Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2685
Творів: 51005
Рецензій: 95752

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 25035, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.200.27.215')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Повість

Конокрадська честь Ч.2/ 1-2

© Михайло Гафія Трайста, 26-08-2010
ЧАСТИНА ДРУГА

1
На передодень Святого Івана Хрестителя в хаті Аркадія Юркуца було чисто прибрано, на плиті варилися голубці. Івона з Марією Юркуцовою ще зранку спекли в печі великі рум’яні калачі, а Аркадій зніс з горища дві літрові пляшки прозорої, як сльоза, слив’янки.
Знаючи дуже добре скупість старого Аркадія, Івону дивувало все це. Навіщо! Нібито, щось кричало в її душі, адже таких розкошів не дозволяв собі Аркадій ні на Різдвяні, або Великодні свята, ко-ли навіть найубогі люди, й ті старалися мати поставити на стіл тільки добірні страви і добру горівку, а Юркуц хіба що заріже якусь там стару курку, або знесе з горища трохи свинячої буженини, чи сала і поставить до того на стіл пів-літрову пляшку смердячої сусли1. І це вся гостина. Через це до нього не йшов ніхто в гості, або в коляди. Всі обминали Аркадієву хату, сміячися з його скупості.
– М’ясо та горівку треба тримати на косу, бо в одному році більше днів, як ковбасів! – говрив Аркадій. «Навіщо во-ни так готуються, адже завтра тільки Святого Івана Хрестителя, й жодного імtнинника в сім’ї Юркуців немає. Вуйка звати Аркадій, тету – Марійка, старшого сина – Петро, бо родився перед святом Петра, меншого – Михайло, бо родився саме на Михайла. Правда, я – Івона, але щось не віриться, що всі ці розкоші для мене», – усміхнулася Івона, пробуючи відгадати, для чого так приготувались Юркуци.
І все ж таки Аркадій та Марія Юркуци все те робили ради неї. Івона здала собі справу тільки тоді, коли стара Юркуциха наказала їй скупатися в дерев’янім цебрику, заплела її волосся в довгі коси і подала бавовняну чисту сорочку.
– Вдягай бистро, вона трохи широка для тебе, та я підпережу тебе так, що ніхто й не помітить.
Івона більше не могла терпіти й запитала:
– Навіщо все це, вуйно?
– Що саме? – вдаючи, що нібито не розуміє про що її питає Івона, здивувалась Марія.
– Та це все – калачі, голубці, горівка, мене вдягаєте, наче до шлюбу...
– Дурна, дівко! – перебила її Марія, – та до тебе цього вечора свати прийдуть...
Івоні перебило дух. «Невже, Господи, повернувся Іван!.. Він їй ні слова, а з вуйком Аркадієм домовився. Клятий волоцюга, відплачу я йому за це, – радісно усміхнулася Івона. – Може, він і не повернувся, а кимось переказав, чи, може, з вуйком зустрівся на торговиці в Сиготі, або у Вишавах і домовилися, що на Святий вечір Івана Хрестителя прийде сватати її. Чому ж вуйко нічого не казав їй, чи, може, Іван йому заборонив?» – роїлися думки в голові Івони, а душа переливалася від щастя.
Та коротким виявилося Івонине щастя. Голос Марії Коцорихи прозвучав для неї, наче смертельний вирок:
– Підеш ти від нас, голубонько, підеш, але і в Гулички тобі не буде лихо, бо Ілько добрий та чемний леґінь, а стара...
– Що! – не своїм голосом крикнула Іво-на і почала зривати з себе вуйнину сорочку. – Що ви робите, як ви собі позволяєте, не спитавши мене ні слова, торгувати мною, наче якоюсь маржиною?
– Cядь, дурна дівко! – засичала на неї розлючена Юркуциха, – Ілько порядний та чемний леґінь, ґазда неабиякий, і хата й землі в нього є, і корова, одним словом, в нього є все.
– І старий, і горбатий, і з більмом на одному оці. Стара Гуличка вже двадцять років, як колінкує монастирями й до ворожок ходить, щоб його оженити за те, що він порядний і чемний, і все в нього є. Та їй удалося підкупити вас! Скільки дала вам за мене, скільки, га ? – не своїм голосом кричала Івона.
Почувши гамір, Аркадій забіг до хати й гримнув з порога:
– Що ви тут розкудкудакалися, як курки?
– Ти глянь на цю помийницю! Сватають її чесні та порядні ґазди, а вона ще й догану знаходить їм, – поскаржилася Марія.
– Мой дівко, ти здуріла? – сердито запитав Аркадій.
Івона нічого не відповіла.
– Може, чекаєш, щоб якийсь Фердинанд прибув тебе сватати, га?! Якщо ти не вийдеш заміж за Ілька Гулика, то зістанешся старою дівкою людям на посміх, бо хто тебе прийде сватати, хто? В тебе ні хати, ні поля, – хто таку захоче, хто? – зі всієї сили ревіла Юркуциха.
– Це завдяки вам в мене ні хати, ні поля. Бо ви продали моє майно жидові, це всі люди з села знають.
