Розаріо К’я́рк’яро
Розінелла – його донька
Слідчий суддя Д’Андреа
Три інших Судді
Марранка – швейцар
Кімната слідчого Д’Андреа. Велика, фактично на всю задню стіну, шафа, заповнена зеленими скриньками картотеки. Очевидно, усі вони забиті документацією.
Праворуч – письмовий стіл завалений теками. Поруч із ним інші полиці.
Шкіряне крісло слідчого біля столу.
У приміщенні стоїть іще кілька старовинних стільців. Понура велика кімната. Вхідні двері в стіні праворуч.
Зліва – широке та високе вікно з двох частин оздоблене старовинним вітражем.
Перед вікном на підставці стоїть велика клітка.
Трохи збоку ліворуч – таємний вихід.
Слідчий Д’Андреа заходить через вхідні двері. На ньому пальто та капелюх. У руці в нього клітка, ледве більша за кулак. Він крокує до клітки на підставці, відчиняє дверцята і випускає з маленької клітки до великої щигля.
Д’Андреа
Ну ж бо, всередину! Хутчіше, ледарю!.. Ось нарешті… Тепер сиди тихенько, як і завжди. Дозволь мені внести справедливість до життя цих бідних маленьких жорстоких людей.
Знімає верхній одяг і примощує його разом із капелюхом на вішак. Сідає за письмовий стіл. Бере теку судової справи, яку повинен вести, схвильовано вимахує нею в повітрі та зітхає:
Славнозвісний чолов’яга!
Деякий час він задумано й зосереджено сидить, потім дзвонить у дзвінок і через вхідні двері заходить швейцар Марранка.
Марранка
Слухаю, пане-кавалере!
Д’Андреа
Марранка, збігайте у провулок дель Форно, тут поруч, до будинку К’ярк’яро.
Марранка
(робить крок назад, тричі спльовує і стукає по дереву)
Заради Господа Бога, на згадуйте про нього, пане-кавалере!
Д’Андреа
(страшенно роздратований, грюкає кулаком по столу)
Досить, чорт забирай! Я забороняю вам проявляти тут, переді мною, свою тварність та ще й звинувачувати невинну людину. Про це я попереджаю вперше і востаннє!
Марранка
Пробачте, пане-кавалере. Я це кажу заради вас!
Д’Андреа
Так, ви чули мене?
Марранка
Все, мовчу. Тож ви хочете, щоб я пішов до будинку… цього… добропорядного чоловіка?
Д’Андреа
Передасте, що слідчий бажає поговорити з ним і одразу приведете сюди.
Марранка
Одразу. Добре, пане-кавалере. Ще щось?
Д’Андреа
Більше нічого. Ідіть.
Марранка йде, притримуючи двері для трьох Суддів, колег слідчого, які заходять. Вони в тогах. Всі вітаються з Д’Андреа, злегка торкаючи капелюхи; потім усі троє йдуть до клітки зі щиглем.
Перший Суддя
Що ж лепече цей, е-е, пан щиголь?
Другий Суддя
Знаєш, дуже дивно, що ти тягаєш із собою оцього ото щигля.
Третій Суддя
Все місто називає тебе «Суддя Щиголь».
Перший Суддя
А де ж? Де ж та клітка, у якій ти його носиш?
Другий Суддя
(підходить до столу і бере її)
Ось вона! Панове, погляньте, які дитячі забавки! А серйозний чоловік…
Д’Андреа
Ага, то я… дитячі забавки… оцей ото щиголь? То все це ви так розумієте?
Третій Суддя
Екхм, ну ми поважаємо тогу!
Д’Андреа
Так, годі жартів, ходіть сюди! Ми ж цілком довіряємо один одному.
Як я був малий, ми гралися з друзями «в суд». Один був підсудним; інший – головою суду; решта – юристами, адвокатами… І ви теж гралися… Я вам скажу, що тоді ми були більш серйозними!
Перший Суддя
Е-е, то інше!
Другий Суддя
І все кінчалося бійками!
