Так багато шляхів... так багато неспокою...і не має в тому того глибокого сенсу який ми чекаємо в покорі, Боже, життя для нас стає тягарем, де, де та глибока радість яку ми маємо відчувати з життя, є спека, є ще багато терпінь, дурних як прокляття, як страх.........
Ти чекаєш самотності і боїшся її отримати, невже міг гріх так сильно закрити нам шлях до саморозуміння, довгі віки пустель.....
МИ мертві і до чого тут велике мистецтво з великими досягненнями, коли є лише гола страшна внутрішня дійсність з якої не має виходу. Ми ростемо чекаємо своєї долі. гарно вчимось, працюємо, одружуємося, а потім..... що буде потім Усвідомлюючи це стає страшно замкнені безодні приречені на самоспалення але які чекають відкриття навіщо ми приречені мучити себе, один одного. Але ж є люди яким добре, які ніколи і неспроможні відчувати таке , О Боже забери мене до дому бо божеволію від глибокої безодні в собі, від страху спіткати когось...... Оголена і мертва без волі і будь якого бажання я дивлюсь на все це прокляття. Боже і не має в мене жодного бажання і не хочу я чути нічий голос і навіть смерть не стає для мені спасінням, навіть смерть не несе спокою
Я б хотіла черпати з любові і спокою але я втомилась де де та краса
О Боже забери мене до дому
До твого солодкого дому, мені боляче, я не витримаю, я не можу.
