Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44512
Рецензій: 87043

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Віртуальна розмова з незнайомим співбесідником

© Надія, 30-08-2010
.
        ( сценарій)

- Добрий день! Хто ви насправді? Я нікому не скажу, чесно
-  я з планети земля, я землянин...можете розказувати.)
А ви хто? Ірина Бойко ?.
- Я не Ірина, я Світлана. Я тут шифруюсь, бо хочу видати книжку, шукаю видавців. Не хочу, щоб знайомі знали. Тому й фото забрала, щоб не впізнали.
   А твоє паспортне ім.’я яке? Тут пише – Рекс. Як тебе мама кликала? Рексик? Рексюню? А то я не знаю, як тебе називати, хоч і не твоя мама. А може, ти в минулому житті був псом, і тому вибрав собі такий злий нік? А може, в тебе був любимий пес Рекс, і ти назвався в честь нього? На світлині намальована машина, значить... а що це значить? Треба обміркувати…

- рексиком мене звали...а я відгукувався...так лагідно - гав...гав...
– Та ні, серйозно, ти вже знаєш, я Світлана. А ти хто?
– Cвітланою мою дружину звати. А Ірина Бойко хто?
– За партою колись сиділи. Як ти називаєшся?
–  Рекс, з клану Рексів.
– І давно ти рекс?
– Не дуже. Після того, як завів собі тут аккаунт.
– А до того ким був?
– До того був не рексом.
– Я колись оповідання писала.
– А я вірші лірико-романтичні.
– Можна один прочитати?
-  романтичні вірші писав на папері. Як тільки предмет романтики мене більше не турбував, то все палилося. Вірші не зберігаю, оскільки вони романтичні а без предмету романтики якось не файно...
– А що ти робив з предметами романтики?
– А що з ними роблять…отелло он задушив.
- Ти так файно пишеш, розцілувала би тебе. Але добре, що ти далеко. На всяк випадок)
- будеш цілувати монітор - не забудь потім протерти....
-  Я псів не цілую . Кидай фотку – подивлюся.
-  Ні. Я тут шифруюсь. Та і в тебе фотки немає.
– І я шифруюсь. Ну то бувай!
– На добраніч!
– Ні, не піду, поки не скажеш, як звати.
– Як попрощалися, то попрощалися. Тож уперед – в ліжко!
– Так не чесно. Я не прощалась. Для вас відкладаю свій сон. Хочете, щоб я страждала від безсоння?
– Ну добре, Андрій мене звати…і хай тобі насняться пелюстки, що осипались на твої руки і на твої плечі.
– Так як мого чоловіка, хоч він уже спить. Та ні не спить – он монітор блимає. Піду подивлюсь. Йде в іншу кімнату.
– А що це ти робиш?
– …і хай тобі насняться пелюстки, що осипались на твої руки і твої плечі???
Чути звук розбитого монітора.









Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Антон Ракута, 29-03-2012

з чим пляцки були?

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Оксана Севастіянівна, 31-08-2010

Щось ніхто

© Надія, 30-08-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.70215320587158 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …
«Моє не надто досконале життя» (але майже)
Знову переповнений вагон, вже бачу це ще до зупинки потяга. Але я ж мушу потрапити на роботу на іншому …