Третій Суддя
(демонструє старий шрам на чолі)
Ось він: шрам від удару каменем, який жбурнув у мене адвокат-захисник, коли я виконував обов’язки головного прокурора!
Д’Андреа
Вся краса була в тозі, у яку ми одягалися. У ній ми здавалися великими, та без неї ми були дітьми.
Зараз усе навпаки: ми великі, а тога – наче дитяча забавка. Треба володіти неабиякою сміливістю, щоб її серйозно сприймати! Ось, панове,
дістає зі столу теку справи К’ярк’яро
я буду вести цю справу. Більшої протиправності годі знайти. Протиправності, оскільки справа ця – жорстока несправедливість, з якої відчайдушно намагається вирватися бідолашний чоловік. Шансів на рятунок у нього немає.
У нас є жертва, яка не може протистояти нікому! У цьому процесі вона хотіла протистояти двом, тим, хто перший трапився. Так, панове, правосуддя має визнати його винним, винним, винним, без порятунку, має жорстоко потвердити беззаконня, жертвою якого став цей бідолашний чолов’яга.
Перший Суддя
А що це за справа?
Д’Андреа
Процес Розаріо К’ярк’яро.
Три Судді, почувши ім’я, як і Марранка, одразу роблять крок назад, спльовують і стукають. Вони налякані і кричать:
Усі втрьох
Заради всіх святих! Тьфу, тьфу, аби не зурочити! Мовчіть та не згадуйте!
Д’Андреа
Ось, бачите?
Але ж саме ви мали б відновити справедливість у справі цього бідолашного чоловіка!
Перший Суддя
Та яка справедливість! Він псих!
Д’Андреа
Він безпорадний!
Другий Суддя
Може, він і безпорадний! Та, вибач, разом із тим він псих! Він висунув позов про наклеп проти сина мера, а крім того, ще й проти…
Д’Андреа
…проти асесора Фаціо…
Третій Суддя
…про наклеп?
Перший Суддя
…так, розумієш? Каже, що прогулювався і бачив, як вони роблять в його бік знаки проти зурочення.
Другий Суддя
Та який наклеп! Вже, як мінімум, два роки в місті про нього ходить слава пристрітника!
Д’Андреа
А численні свідки можуть підтвердити на суді, що багато разів, коли він помічав щось подібне, то кидався розлютований на людей!
Перший Суддя
Ага, бачиш? Сам же це кажеш!
Другий Суддя
Як можна, при здоровому глузді, судити сина мера та Фаціо за наклеп, якщо вже бозна-скільки часу жести проти нього всі роблять відверто?
Д’Андреа
А першим серед усіх – ваш брат?
Усі втрьох
Ну звісно! Це ж жахливо! Господи, спаси і вбережи!
Д’Андреа
І потім, друзі мої, ви ще дивуєтеся, що я з собою ношу щигля…
Однак я ношу його, і ви це знаєте, бо я вже рік як сам. Цей щиголь належав моїй мамі. І для мене він – живий спогад про неї, я не можу жити без нього. Я говорю з ним, імітую ось так свист, а він мені відповідає.
Я не знаю, що він каже мені. Та, якщо ж він мені відповідає, то це знак, що він знаходить якийсь зміст у звуках, які я роблю. Так само, друзі мої, коли й ми гадаємо, ніби природа звертається до нас поезією квітів чи зорями в небі, а природа тим часом, може, й не знає, що ми існуємо.
Перший Суддя
Тримайся, тримайся цієї ото філософії, побачиш яким щасливим вона тебе зробить!
Чути стукіт у вхідні двері. За мить Марранка просуває голову.
Марранка
Дозвольте?
Д’Андреа
Так, Марранка.
Марранка
Його не було вдома, пане-кавалере. Я сказав одній із його доньок, що, як він прийде, аби його відіслали сюди. Зі мною прийшла менша, Розінелла. Чи ваша милість її прийме?..
Д’Андреа
Та ні! Я хочу поговорити з ним!
Марранка
Вона каже, що в неї до вас велике прохання, пане-кавалере.
Вона дуже налякана.
Перший Суддя
Ми підемо. До побачення, Д’Андреа!
