смерть побратима.
Отець Феодосій і досі пам’ятає, ніби то відбулося вчора. Він сидиів на сухому яблуневому пні вкінці Йончієвого саду й чекав повернення Хараламбія, який повів до Лупула двох коней, а ще за трьох Йончі був їм винен гроші. То мав бути останній день з його конокрадського життя.
В ту ніч він мав намір перейти через Тису до Трибушан, а другого дня, на Святого Дмитра, повернутися до рідного села й одружитися з Івоною. Таке було його бажання, але доля не звеліла.
В ту ніч два постріли обірвали його думки, й не лише думки, а й важко прокладену стежину до щастя. Спочатку він не міг собі здати справу, що можуть означати ті два постріли, які пролунали за річкою біля Йончієвих стаєнь, але його серце ніби відчувало, що сталося якесь велике неминуче нещастя. Тільки тоді здав собі справу, що ті два постріли були платнею за їхніх коней, коли побачив мертвого побратима, накритого соломою на возі, якого поганяв Рудий. Хараламбіє з червоними від крові грудьми ніби посміхався до нього: «Бач, яку ціну я отримав за наших коней!?» Він тоді остікся від злості і, не роздумуючи довго, витяг з-поза череса ніж і перерізав Рудому горло. З-загоряча хотів кинутися до Йончієвої хати й перерізати всіх, а потім запалити хату, щоб більше ні сліду не зісталося від Йончієвого кубла. Та кров, яка стікала з горлянки Рудого, погасила його спрагу до помсти, а, по-друге, йому треба було подбати про похорон мертвого побратима.
Ховаючись два дні й дві ночі від людського ока, повіз побратима аж на самий верх Ясінника, де його похоронив без труни, без молитви, без хреста. А вже після чотирьох років, коли він став братом Феодосієм, поставив на могилі Хараламбія велике дубове Розіп’яття, яке посвятили дванадцять священиків, але про те, що під Розіп’яттям лежить вбитий конокрад Хараламбіє, знав тільки він та Святий Господь.
Повернувшись до міста, він затаїв від всіх смерть Хараламбія. Рудого поховали. Люди дивувалися, хто і за що міг вбити Йончієвого мутула, навіть сам Йончі, позаяк дізнався пізніше від Радула, думав, що Хараламбіє очунявся на возі, зарізав Рудого і зник.
Тепер якщо хтось був запитав ігумена Феодосія, чи важко вбити людину, то він, не думаючи довго, відповів би: «Так, важко!.. Дуже важко!..» Але тоді він думав вбити ще й Йончія Лупула.
Після того як перехитрив його листом, який ніби написав Хараламбіє й отримав гроші за коней, ще одне лишилося йому, – вбити Йончія, потім повернутися до рідного села, де на нього чекала Івона. Та ранком того ж самого дня він зустрів Олексу Могилу, який дав йому нещасну вістку, що Івона втопилася на святого Івана Хрестителя за те, що Аркадій Юркуц хотів її віддати заміж за Ілька Гулика.
Спочатку він думав покінчити з Йончієм Лупулом, а опісля й з Аркадієм Юркуцом, а потім погубити й самого себе, бо якщо Івона не хотіла жити без нього, то ні він не буде жити без неї!.. Його душа бажала помсти!.. Але Святий Господь більше не допустив його до вбивства, ані до самогубства, а зовсім інші думки надіслав йому в голову. А тих, що він хотів вбити сам, Господь покарав: Йончі Лупул застрелився таки в ту ніч, а Аркадій Юркуц помер, важко караючись на смертному ложі, але про смерть Аркадія він не довідався, тому що в рід-не село більше не повернувся ніколи.
Він післав жидом Рувимом матері грошей, сам подався на Буковину, де почав нове життя в монастирі. Він насправді покінчив з життям, бо Івана Кочерги більше не існувало, Іван Кочерга помер, пропав, – спочатку він був братом Феодосієм, опісля отецем Фодосієм, згодом вже ігуменом Феодосієм, який побудував монастир «Всіх Святих».

Другого дня отець Феодосій попросив молодого майстра Івана, щоб той побілив його кілейку, і так слово-по-слову хлопець розповів ігумену про те, що його мати Івона Мартинюкова, родом з Вишавської Поляни, кругла сирота, наймичка в далекого родича Аркадія Юркуца, була змушена своїм вуйком виходити заміж за якогось старого парубка. Та вона перехитрила свого вуйка, кинувши сардак на льоду біля кобура, який зробили жінки на річці Вишавці для прання білизни, щоб люди подумали, що вона втопилася, а сама втекла в Трибушани, до Остапа Коцора, де надіялася зустрітися з його батьком Іваном Кочергою, який був теж родом з Вишавської Долини, але втік в Трибушани від того самого Аркадія Юркуца, в якого випасав ягнята, й найнявся слугою до Остапа Коцора, який майже усиновив його. Й так його мати чекала в Трибушанах, де й його привела на світ. Але його батько більше не повернувся. Коцор багато розпові-дав йому про батька, говорив, що ніби він був чесним конокрадом. «А хіба може бути чесним чоловік, котрий краде коней?», – розсміявся хлопець. Так він і ріс в Коцора, бо той більше не хотів відпускати його матір, та й куди б вона пішла? Правда, поки жила його бабуся Марія Кочерга, то ходила й благала їх, щоб ішли жити до них, й навіть їм грошей хотіла давати, говорила, що батько прислав, але вони зісталися в Коцора й надалі. А коли йому було вісім років, Коцор усиновив його і все своє господарство переписав на нього, й до Коломиї вчитись на художника післав, мовляв, не будеш трудитися коло землі, як той раб... А його мати вийшла заміж за Василя Кочуру з Рахова після того, як померла його жінка, їй було дуже жаль Василевих трьох малих дітей-сиріт. А Василь добрий та чесний чоловік...
Тяжко-важко переборов себе ігумен Феодосій, щоб не розридатись й не признатись, що він його батько. Але Іван Кочерга помер, шістнадцять років тому, і чи мало значення його «воскресати»? Не мало...
– Хай Господь Бог благословить тебе, синку... – перехрестив ігумен свого рідного сина і, витягаючи з малої скриньки золотий ланцюжок з Розіп’яттям, повісив його на шию хлопця. – Це на добру згадку про мене – отця Феодосія...

Повернувшись додому, Іван, розповідаючи своїй матері про Буковину, про молдавські монастирі, розповів і про отця Феодосія і похвалився золотим ланцюжком, який подарував йому ігумен.
Івона довго дивилася, обзирала ланцюжок, повертала його на всі боки, а накінець сказала:
– Я десь бачила ці ретязі, не пам’ятаю де... Але в мене таке враження, що я їх колись-то тримала в руці...

Кінець.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

Вправність автора особливо проявляється

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 13-09-2010

Уявити важливіше ніж вивчити

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Пані Дереза, 11-09-2010

Жаль розставатись

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Надія, 11-09-2010

Ви - Поет...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 10-09-2010

Життєво

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Сергій Без, 10-09-2010

.............................

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Софія, 10-09-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.89997601509094 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …