І страшно, і цікаво. Зазвичай перемагає друге. В більшій кількості випадків про таке жаліють. Але лише частково. Бо все-таки пережили щось нове, дізнались більше про світ, нове про себе. Коли відкриваєш двері, за якими, як здогадуєшся, знаходиться щось страшне, затамовуєш подих, тіло починає не слухатись. Врешті відкрив двері. Та ще не повністю. Більшість спочатку розглядає все через шпаринку, бо всередині живе надія, що можна буде втекти(все ж страшно). Однак, не вдається. Той, хто за дверима, помітить нового гостя. Загадково посміхнеться. Тоді ще не знаєш, чи це добрий знак. Все одно посміхаєшся у відповідь (якось невпевнено). Відкриваєш навстіж двері. Підходиш до раніш згаданої особи. Інколи вона може перетворитись на певне явище, але навіть в такому випадку можна поговорити. І ти підходиш дуже близько. Не задумуючись, чи занадто, бо нічого не змінити. Вибір зроблено. Питаєш про те,що хочеш знати. Не завжди отримуєш відповідь, на жаль. Ловиш за рукав того(те), хто(що) навпроти. І знову ця усмішка. Цього разу дещо можна зрозуміти. Авжеж, твій поступок схвалюється. Ти дуже задоволений. Довідавшись майже все, що хотів (велику частину самостійно), мандруючи певний проміжок часу поміщенням, якого двері відкрив. Чуєш знайомі голоси, але не звертаєш уваги на їхні бажання, що вони від тебе хочуть. Надто захоплений. Прийшов час вийти. Хочеш повернутись тими ж дверима. Той, хто тоді зустрів біля входу показує інші двері. Ті, до яких ти щойно дійшов, майже не помітивши. Трохи здивований, виходиш. От тоді й прислуховуєшся краще до всіх голосів. Між ними є і твій власний. Що вони тобі говорять… Напевно, кожен щось інше. В ту мить дізнаєшся, чи змінилось їхнє ставлення до тебе. Пройшовши через щось, неможливо повернутись назад(без чар), тому певним чином змінюється доля(і ти сам). А думки інших… Чи мають вони тебе хвилювати?...