Вони прощаються і три Судді йдуть геть.
Д’Андреа
Хай заходить.
Марранка
Так, пане-кавалере.
Швейцар вийшов. Розінелла, дівчина років 16, убого, але порядно, одягнута, просуває в двері спершу лише капелюх, а потім видніється її обличчя та чорний вовняний шалик.
Розінелла
Дозвольте?
Д’Андреа
Так-так, сміливіше.
Розінелла
Служу вашій милості. О Боже мій, пане суддя, ваша милість кликали мого батька? Що сталося, пане суддя? Чому? У нас в жилах від страху вже крові не лишилося!
Д’Андреа
Заспокойтеся! Чого ви боїтеся?
Розінелла
Бо ми, ваша високосте, ніколи не мали справ із правосуддям!
Д’Андреа
А вас лякає правосуддя?
Розінелла
Так, пане. Кажу ж, у нас в жилах крові не лишилося! Погані люди, високосте, мають справи з правосуддям. А ми – четверо бідних та нужденних. І якщо зараз ще й правосуддя буде проти нас…
Д’Андреа
Та ні. Хто вам це сказав? Заспокойтеся. Правосуддя не буде проти вас.
Розінелла
А чому ж ваша милість покликали мого батька?
Д’Андреа
Це саме ваш батько хоче бути проти правосуддя.
Розінелла
Мій батько? Та що ви!
Д’Андреа
Не лякайтеся. Ви ж бачите – я сміюся…
Як? Ви не знаєте, що ваш батько подав скаргу на сина мера та асесора Фаціо?
Розінелла
Мій батько? Ні, пане! Ми про це нічого не знаємо! Мій батько подав скаргу?
Д’Андреа
Ось документи!
Розінелла
Господи Боже! Господи Боже! Не садіть його до в’язниці, пане суддя! Мій батько, наче сказився, оце вже місяць як! Він більше року вже не працює, розумієте? Бо його вигнали, викинули на вулицю. Його всі били, від нього всі сахалися, наче від прокази!
Ой-йой, подав скаргу? Проти сина мера, скаргу?
Він божевільний, божевільний! Ця мерзенна боротьба всіх проти нього, ця слава, якої він зажив через усіх… усе це звело його з розуму! Заради Бога, пане суддя, змусьте його відмовитися від цієї скарги! Змусьте відмовитися!
Д’Андреа
Звичайно, дорогенька! Саме це я й хочу зробити. І через це я його покликав.
Сподіваюся, у мене вийде. Та знайте: робити зло набагато легше, ніж робити добро.
Розінелла
Як так, ваша високосте? І для вашої милості?
Д’Андреа
І навіть для мене. Бо зло, дорогенька, можуть робити всі і всім; добро ж роблять лише тим, кому це потрібно.
Розінелла
Ви гадаєте, моєму батьку це потрібно?
Д’Андреа
Саме так, саме так. Та ця потреба в добрі, донечко, так часто робить ворогами тих, хто хоче благодіяти, і робити добро стає надзвичайно складно.
Розумієте?
Розінелла
Ні, пане, не розумію. Але зробіть усе, що зможете! Для нас уже немає добра, немає спокою у цьому місті.
Д’Андреа
А ви не можете поїхати з цього міста?
Розінелла
Куди? А, ваша милість не знає, які в нас справи! Куди б не пішли, ці чутки за нами. Захиститися не вдається, навіть із ножем.
Ой, бачили б ви мого батька, як він схуд! Він відпустив бороду, таке бородисько, як у пугача... він вирізав і пошив собі якийсь особливий одяг, ваша високосте, і коли він його одягає, то люди лякаються, навіть собаки втікають!
Д’Андреа
А навіщо?
Розінелла
Це знає лише він! Він наче збожеволів, кажу вам! Змусьте, змусьте, будь ласка, його забрати скаргу, будь ласочка.
Чути стукіт у двері.
Д’Андреа
Хто там? Проходьте.
Марранка
(дрижить)
Він тут, пане-кавалере! Що… що мені робити?
Розінелла
Мій батько?