– Що?! Як ти смієш! Як, як! – белькотів, захлинаючись зі злості, Аркадій.
– Це нам вдячність за хліб та сіль? Виростили ми собі гадину біля серця! – продовжувала ревіти Юркуциха.
– Я з ранку до темної ночі щодня трудилася за ваш хліб та сіль, а коло вашого серця мене ви так виростили, що не в моїй сорочці заміж хочете виправити, – спокійним, але сміливим го-ло-сом відповіла Івона, дивлячись Юркуцисі прямо у вічі.
Ні Аркадій, ні Марія не знали, що відповісти на її слова. І що ж могли вони сказати. Обоє добре знали, що Івона має правду.
– Давайте не будемо заводити сварку, втихомиртесь, бо зараз мають надійти свати, – вже зовсім спокійно сказав Аркадій, нібито нічого не трапилось, і вийшов надвір.
– Ану, голубонько, я підпережу тебе, а таки завтра підеш до старої Вербихані, й та вишиє тобі нову сорочку, й до Сигота підемо обидві таки на першу торговицю, і я куплю тобі сукню нямиську1, лакові топанки2 і шерінку3 з малиновим віночком, – така будеш кра-ля, що пари тобі не буде, – обіцяла Марія то одне, то друге, так думаючи заспокоїти Івону.
– Збираєтеся віддати мене за горбатого, старого та сліпого Гулика тому, що в мене пари немає? – гірко посміхнулася Івона.
– Не думай так, голубонько, перед Господом Святим Творцем ми всі однакові, рівні, бо всі ми сотворіння Його. Хоча й не такий гарний, як інші леґіні, зате Ілько чесний, чемний і ґаздуство у нього є. Яка б тобі користь була з виходу заміж за якогось гарного, але бідного леґіня?! Вам би треба почати все з ложки й миски, як то кажуть, й не легко б тобі довелося, ой не легко, ти бідувала б, а за Ільком ти будеш собі ґаздиня на все село. Ґаздуй собі й готово, бо в Гулички кожного є досхочу.
Івона хотіла щось відповісти, та дала собі справу, що не має ніякого значен-ня сперечатися з вуйною. Якщо вони з вуйком вирішили віддати її за Ілька Гулика, то нехай потішаться бодай один вечір з того, що їм вдалося віддати її за кого хотіли, точніше говорячи, продати її старій Гуличці. Вона була впевнена, що Гуличка добре заплатила Юркуцам, щоб тільки побачити невістку в своїй хаті. Їй стало байдуже, того вечора могли сватати її хоч би й за сто горбатих та старих Гуликів. Вона не відмовить їм цього вечора, ні, хай всі тішаться її горем – вуйко, вуйна, Гуличка і горбатий Ілько. Та завтра вона довідається, куди мандрує її Іванко, аж би пішки їй довелося йти до Трибушан. Вона піде до Остапа Коцора, той мусить знати, де Іван. Хоча він давно вже не служить в Коцора, зате завжди повертається до нього, як до рідного батька, а Марійка, Іванова сестра, вийшла заміж за Коцорового племінника. Так, Коцор завжди знає, куди Іван торгує кіньми, Івона була впевнена в цьому. Її Іван тепер багатий, багатший від горбатого Гулика, й навіть від самого вуйка Аркадія. Хіба не показував він їй минулого року на Малу Богородицю свій черес, набитий різними грішми і золоті ретязі1 з великим золотим Розп’яттям хотів подарувати їй, але вона боялася брати, думала, що як вуйна побачить, то затаїть їх. Добре, що не взяла, нехай будуть у нього, поки не повернеться, а коли поберуться, вона носитиме їх з великою гордістю, бо, певна річ, найбагатшої ґаздині від неї в селі не буде. Іван вже й землі купив, аби мав, де хату побудувати. Вона кохає його зі всієї душі, і щаслива, як лише подумає про нього. Вона тільки Івановою буде, й нічиєю більше, аж би довелося ждати до самої смерті. Завтра вона перекаже «воронами-сороками», як то кажуть старі люди, щоб він скоріше повертався, бо її хотять віддати за старого горбатого Гулика. Він їй обіцяв, що повернеться скоро після Святого Дмитра, вона чекала-виглядала вдень і вночі, а то вже й Різдво минуло, і Новий рік, завтра вже Івана Хрестителя, а його все немає. «А якщо Іван?..», – майнуло Івоні в голові, та скоро відкинула думку, – ні, не може бути такого, він її кохає. Він присягався, що кохає її й обіцяв, що одружаться. Вона віддала себе Іванові ще на Малу Богородицю, вона вже не дівка, а його жінка, тільки треба їм звінчатися в церкві, взяти шлюб перед людьми й перед Богом, а душею й тілом вона вже його жінка. Він не може зрадити її, вона вірить йому. Лиш, не дай Бог, щоб з ним не трапилось щось лихого! Та ні, не трапиться нічого, просто він багато ходить по світу. Хіба не розповідав її сам, що ходить і до Чернівців, і до Ужгорода, а інколи навіть до самого Пешту. Він десь запізнився в своїх справах, Івона відчувала душею, що він повернеться.

