Сьогодні гарний сонячний день. Радій йому. Може, він є останнім теплим подихом цього літа, яке прощається з тобою, зі мною, з благословенною землею нашою, щоб повернутися наступного року, замкнувши Коло. Так і ти, моя квітко, вертатимеш сюди молодою дівкою-весною, юною пташкою пурхатимеш по луках правого берега Случі, поглядаючи на лівий - а чи не йду я звідти як завше... І весь світ кохатиме з тобою...
А ниньки вже заходить пані осінь, гупаючи стигими яблуками в саду...
...І ти знаєш, що вже час відвідувати пари, пропахлі часом бібіліотеки, де тебе чекають вічні твої філософи з розповіддями про щастя, мораль, етику, естетику, знову щастя, любов... Так, саме тобі вони це тлумачитимуть, найщасливішій людині на планеті, в чому ти, принаймні, сумніваєшся через тих клятих філософів, і в любові сумніваєшся (навіть моїй до тебе), хоч і не так відверто, але тихо і боязко, немов у нашому першому поцілунку...
Все це є в твоїх очах кольору міцно завареного чаю.
Нехай. Все одно кохаю.