Схоплюється з місця
Боже-Боже! Він не повинен мене тут бачити! Ваша милосте, благаю вас!
Д’Андреа
Чому? У чому справа? Він вас з’їсть, якщо тут знайде?
Розінелла
Ні, ваша милосте. Він не хоче, щоб ми виходили з дому. Де мені сховатися?
Д’Андреа
Ось. Не тремтіть.
Відчиняє таємний вихід у стіні ліворуч.
Так ви вийдете. Повернете в коридор і там буде вихід.
Розінелла
Так, ваша милосте, дякую! Благаю вас! Служу вашій милості.
Вона залазить до таємного виходу ліворуч. Д’Андреа закриває дверцята.
Д’Андреа
Запросіть його.
Марранка
(тримає двері і стоїть якомога далі від проходу)
Вперед, вперед… проходьте…
Суддя чорніє від люті, коли бачить К’ярк’яро.
У Розаріо К’ярк’яро вираз обличчя, як у людини спроможної наврочити (що вже дивовижно). На худих жовтих щоках у нього відросла жорстка та густа борода; на носі в нього великі окуляри з рамками із кісток, від чого він іще більше схожий на пугача; блискучий сірий одяг затуляє його з усіх боків. У руках він тримає індійську тростину з руків’ям із рогу. Він ступає могильним кроком і стукає тростиною по підлозі. Нарешті він стає перед Суддею.
Д’Андреа
(гнівно зривається з місця, розкидаючи папери справи)
Зробіть ласку! Що за маячня! Посоромтеся!
К’ярк’яро
(не звертає жодної уваги на гнів судді, вирячує жовті зуби і говорить упівголоса)
Тож ви у це не вірите?
Д’Андреа
Я попросив зробити мені ласку! Не жартуймо так, любий К’ярк’яро! Сідайте, сідайте тут.
Він підходить ближче і хоче покласти руку на плече К’ярк’яро
К’ярк’яро
(одразу зі здриганням сахається)
Не підходьте! Стережіться! Ви хочете зір утратити?
Д’Андреа
(дивиться холодно, потім каже)
Що ж, продовжуйте… якщо вам так добре…
Я покликав вас задля вашого ж добра. Ось там стілець, прошу вас.
К’ярк’яро
(бере стілець, сідає, дивиться на суддю, потім починає крутити на ногах індійську тростину, наче качалку, і довго хитає головою. Врешті-решт бурмоче)
Задля мого добра? Задля мого добра, кажете… У вас вистачає сміливості казати задля мого добра! Гадаєте, що це для мого добра, пане суддя, і кажете, що не вірите в лихі очі?
Д’Андреа
(теж сідає)
Хочете знати, у що я вірю? Я скажу вам, у що я вірю! Добре?
К’ярк’яро
(різко, тоном людини, яка не схильна до жартів)
Ні, пане! Ви маєте вірити серйозно, сер-йоз-но!
Та не лише вірити, ви ще маєте довести це і почати вести справу.
Д’Андреа
Ну, розумієте, це буде трохи складно.
К’ярк’яро
(підводиться і збирається піти)
Ну що ж, я піду.
Д’Андреа
Та що з вами! Сідайте! Я ж казав, ну що це за маячня!
К’ярк’яро
Я, маячня? Не провокуйте мене. Бо й вам не пощастить. Сплюньте, постукайте!
Д’Андреа
Не буду я плювати.
К’ярк’яро
Кажу вам, сплюньте! Я жахливий, ви знаєте?
Д’Андреа
(суворо)
Досить, К’ярк’яро! Не дратуйте мене! Сядьте, спробуємо порозумітися.
Я покликав вас, аби сказати, що шлях, який ви обрали, не приведе вас до щасливої гавані.
К’ярк’яро
Пане суддя, мене загнано у глухий кут.
Про яку ще гавань, про який шлях ви торочите?
Д’Андреа
Той, на якому я вас бачу, і той зі скаргою, яку ви подали. Перший і другий між собою ось так.
Розводить указівні пальці, вказуючи ніби говорить про шляхи, які ведуть до зовсім різних гаваней.