2
Розмову з Радулом про Хараламбія Йончі відкладав з дня на день, аж до передодня Святого Івана Хрестителя, коли кульгавий листоноша Дюрі приніс йому листа з Ужгороду. Лист був від Хараламбія, і в ньому писало:

Шановний пане Йончі!
Мені прикро нагадувати вам про те, що ви в боргу переді мною за п’ятеро коней, але лікування ран від куль, які ви мені «подарували» в ніч на Святого Дмитра, занадто багато коштували мене, та про це поговоримо іншим разом. Те, що зараз вимагаю від вас, це тільки заборговані гроші за коней, за останніх двох я вимагаю ту саму ціну, як завжди. За кожного. Знаю, що ви не любите торгуватись, тому прошу вас понесіть гроші в день на Святого Івана Хрестителя до «Золотої підкови» й передайте їх жидові Рувиму, звідки їх забере один мій знайомий і принесе мені.
Якщо не зробите так, то наша наступна зустріч буде дуже неприємною для вас, такою, якою ви навіть уявити собі не можете, або, ще гірше, я заберу від вас назавжди те, що вам наймиліше на цьому грішному світі!
До зустрічі,
Хараламбіє.

Йончієві не приходилось вірити, він читав й перечитував листа з печаткою пошти міста Ужгород.
Та кульгавий листоноша того дня не тільки до Йончія Лупула носив листа, а й до «Золотої підкови», для жида Рувима. Лист був з того самого міста, в такому самому жовтого кольору конверті, тією самою рукою написаний.
На відміну від Йончія, якого лист стривожив, можна казати, перелякав, Рувима отриманий ним лист дуже зрадував, й він перечитував його з великою радістю.

Пане Рувиме!
На Святого Івана Хрестителя до вас принесе або пришле кимось Йончі Лупул досить велику суму грошей. Візьміть, будь ласка, ці гроші і віддайте їх моєму другові Івану Кочерзі, який прийде до вас. Іван Кочерга заплатить вам п’ять відсотків від суми за вашу послугу і мовчання.
Велике вам спасибі,
Хараламбіє.

«П’ять відсотків всієї суми за мою послугу і мовчання, – повторював Рувим, крокуючи по кухні й потираючи руки з радощів. – Все ж таки, цей Хараламбіє не поганий хлопець», – прошептав жид.
В той самий час Йончі Лупул теж «міряв» кроками свою кімнату, та, на відміну від жида, не потирав руки з радощів, а мучив свою голову різними думками. «Якщо ні, то я заберу від вас, що вам наймиліше на цьому грішному світі!» – повторював переляканий Йончі. «Господи, він може вбити Йонуца, й він це зробить, якщо я йому не віддам борг», – шептав переляканий Йончі.
Вперше протягом свого життя він відчув, що таке страх, справжній страх, вперше він не міг собі здати справу, що має робити і, сівши за стіл, занурив голову в долоні і з гірким жалем в голосі зітхнув: «Мабуть, я вже постарів...»

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Перечитала знову все і хочу!!!! далі!!!!!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Софія Кримовська, 27-08-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© NATALKA DOLIAK, 27-08-2010

Відповідне продовження

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 26-08-2010

Здивувало

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 26-08-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.72318887710571 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …