Горіхова. Трохи прохолодна зранку. Осінь. Наша. Кавова. На автобусних зупинках ввечері. Вона наскрізь проникає теплом, гріє руки і посміхається Твоїми вустами.
Вона вимірюється кроками, телефонними дзвінками шаленим серцебиттям і моментами зустрічей. Найкращими. Найочікуванішими.
Вона грає в навушниках львівські пісні, інструменталки Ігоря Крутого, Романа Коляди і говорить Твоїм голосом в динаміках телефонів. Вона пиє бергамотовий чай з медом з великих помаранчових філіжанок, шурхотить жовтим листям на наших дорогах, гуляє затишними вечірніми вулицями нашого міста, зігріває теплом щирих очей, в'заних светриків і улюблених шаликів. Вона в нас,а ми в ній. Осінь в нас – це коли листям кружляють всередині емоції, почуття. Це коли Ти кладеш листочок між сторінок старої улюбленої книжки – і через багато-багато років знаходиш…І він зовсім не змінився…Він зберіг всі твої секрети…
Знову буде вечір, що переходить в ніч, тихо підійдеш до мене, повернусь.. Знову побачу, близько-близько, ніжно обійму і більше ніколи не відпущу Тебе...Осінь...Наша…Кавова…На автобусних зупинках ввечері...