К’ярк’яро
Ні, це лише вам так здається, пане суддя.
Д’Андреа
Як ні? У справі ви звинувачуєте двох людей у наклепі, бо вони вважають вас пристрітником; і зараз ви приходите до мене, одягнені так, в одяг пристрітника, і гадаєте, я повірю у ваші «лихі очі»?
К’ярк’яро
Так, пане. Чудово.
Д’Андреа
А ви не думаєте, що тут є суперечливість?
К’ярк’яро
Я думаю, пане суддя, лише одне – ви нічогісінько не зрозуміли!
Д’Андреа
Прошу, прошу, любий К’ярк’яро! Можливо, те, що ви скажете, виявиться священною істиною. Будьте такі ласкаві, поясніть, чому я нічого не розумію.
К’ярк’яро
Зараз усе розповім. І не лише – ще й покажу вам, що ви нічого не зрозуміли. Та ще й щоб переконалися, що ви – мій ворог.
Д’Андреа
Я?
К’ярк’яро
Так, пане, ви, ви. Скажіть на милість, знаєте чи не знаєте ви, що син мера викликав для захисту адвоката Лореккіо?
Д’Андреа
Так, знаю.
К’ярк’яро
І чи знаєте, що я – я, Розаріо К’ярк’яро – сам ходив до адвоката Лореккіо і виклав йому всі докази у справі. І не лише те, що вже більше року, коли я десь проходжу, люди спльовують, стукають і роблять інші якісні й не дуже знаки від зурочення; я надав ще й офіційні докази, унікальні свідчення, розумієте? У-ні-каль-ні! Про всі випадки переляку, на яких і виросла моя непорушна, не-по-руш-на, слава пристрітника!
Д’Андреа
Ви? Як? Ви видали адвокату суперника усі докази?
К’ярк’яро
Лореккіо. Так, пане.
Д’Андреа
(неабияк приголомшений)
Е-е-е… Зізнаюся вам, що зараз я розумію ще менше, ніж раніше.
К’ярк’яро
Менше? Ви нічогісінько не розумієте!
Д’Андреа
Вибачте… Ви пішли і виказали оті ото докази у справі проти самого себе адвокату суперника. Навіщо? Щоби виправдання тих двох було більш переконливим? І навіщо тоді ви взагалі скаргу подавали?
К’ярк’яро
Ось, саме це питання доводить, що ви нічогісінько не розумієте! Я подав скаргу, бо хочу офіційного визнання моєї сили. Ще не допетрали? Я хочу, щоб ось ця моя жахлива сила була офіційно визнаною, бо вона – єдине джерело прибутку для мене, пане суддя!
Д’Андреа
(хоче обійняти його, схвильований)
Ай, бідолашний мій К’ярк’яро, тепер я розумію! Гарне джерело прибутку, бідолашний К’ярк’яро! І що ти з ним робитимеш?
К’ярк’яро
Що я з ним робитиму? Як це, що робитиму? Ви, любий пане, аби отримати оцю ось посаду судді, хоч ваша кмітливість і не до цього фаху, скажіть на милість, ви хіба не мали отримати диплом?
Д’Андреа
А, так, диплом…
К’ярк’яро
Ну ось! І я хочу собі посвідчення. Посвідчення пристрітника.
З печаткою. Офіційною печаткою. Пристрітник, визнаний королівським судом.
Д’Андреа
І потім? Що ти з цим робитимеш?
К’ярк’яро
Що я з цим робитиму? Ви що справді недоумкуватий? Це ж стане моєю візитною карткою! Вам здається, цього замало? Посвідчення! Посвідчення! Це буде моя професія!
Мене знищено, пане суддя! Я бідний батько родини. Я чесно працював. Мене вигнали і викинули на вулицю, бо я можу наврочити! На вулицю, з паралізованою дружиною, яка вже три роки була прикута до ліжка, і двома дівчатками, якби ви їх побачили, пане суддя, у вас би серце краялося від співчуття. Обидві гарненькі, але страждають. Їх ніхто не хоче знати, бо вони мої доньки, розумієте? І знаєте, на що ми всі зараз живемо? На хліб, який заробляє мій син. А в нього своя родина і троє дітей! Вам здається, він так ще зможе, мій бідолашний син? Усі ці жертви заради мене? Пане суддя, мені не залишається нічого, як лише здобути професію пристрітника!
