Його новий задум – це мало бути щось особливе, не схоже ні на що попереднє. Нереалізована ідея буквально не давала Олегові всидіти на місці. Він купив у центрі тюбик білої фарби, якої постійно бракувало, кілька пензликів – «білку», купив і пляшку оліфи. І, задоволений, поспішав додому.
А найголовніше – стих біль в очах. З початку тижня очі так пекло і різало, що Олег лежав у на дивані кімнаті з запненими шторами, міцно стуливши повіки, і раз у раз торкаючись очних яблук пальцями. І одразу ж відіймав руки. Він зі страхом думав про те, що, можливо, скоро осліпне. Чому я не можу обрати, який з органів чуттів втратити, міркував Олег. Він би краще втратив слух.
А потім він таки підвівся, бо треба було вийти надвір. Але лишив окуляри – йому здавалося, що, коли він в окулярах, очі болять дужче. Може, це зір напружується зайвий раз. Щоб уберегти очі від яскравого літнього сонця, замість звичайних окулярів одяг темні. Він мало що бачив довкола. Але начебто відчув полегшу.
Зайшов у маршрутку, боячись когось зачепити, узявся рукою за приємно холодне поруччя. Якась дівчина стала йому на ногу і злякано почала вибачатися. «Нічого страшного», - відповів їй Олег і посміхнувся.
Вчора Неля сказала, що він не справжній художник.
Вони сиділи у кав’ярні, де грала музика. Гучна і неприємна музика, що одразу почала дратувати Олега. І Неля голосно, щоб перекричати музику, заявила, що Олег не може бути хорошим художником.
Справжній художник не може не любити музику, пояснила Неля менторським тоном. Він же митець. А митець неодмінно всебічно розвинений і тонко відчуває музику. Тому що сприймає красу у її повноті.
І ще Неля додала, що от вона музику дуже любить. З дитинства.
- А для мене це просто шум, від якого болить голова, - відповів Олег.
А сьогодні він попереставляв меблі і повиносив з майстерні усі речі. Щоб було більше простору для його моделі. Застелив підлогу, ніби збирався білити у кімнаті.
Неля була якась напружена і Олег почав розповідати їй різні байки про знайомих художників. Про свого приятеля, що якось зомлів у морзі, та іншого, що зв’язав натурницю металевим дротом. З цього потім вийшла неприємна історія.
Олег говорив сам, його голос незвично голосно лунав у порожній кімнаті. Нелі він заліпив рота скотчем. Не надто естетично, зате ефективно.
У мене для тебе сюрприз, - заявив Олег, і поставив на підлогу старий запилюжений магнітофон, який витяг бозна-звідки. – Ми можемо разом послухати музику. Ти ж любиш музику, от я й приніс магнітофон спеціально для тебе.
У кімнаті голосно зазвучало:
- Твої зелені очі
Так дивляться на мене
Так дивляться на мене
Шо цілий світ
Навколо ніжно-зелений.
Олег прислухався, - він вперше чув цю пісню, - і спробував уявити, як таке може бути. Щоб цілий світ став ніжно-зеленим. Хіба якщо дивитися на нього крізь вийняті зелені очі, як дивишся на світло крізь скло пляшки. Він на якийсь момент забув навіть про Нелю.
- Гаразд, - сказав Олег Нелі, дослухавши пісню про зелені очі, що бавляться з кимось, як діти, і узяв дбайливо наточений ніж. – Думаю, ми почнемо з очей.
