На цій вулиці горів один ліхтар. Із темряви у світло виринали люди і зникали у мороці. Цікаво було дивитись на це згори. Навкруги буяла травнева тепла ніч, п’янила ароматами. Та раптом він вжахнувся. Спочатку здавалося що люди ідуть парами, м’яко ступаючи по стежці, що поросла споришем, а насправді, то були люди і їх тіні - парами.
Людина одинока в своєму житті, сама приходить у світ тіней, сама йде з нього. Від цього підкинувся на ліжку, прокинувся. Поруч лежала тінь, яку не хотілося міцно стиснути в обіймах. Потягнувся до хрускоту в суглобах, сон втік, зляканий грацією хижака. Пішов на кухню. За вікном займався світанок, спокій полишав тіло.
Сонце поливало верхівки дерев і будівель своїм світлом. Звичне, буденне чудо. Промінь ковзнув по кухні, не помитий звечора посуд докірливо залився рум’янцем сорому. Мив і дивився на світанок, що звично фарбував світ у червоне, душею знову оволодівав спротив. Побачив на великому тарелі, де вчора лежали суниці, тріщину, жбурнув у смітник. Блюдо гучно і ображено коцнуло. Так же ображено відізвалося зі спальні:
- Тихше не можеш? Якого ти піднявся так рано?
- Такого…
Витер руки. Натягнув шорти і майку, посміхнувся собі у дзеркало, схопив приготовану звечора торбочку і спеціально грюкнувши дверми гучніше, подався до свого улюбленого місця на озері. Один. Не тягнути з собою цю набридливу тінь, не чути її дурнуватих питань про Шиву і Шакті, з натяком на те що вона щось розуміє…
Вода була червоного кольору. Тихе плесо озера було кривавим. Ступив до холодної води з острахом. Згадалася миска з водою. Тоді вода була така ж кривава, мама мовчки , закусивши нижню губу, обмивала його рани. Він теж мовчав. Голова гула від болю, від безсилля. Знову його побили у пікеті, та він не відступив ні на крок. І не відступить. Сьогодні зробити крок назад під гумовим кийком, що опускається тобі на голову , значить завтра підставити шию під ярмо. Холодна вода зводила судомою ноги, вона була підступною, червоною, але такою холодною. Пірнув і швидко проплив до середини, повертався вже повільніше, думав, що вся його боротьба, весь спротив – оманливі як оця вода. Червоні, гарячі на вигляд, але холодні і прораховані насправді. Так простий розрахунок, він хотів жити краще, але не краще ніж інші. А разом з усіма. Для цього він ступив на цей шлях. Для цього боги берегли його від спокус і падінь, для цього богині плекали його чоловіче єство. Пірнув на глибині. Від зміни тиску перед очима поплили формули, почулася музика, а потім заболіло у районі сонячного сплетіння. Ніби від тих безжальних ударів від тренувань у таборі, де з простих скінхедів робили елітних соціал-націоналістів. Але ж тут і глибоко. Глибоко він пірнув.
І високо піднявся. Виринув. Пірнув. Виринув. Блакитна доріжка басейну. Цю воду навіть сонце не змусило змінити свій колір. Аквамарин. Його теж нічого не змусило змінити свої рішення. Країна в руїні. Після громадянського повстання. Кінцевою метою повстання стало обрання нового президента. Так, він тепер президент. Хай вся світова спільнота критикує його дії, хай порівнюють з фюрером, лиш би не закрили ринки збуту і поки що не оголосили енергетичну блокаду, а для цього треба домовлятися. Він готовий. Домовлятися , але не брехати. Ось що головне.
До басейну йшла прекрасна … тінь. Чудове тіло – зваба, ця не задасть дурних питань – знає відповіді на все. Його гріх перед совістю і мати його дітей . Шлюб по розрахунку, підтримка його цілим кланом однодумців. Фінансова, політична. Лобіювання. У них не фінансова мета, але ж.. Так світ не змінився. Люди і тіні… Вона ввійшла в воду і вода стала холоднішою.
Пірнув. Затамував подих. Іскри пішли перед очима, стисло скроні. Так як в ту мить, коли дізнався, що вона пішла. Ії більше не почути, по ній лишились лиш слова, так як вона цього хотіла.
Виринув. Попереду розгорявся день. Душу не полишав спротив. Так до кінця.