Д’Андреа
Але як ви будете заробляти?
К’ярк’яро
Як буду заробляти? Я вам поясню. Просто кажучи: от ви мене бачите, у цьому одязі. Я лякаю! Ця борода… ці окуляри…
Як тільки я отримаю посвідчення, одразу стану до роботи! Ви питаєте, як?
Ви питаєте це, бо ви, я повторюю, мій ворог!
Д’Андреа
Я? Ви гадаєте?
К’ярк’яро
Так, пане, ви! Бо ви вперто відмовляєтеся вірити в мою силу!
Та, на щастя, інші вірять. Всі, всі вірять! Ось у цьому мій успіх! В нашому місті є багато будинків, де я зможу розгулятися. В нашому місті багато ігрових закладів.
Мені буде достатньо просто з’явитися. Непотрібно буде нічого говорити.
Власник закладу, гравці, всі мені таємно платитимуть, аби я відійшов чи вийшов геть! Я буду кружляти довкола усіх фабрик, наче велетенська муха. Піду спершу до однієї крамниці, потім – до іншої.
У нас тут є ювелір? От я стану прямісінько біля вітрини
показує
і буду дивитися на людей ось так,
показує
а кому ж після такого захочеться йти в ту крамницю і щось купувати? Чи бодай дивитися на вітрину? Вийде власник і дасть три, чи навіть п’ять лір, щоб я пішов геть чи став біля крамниці його конкурента.
Розумієте?
Це буде свого роду податок, який я час від часу стягуватиму!
Д’Андреа
Податок на незнання!
К’ярк’яро
На незнання? Та ні, що ви! Податок на добробут!
В мені зібралося забагато жовчі та люті, я сам-один проти всього цього мерзенного людства. Я справді вірю, пане суддя, що тут, у моїх очах, сила, спроможна знищити ціле місто! Сплюньте! Сплюньте, хай вам грець! Ви не розумієте? Ви блідий, як статуя з солі!
Д’Андреа сповнений жалю отетеріло споглядає
Піднімайтеся! Ну ж бо! Проведіть цей епохальний процес, у якому двох звинувачених буде виправдано за відсутністю складу злочину. Це допоможе мені отримати офіційне визнання моєї професії пристрітника!
Д’Андреа
(підводиться)
Посвідчення?
К’ярк’яро
(дивакувато сідає і б’є тростину)
Так, пане, посвідчення!
Коли він сказав це, шибка вікна поволі відчинилася, наче від вітру; вона вперлася в підставку та клітку та гучно їх перекинула.
Д’Андреа
(скрикує і біжить)
О Господи! Щиголь! Щиглику! Мертвий… мертвий…
Єдиний спогад про мою маму… мертвий… мертвий
На крики збігаються три Судді та Марранка. Побачивши К’ярк’яро, вони одразу страшенно бліднуть.
Всі
Що сталося?
Д’Андреа
Вітер… шибка… щиголь…
К’ярк’яро
(тріумфально викрикуючи)
Та який вітер! Яка шибка! Це все я!
Ви не хотіли вірити і я вам усе довів! Я! Я!
Так само, як помер цей щиголь,
всі лякаються і відхиляються від нього
помрете й усі ви, один за одним!
Всі
(разом протестуючи, проклинаючи, благаючи)
Змилуйтеся! Язик тобі відвалиться! Господи, допоможи! У мене сім’я!
К’ярк’яро
(владний, простягає руку)
Тож усі сюди, швидко! Сплачуйте податок! Усі!
Три судді
(роблять жест, ніби дістають гроші з кишень)
Так, неодмінно! Ось тримайте! І йдіть! Заради Бога!
К’ярк’яро
(переможно повертаючись до судді Д’Андреа, усе ще простягаючи руку)
Бачили? І це ще без посвідчення! Починайте суд!
Я багатий!
Я багатий!
